Постанова 4855 № 640/24116/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24116/19 Суддя першої інстанції: Федорчук А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Горяйнова А.М., суддів - Файдюка В.В. та Черпіцької Л.Т., за участю секретаря - Король Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу громадянина народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом громадянина народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними і скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 18 липня 2019 року № 430 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15 листопада 2019 року № 197-19 про відхилення скарги на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. - зобов`язати Державну міграційну службу України розглянути заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року у задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи та невірно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що відповідачі та суд першої інстанції не перевірили інформацію про країну походження та не врахували повідомлені під час співбесіди обставини щодо переслідування з політичних мотивів. Також в апеляційній скарзі зазначено, що окремі розбіжності в поясненнях заявника пов`язані з незабезпеченням належного перекладу. Державна міграційна служба України подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що в ОСОБА_1 відсутні ознаки біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а інформація з відкритих джерел свідчить про відсутність загрози для нього у разі повернення до країни громадянської приналежності. Від іншого відповідача відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив. Під час судового засідання представник Державної міграційної служби України заперечував проти апеляційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні. ОСОБА_1 і Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте явку своїх представників у судове засідання не забезпечили і причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності представників зазначених сторін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Державної міграційної служби України, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року - без змін, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що 27 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також 27 червня 2019 року позивач заповнив анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка зареєстрована за № 2019KV0152. Із ОСОБА_1 було проведено співбесіду, за підсумками якої складено протокол від 08 липня 2019 року № 2019KV0152. Головний спеціаліст сектору обліку та документування осіб, які отримали захист в Україні 18 липня 2019 року склав висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі вказаного висновку Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області видало наказ від 18 липня 2019 року № 430 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 . Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 18 липня 2019 року №

198. ОСОБА_1 звернувся до Державної міграційної служби України зі скаргою від 26 липня 2019 року на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Державної міграційної служби України від 15 листопада 2019 року № 197-19 скаргу позивача на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було відхилено. Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 26 листопада 2019 року №

336. Не погоджуючись із вказаними рішеннями Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області та Державної міграційної служби України, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у заявника відсутні умови, передбачені п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», адже ним не обґрунтовано побоювання стати жертвою переслідування за конкретними фактами. Такий висновок був зроблений судом першої інстанції на підставі аналізу протоколу співбесіди, яка проводилася із позивачем. Суд першої інстанції врахував, що у заяві-анкеті позивач зазначив про неможливість повернення до країни громадянської належності з політичних причин, а саме - у зв`язку членством у Бангладеській націоналістичній партії та зайняттям посади секретаря партії «Чхатра Дал» і організацією студентських мітингів. Однак доказів на підтвердження вказаних обставин заявник не надав, а також у ході співбесіди не повідомив детальної інформації щодо політичної програми партії, її завдань тощо. Також суд першої інстанції врахував, що із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся лише після тривалого періоду перебування в Україні. Дослідивши висновок Центрального міжрегіонального управління ДМС України в місті Києві та Київській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд першої інстанції встановив, що відповідачами було перевірено інформацію по країні походження та встановлено, що загальна ситуація з безпекою в Народній Республіці Бангладеш не зазнала змін в напрямку загострення та у ній відсутній збройний конфлікт міжнародного чи не міжнародного характеру. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Особливості порядку оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту визначені у ст. 12 вказаного Закону. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Положеннями ч. 9 ст. 12 вказаного Закону передбачено, що особа, яка отримала повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використала права на його оскарження до суду протягом п`яти робочих днів, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Зазначені норми права вказують на те, що рішення ДМС України від 15 листопада 2019 року № 197-19, яке прийняте за результатами розгляду скарги на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту може бути предметом адміністративного позову. У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Положеннями ч. 6 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У свою чергу п.