Постанова 4850 № 360/2790/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 листопада 2021 року справа №360/2790/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Сізонов Є.С., за участі представника позивача Цибулі О.М., представника відповідача Некрилової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форма-Пласт» на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року (повне судове рішення складено 22 липня 2021 року у м. Сєвєродонецьку) у справі № 360/2790/21 (суддя в І інстанції Петросян К.Є.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форма-Пласт» до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Форма-Пласт» (далі - ТОВ «Форма-Пласт») звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (далі - Управління) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови, в обґрунтування якого зазначено наступне. 26.05.2021 ТОВ «Форма-Пласт» отримано постанову відповідача про накладення штрафу № СМУ1024/1106/АВ/СПТД-ФС від 25.05.2021 у розмірі 60 000,00 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Постанову прийнято на підставі акта від 30.04.2021 № СМУ1024/1106/AB за результатами позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці ТОВ «Форма-Пласт», проведеного Управлінням на підставі наказу даного суб`єкта владних повноважень № 611 від 19.04.2021. Згідно вказаного наказу, підставою для проведення інспекційного відвідування ТОВ «Форма-пласт» зазначено підпункт 3 пункту 5 Порядку № 823, а саме за результатами аналізу інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, наданої листом від 11.03.2021 № 1200-010403-5/5776. Позивач зауважив про безпідставність проведення даного інспекційного відвідування, оскільки Закон України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон № 877-V) не містить такої підстави для проведення позапланового заходу державного контролю, як за зверненням юридичної особи. Крім того, зазначив про проведення заходу державного контролю з порушенням істотних умов з огляду на те, що згідно із наказом Управління № 126-к від 04.01.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного інспектора відділу контролю східного напрямку управління з питань праці (м. Лисичанськ) з 05.01.2021. Однак, відповідно до листа Управління №Л/538 від 14.05.2021 перевірка знань ОСОБА_1 , яка проводила вказаний захід державного контролю у порядку, визначеному Мінекономіки з 05.01.2021 по теперішній час не проводилась. Таким чином, на думку позивача, ОСОБА_1 в розумінні пункту 3 Постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі Порядок № 823) не відповідає критеріям інспектора праці, оскільки не пройшла перевірку знань, а тому не може здійснювати заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, як інспектор праці, згідно із пунктом 2 Порядку №

823. Тобто, інспекційне відвідування ТОВ «Форма-Пласт», а також складений за його результатами акт інспекційного відвідування №СМУ 1024/1106/AB від 30.04.2021 здійснені неуповноваженою особою. Крім того, ТОВ «Форма-Пласт» є мікро підприємством, строк здійснення позапланового заходу якого не міг перевищувати двох робочих днів в розумінні частини четвертої статті 6 Закону № 877-V, тоді як відповідачем захід було проведено протягом 10 робочих днів. При цьому, відповідачем під час складання та підписання акту інспекційного відвідування відповідач було істотно порушено право на захист позивача, оскільки зауваження позивача, надані ним у строки, передбачені пунктом 18 Порядку № 823, залишені без будь-якого розгляду та винесено позивачу припис про усунення порушень законодавства, чому передує розгляд зауважень. В направленні на здійснення даного позапланового заходу контролю відсутній період діяльності ТОВ «Форма-Пласт», який підлягає перевірці. Листом Східного міжрегіонального управління державної служби України з питань праці №Л/538 від 14.05.2021 підтверджено, що конкретний період часу діяльності, який підлягає позаплановому заходу контролю, не визначався. Відтак, ТОВ «Форма-Пласт» вважає, що правові підстави для проведення позапланового заходу у формі інспекційного відвідування позивача були відсутні, інспекційне відвідування проведено неуповноваженою особою, яка не відповідає критеріям інспектора праці, захід проведено з істотними його порушеннями, а тому результати під час даного заходу отримані не у спосіб передбачений законом, а як наслідок є незаконними і такими, які не можуть породжувати будь-які правові наслідки. Щодо постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 25.05.2021 № СМУ1024/1106/АВ/СПТД-ФС зазначив, що вона приймалась на підставі акта інспекційного відвідування, який складено за результатами протиправних дій відповідача, саме інспекційне відвідування проведено на підставі протиправного наказу відповідача, що не відповідає вимогам Закону, а тому і вищевказана постанова є протиправною і такою, яка підлягає скасуванню. Крім того, висновки відповідача, викладені в його акті інспекційного відвідування та в подальшому перенесені у оскаржувану постанову, не відповідають фактичним обставинам з огляду на таке. Відповідно до укладених цивільно-правових договорів між ТОВ «Форма-Пласт» та ОСОБА_2 від 01.02.2021 (дія договору до 11.02.2021) та 01.03.2021 (дія договору до 11.03.2021), остання як виконавець надавала послуги ведення бухгалтерського обліку та складання і подачі фінансової, податкової звітності підприємства. Відповідно до