Постанова 4851 № 480/6290/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2023 р. Справа № 480/6290/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Курило Л.В. , Рєзнікової С.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2022, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 27.01.22 по справі № 480/6290/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області , Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправною і скасування вимоги, стягнення матеріальної та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, Головного управління Державної податкової служби у Сумській області, третя особа - Зарічний відділ державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), в якій просить: - визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Сумській області м. Суми від 14.11.2018 року № Ф-3017-54-У в сумі 15819,54 грн. - стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 15819,54 грн. матеріальної та 50000 грн. моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 року № Ф-3017-54-У в сумі 15819,54 грн є протиправною та винесеною Головним управлінням Державної фіскальної служби у Сумській області без дотримання вимог чинного законодавста. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, Головного управління Державної податкової служби у Сумській області про визнання протиправною і скасування вимоги, стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Сумській області м. Суми від 14.11.2018 року № Ф-3017-54-У. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 змінити, задовольнити позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди частково у сумі 10434,04 грн, а моральну шкоду в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог є незаконним та необгрунтованим. Так, в рішенні суд зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-3017-54-У складає 15819,54 грн. В подальшому контролюючий орган повідомив, що під час приведення у відповідність інтегровану картку платника податків, виявлено технічні помилки АІС "Податковий блок" в режимі автоматичного нарахування авансових платежів за 2 і 3 квартали 2018, відтак залишок заборгованості з єдиного внеску ОСОБА_1 складав 5385,50 грн. Таким чином, на думку апелянта, судом встановлено, що на момент ухвалення судового рішення з позивача стягнуто 10434,04 грн (15819,54-5385,50). Отже, відповідачем безпідставно нараховано позивачу єдиний внесок та сформувано вимогу про сплату єдиного внеску від 14.11.2018 №Ф-3017-54-У в сумі 15819,54 грн, а тому безпідставно стягнуто з позивача кошти. Разом з тим, вказав, що припинив свою професійну діяльність 24.03.2018, є особою з інвалідністю 2 групи, пенсія є єдиним джерелом існування, а тому безідставне стягнення коштів унеможливило своєчасно пройти курс лікування, що в подальшому погіршило стан здоров`я пенсіонера. Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Сумській області надав до суду відзив, в якому просив залишити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 в частині відмови у задоволенні позовних вимог без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Сумській області своїм правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до наказу начальника управління Міністерства юстиції від 24.03.2008 за № 109-ОД позивачем припинено нотаріальну діяльність з 25.04.2008 року у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності. Як непрацюючий пенсіонер відповідно до ч. 4 ст. ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, позивач звільняється від сплати ЄСВ. Проте, відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Сумській області м. Суми від 14.11.2018 року № Ф-3017-54-У в сумі 15819,54 грн., як заборгованості по сплаті ЄСВ особи що займається професійною (нотаріальною) діяльністю за 2018 рік. Позивач вважаючи спірну вимогу протиправною, звернувся до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не є платником єдиного внеску в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, відтак контролюючим органом безпідставно нараховано єдиний внесок за 2017- 2018 роки та сформовано оскаржувану вимогу. Суд також зазначив, що для виплати на користь позивача моральної та матеріальної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Приписами ст.2 Закону № 2464 встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Спірні правовідносини також врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства. Приписами пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Статтею 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Наказом Головного управління юстиції у Сумській області № 109-ОД від 24.03.2008 припинено приватну нотаріальну діяльність нотаріуса ОСОБА_1 , зареєстрованого управлінням юстиції 05.09.1995 по Сумському міському нотаріальному округу. Згідно з п.п. 2 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про нотаріат" підставами припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса є анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 30-1 Закону України "Про нотаріат" у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-9 частини першої статті 30 цього Закону, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі зобов`язані негайно передати приватному нотаріусу копію наказу про припинення його нотаріальної діяльності. Приватний нотаріус зобов`язаний припинити нотаріальну діяльність з моменту отримання копії наказу про припинення його нотаріальної діяльності. Враховуючи вищезазначене, а також те, що з 24.03.2018 позивач не здійснював нотаріальну діяльність, що підтверджується наявним в матеріалах справи наказом ГУЮ у Сумській обл. № 109-ОД від 24.03.2008, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не є платником єдиного внеску в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, відтак контролюючим органом безпідставно нараховано єдиний внесок за 2017- 2018 роки та сформовано оскаржувану вимогу. Зважаючи на те, що необхідною умовою для сплати нотаріусом єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою незалежної професійної діяльності, колегія суддів вважає безпідстаними посилання відповідача на факт перебування позивача на обліку як на безумовну підставу наявності у останнього обов`язку зі сплати єдиного внеску, оскільки доказів здійснення нотаріальної діяльності позивачем у спірний період матеріали справи не містять, відповідачем згідно вимог ст. 77 КАС України суду також не надано. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині скасування податкової вимоги № Ф-3017-54-У. Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 15819,54 грн. матеріальної та 50000 грн. моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Так, з матеріалів справи встановлено, що старшим державним виконавцем Зарічного відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження на виконання вимоги №Ф-3017-54У від 14.11.2018 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави боргу у сумі 15819,54 грн. Як зазначив відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Сумській області у відзиві на апеляційну скаргу, що ним 05.05.2021 відповідно до службової записки від 05.05.2021 №247/18-28-2406 прийнято рішення щодо приведення у відповідність інтегровану картку платника податків, у зв`язку із виявленням технічної помилки АІС "Податковий блок" в режимі автоматичного нарахування авансових платежів за 2 і 3 квартали 2018 та скасовано помилкове нарахування по ЄСВ в сумі 4914,36 грн. Залишок заборгованості з єдиного внеску по ОСОБА_1 складає 5385,50 грн. Поряд із тим, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 04.08.2021 зупинено стягнення з ОСОБА_1 боргу на підставі вимоги № Ф-3017-54-У від 14.11.2018, виданої Головним управлінням Державної фіскальної служби у Сумській області до набрання законної сили рішення суду у даній справі. Позивач в апеляційній скарзі посилається на повернення йому матеріальної шкоди у розмірі 10434,04 грн, виходячи з такого розрахунку: 15819,54 грн (сума вимоги № Ф-3017-54-У) - 5385,50 грн (залишок заборгованості з єдиного внеску ОСОБА_1 ). За правилами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного суду кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів щодо примусового списання з його карткового рахунку коштів у розмірі 10434,04 грн або платіжного документу щодо сплати у добровільному порядку вказаної суми. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність понесення позивачем матеріальної шкоди у розмірі 10434,04 грн, а тому рішення суду першої інстанціїї в частині відмови у задоволення позову про стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у сумі 15819,54 грн. є законним та обгрунтованим. Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення, дія, чи бездіяльність відповідачів призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя. Разом з тим, кодлегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідачів по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконного рішення, дії, чи бездіяльності відповідачів. При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, позивач не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди. Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю та виною останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі №320/2523/19. Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 по справі № 480/6290/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді Л.В. Курило С.С. Рєзнікова