п. 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачають, що цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: - біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; - особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно з висновком від 18 липня 2019 року позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме - через відсутність вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Народної Республіки Бангладеш буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості або заявник зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю виключно в силу самого факту перебування на території країни громадянської приналежності. Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджують, що заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою. Колегія суддів враховує, що відповідно до п. 37 Настанов із процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно з Конвенцією 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) для надання статусу біженця, у першу чергу, є важливою оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження. Згідно з п.п. 45, 66, 195 зазначених Настанов особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб уважатися біженцем, особа повинна надати докази повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, у першу чергу, самим заявником і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Згідно з п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Звернення ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтоване побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками політичних переконань. Як раніше зазначалося, заявник повідомляв про членство у Бангладеській націоналістичній партії та зайняття посади секретаря у наближеному до цієї партії угрупуванні «Чхатра Дал». Також ОСОБА_1 повідомляв про те, що його обвинувачено у вбивсті ОСОБА_3 , яке сталося ІНФОРМАЦІЯ_1 та участі в розгромах і підпалах на заводі по виробництву піску, що сталися 19 червня 2017 року. За твердженням позивача обвинувачення у вказаних злочинах є способом політичного тиску на членів Бангладеської націоналістичної партії через правоохоронні органи. Судом першої інстанції правильно встановлено, що заявник не надав відповідачам документального підтвердження своїх пояснень. У свою чергу позивач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що шукач притулку не повинен щось доводи, адже в цій категорії справ позивачі обмежені у можливості збирання доказів. В цілому погоджуючись із вказаними доводами, колегія суддів також звертає увагу на те, що під час співбесіди ОСОБА_1 повідомляв, що шість викликів до відділу поліції у зв`язку порушенням кримінальних справ надходили засобами поштового зв`язку. Також заявник повідомляв, що фінансування витрат на проживання в Україні забезпечує чоловік його сестри. Вказані пояснення можуть свідчити про наявність у позивача документального підтвердження повідомлених ним фактів щодо кримінального переслідування за ознаками політичної діяльності та фактичну можливість отримання необхідних документів від родичів, з якими він підтримує зв`язок. У зв`язку з цим посилання відповідачів та суду першої інстанції на відсутність доказів не є безпідставними. Також колегія суддів наголошує на тому, що ненадання відповідних документів було лише однією з підстав для визнання заяви ОСОБА_1 очевидно необґрунтованою. Натомість основною підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стала відсутність у достатній мірі детальних, послідовних та переконливих пояснень щодо фактів діяльності позивача в межах угрупування «Чхатра Дал» та ідеології Бангладеської націоналістичної партії, а також щодо ходу розслідування порушених щодо нього кримінальних справ. Так, згідно з висновком від 18 липня 2019 року ОСОБА_1 не надав розгорнутої інформації про мету створення та діяльності партії, не повідомив цілі, з якими організовувалися мітинги, ним та з якою періодичністю. Пояснення заявника були обґрунтовано визнані надто узагальненими як для особи, яка є активним політичним діячем, організовує і приймає участь в акціях протесту, страйках. У зв`язку з цим пояснення заявника щодо причин виїзду з країни громадянської приналежності були визнані такими, що не є переконливими і в достатній мірі правдопобідними та достовірними. У свою чергу за змістом висновку від 15 листопада 2019 року (складений у зв`язку з надходженням до Державної міграційної служби України скарги на наказ від 18 липня 2019 року № 430 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту), у ході проведення співбесіди заявник не надав дійсну та детальну інформацію щодо політичної програми партії, її завдань. Позивач повідомив лише те, що передвиборчою агітацією партії були лозунги про підвищення пенсії, безкоштовні навчання та медицину, будівництво доріг. Однак така інформація міститься в загальному доступі. Натомість заявник не орієнтується в ідеології партії, у повній мірі не володіє інформацією про діяльність партії, не повідомив про поточний стан справ, а саме - розпуск комітету студентського корпусу Бангладеської націоналістичної партії - угрупування «Чхатра Дал». Також заявник не зміг детально розповісти про свою діяльність щодо участі в акціях протесту, назвати найбільш масштабні політичні заходи в країні за його участю. Відповідачами було також правильно оцінено пояснення позивача щодо обставин виїзду з