пункту 1.2 договору виконавець виконує роботи на свій ризик, самостійно організовує виконання робіт, не підпадає під правила внутрішнього трудового розпорядку. З актів виконаних робіт вбачається, що робота обумовлена цивільно-правовим договором, виконувалася виконавцем фактично один раз на місяць, тобто не мала регулярного характеру постійно виконуваних робіт, як це, зазвичай відбувається під час виконання трудового договору, і полягала лише в підготовці та подачі: звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування і податкової декларації з податку на додану вартість. Оплата за виконану роботу здійснювалася одноразово, в сумі, обумовленій договором. ОСОБА_2 не мала визначеного робочого місця в ТОВ «Форма-Пласт» та не підпорядковувалася внутрішньому трудовому розпорядку даного підприємства. Крім того, відповідно до довідки ТОВ «НВП «Колор» №112 від 27.05.2021, ОСОБА_2 , станом на час проведення інспекційного відвідування, працювала в ТОВ «НВП «Колор» з 27.08.2013 на посаді бухгалтера з 40 годинним робочим тижнем щоденно з 08 години до 17 години. Разом з цим, відповідно до довідки ТОВ «Колор Плюс» № 5 від 27.05.2021 ОСОБА_2 , станом на час проведення інспекційного відвідування, працювала в ТОВ «Колор Плюс» за сумісництвом 01.06.2018 на посаді головного бухгалтера. Тобто, в охоплений інспекційною перевіркою період 2021 рік, ОСОБА_2 була працевлаштована на постійній основі на інших підприємствах, що підтверджено документально, і не могла підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку ТОВ «Форма-Пласт» та графіку роботи з 08 годин до 17 годин. Позивач зауважив, що доводи відповідача ґрунтуються лише на припущеннях і встановлені ним обставини не підтвердженні належними, допустимими та достатніми доказами. Жодних пояснень інших працівників ТОВ «Форма-Пласт», які б підтвердили перебування кожного дня в робочий час ОСОБА_2 та виконання нею трудових функцій на вказаному підприємстві у перевіряємий період, до акта інспекційного відвідування не додано. На підставі викладеного, позивач просив суд: - визнати дії Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці протиправними в частині: винесення наказу № 611 від 19.04.2021 про проведення позапланового заходу контролю у формі інспекційного відвідування ТОВ «Форма-Пласт» (ЄДРПОУ 40729981); проведення вказаного інспекційного відвідування та складання акта № СМУ1024/1106/AB від 30.04.2021 за результатами проведення позапланового заходу державного контролю щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, праці, зайнятості населення зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничого нагляду ТОВ «Форма-Пласт»; - визнати протиправною та скасувати постанову Управління про накладення штрафу на ТОВ «Форма-Пласт» за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №СМУ1024/1106/АВ/СПТД-ФС від 25.05.2021. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги фактично зазначені доводи, аналогічні висловленим у позовній заяві. Апелянт вказує на невідповідність висновків суду приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, й обставинам справи, зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечувала представник відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав. Судами встановлено, що ТОВ «Форма-Пласт» зареєстровано в установленому законом порядку в якості юридичної особи, ідентифікаційний номер 40729981, місцезнаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Мєндєлєєва, буд. 14, кв.4; основний вид економічної діяльності 22.22 Виробництво тари з пластмас (а.с.104-106). Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Порядку № 823 (із змінами та доповненнями), керуючись статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV, статтею 259 КЗпП України, за результатами аналізу інформації Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, наданої листом від 11.03.2021 № 1200-010403-5/5776, Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці винесено наказ від 19.04.2021 № 611 «Про проведення позапланового заходу контролю у формі інспекційного відвідування ТОВ «Форма-Пласт»», відповідно до якого наказано: - провести позаплановий захід контролю у формі інспекційного відвідування ТОВ «Форма-Пласт» головному державному інспектору відділу контролю східного напрямку управління з питань праці Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Нечволод Ю.В.; - інспекційне відвідування здійснити у строк з 21 квітня 2021 року по 06 травня 2021; - під час проведення заходу перевірити додержання законодавства про працю в частині фактичного допуску працівника (ів) до роботи (а.с.79). 19 квітня 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці, на виконання наказу від 19.04.2021 № 611, винесено направлення № 152/45 на проведення інспекційного відвідування ТОВ «Форма-Пласт» головному державному інспектору відділу контролю східного напрямку управління з питань праці Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Нечволод Ю.В. (а.с.19, 71). 21.04.2021 інспектором праці Нечволод Ю.В. винесено вимогу № СМУ1024/1106/НД про надання документів, якою зобов`язано керівника ТОВ «Форма-Пласт» у строк до 10 год. 00 хв. 28.04.2021 надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування (а.с.20-21, 74-75). 21.04.2021 вимогу та направлення вручено керівнику ТОВ «Форма-Пласт» Липка Н.