Народної Республіки Бангладеш і перебування на території Україні та зроблено обґрунтований висновок про те, що набуття захисту не було для нього пріоритетним завданням, адже основною метою було працевлаштування в одній із європейських країн. Так, згідно з протоколом співбесіди від 08 липня 2019 року ОСОБА_1 покинув країну постійного проживання 24 червня 2018 року на підставі візи до Росії та мав намір дістатися до Франції. До України позивач прибув 08 липня 2018 року та залишився на її території з тих причин, що брокер, який організовував виїзд з Народної Республіки Бангладеш, не вийшов на зв`язок. Також позивач зазначив, що через деякий час проживання в Україні стало для нього комфортним та безпечним. На території України ОСОБА_1 перебуває з 08 липня 2018 року та нелегально проживає у хостелі в м. Києві за рахунок коштів, які передає чоловік сестри через людей, які постійно відвідують Народну Республіку Бангладеш. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 вперше звернувся 27 червня 2019 року (тобто майже через рік після прибуття в Україну), адже хоче вивчати мову і влаштуватися на роботу, для чого йому потрібен паспорт громадянина України. Додатково колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З пояснень позивача не встановлено, що він з поважних причин не мав можливості звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту невідкладно після прибуття на територію України. Доводів про те, що звернення із такою заявою було обумовлене неможливістю повернення до країни громадянської приналежності через продовження існування загрози для життя та здоров`я, пояснення ОСОБА_1 не містили. Також адміністративний позов та апеляційна скарга не містять доводів, які б вказували на те, що у позивача саме наприкінці червня 2019 року, тобто майже через рік після прибуття в Україну, виникли підстави для повернення до Народної Республіки Бангладеш, а єдиною перешкодою для повернення до країни громадянської приналежності є побоювання стати жертвою переслідування з огляду на політичну діяльність. В апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що відповідачем не перевірялася наявність підстав для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» однією з ознак особи, яка потребує додаткового захисту, є те, що вона змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Разом з тим представник позивача в апеляційній скарзі, що подана у листопаді 2021 року, зазначив посилання на джерела інформації про ситуацію в Народній Республіці Бангладеш за листопад 2015 року, січень 2017 року, червень 2018 року. Доводів та доказів, які б підтверджували існування загрози для позивача у разі повернення до країни походження станом на час розгляду справи в суді апеляційна скарга не містить. Під час розгляду і вирішення апеляційної скарги колегія суддів виходить із того, що визначальним для вирішення спору щодо надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є те, що відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року № 2942-III Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців. Згідно з преамбулою відповідна угода була укладено з огляду на те, що Статут Організації Об`єднаних Націй (995_010) і Загальна декларація прав людини (995_015), ухвалена Генеральною Асамблеєю 10 грудня 1948 року, встановили принцип, згідно з яким всі люди повинні користуватися основними правами та свободами без будь-якої дискримінації у цьому відношенні, а також з огляду на те, що Організація Об`єднаних Націй неодноразово виявляла свій глибокий інтерес до долі біженців і докладала всіх зусиль для того, щоб забезпечити біженцям якомога ширше користування зазначеними основними правами та свободами. Відповідно до ст. 2 Конвенції про статус біженців у кожного біженця є зобов`язання перед країною, в якій він знаходиться, згідно з якими, зокрема, він повинен дотримуватися законів та розпоряджень цієї країни, а також заходів, які застосовуються для підтримання громадського порядку. Як раніше зазначалося, питання, пов`язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зазначений нормативно-правовий акт покладає на осіб, які незаконно перетнули державний кордон України з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, обов`язок без зволікань звернутися до державного органу із відповідною заявою та довести наявність умов, передбачених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 такого Закону, для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, можливість надання відповідного захисту обумовлюється тим, що Україна є першою безпечною країною, в яку потрапила особа з дня залишення країни громадянської приналежності. Усвідомлюючи виняткову важливість надання захисту окремим категоріям осіб, колегія суддів також наголошує недопустимості зловживання можливістю легалізації на території України осіб, які незаконно перетнули державний кордон, шляхом визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту за відсутності умов, з якими законодавство України пов`язує можливість набуття такого статусу. Обставини, що передували прибуттю ОСОБА_1 на територію України, строк перебування в Україні до моменту звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також пояснення, які були надані під час співбесіди у свої сукупності вказують на те, що рішення відповідачів щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правильним та ґрунтується на вимогах Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу громадянина народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А.М. Горяйнов Судді В.В. Файдюк Л.Т. Черпіцька Постанова складена у повному обсязі 09 листопада 2021 року.