О., проти чого позивач не заперечує. За результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах праці складено акт від 30.04.2021 за № СМУ 1024/1106/АВ, яким встановлено порушення ТОВ «Форма-Пласт» частини першої статті 21 та частини третьої статті 24 КЗпП України щодо допущення ОСОБА_2 до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом директора ТОВ «Форма-Пласт» та повідомлення до Державної податкової служби про прийняття працівника на роботу, працює на умовах цивільно-правового договору (виконання робіт), який містить ознаки трудового договору законодавства (а.с.22-26,79-83). Акт підписано керівником ТОВ «Форма-Пласт» із зауваженнями. 05.05.2021 позивачем на ім`я начальника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці надіслано зауваження до акта перевірки від 30.04.2021 за № СМУ 1024/1106/АВ рекомендованим листом (а.с.27-31). Листом від 11.05.2021 № Л/500 про розгляд зауважень відповідачем надано відповідь ТОВ «Форма-Пласт», яким зазначено, що подані зауваження не підлягають розгляду (а.с.32). 11.05.2020 відповідачем складено припис про усунення виявлених порушень № СМУ 1024/1106/АВ, який направлено ТОВ «Форма-Пласт» 12.05.2021 рекомендованим листом Укрпошта №9312002401767 (а.с.33-34). 24.05.2021 складено акт про відмову від підпису припису № СМУ 1024/1106/АВ/ВП (а.с.84). 24.05.2021 відповідачем надіслано позивачу повідомлення про дату одержання документів від 24.05.2021 №Л/587 (а.с.85). Вказані документи направлені рекомендованим листом з описом вкладеного, трек номер 9312002403000. Постановою від 25.05.2021 № СМУ1024/1106/АВ/СПТД-ФС на підставі акта, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці від 30.04.2021 за № СМУ 1024/1106/АВ, накладено штраф на ТОВ «Форма-Пласт» у розмірі 60 000,00 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 256 КЗпП України (а.с.39,86-89). Не погоджуючись із діями відповідача в частині винесення наказу про проведення позапланового заходу, складання акта та проведення інспекційного відвідування, а також із винесеною за наслідками проведеного заходу постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти задоволення таких вимог, суд виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом № 877-V (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. За приписами статті 1 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Частиною четвертою статті 4 Закону № 877-V визначено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. За змістом абзацу 3 статті 1 Закону № 877-V заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Підстави для здійснення позапланових заходів передбачені частиною першою статті 6 Закону № 877-V. Частиною другою-четвертою статті 6 Закону № 877-V визначено, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону. Суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб`єктів малого підприємництва - двох робочих днів. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Так, за пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Пунктом 1 Положення про Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці, затвердженого наказом Державної служби з питань праці від 29.10.2020 № 140 визначено, що Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (підпункт 5 пункту 4 Положення). Повноваження, права та обов`язки державних інспекторів Держпраці та територіальних державних управлінь визначені, крім загальних законів, конвенцією Міжнародної організації праці (далі МОП), ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» від 08.09.2004 № 1985-IV. Зазначена конвенція має пріоритетне значення, оскільки статтею 15 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права; згідно частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства; статтею 8-1 КЗпП України визначено, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Відповідно до статті 16 Конвенції № 81 інспекція на підприємствах проводиться так часто і так ретельно, як це потрібно для забезпечення ефективного застосування відповідних законодавчих положень. Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-IV, частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України, Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 823, який, згідно із пунктом 1 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 року № 1986-IV та Законом № 877-V. Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Підставами для здійснення інспекційних відвідувань є, зокрема рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (підпункт 3 пункту 5 Порядку № 823). Підпунктом 6 пункту 5 Порядку № 823 серед підстав для здійснення інспекційних відвідувань визначена інформація Пенсійного фонду України та його територіальних органів. Пунктом 8 Порядку № 823 передбачено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності). Інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право, зокрема: під час проведення інспекційних відвідувань за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, без попереднього повідомлення о будь-якій годині доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги (пункт 10 Порядку № 823). Пунктом 11 Порядку № 823 встановлено, що вимога інспектора праці про надання об`єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій або витягів з документів, пояснень, доступу до всіх видів приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання. Відповідно до пункту 16 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 18 Порядку № 823). Відповідно до пункту 20 Порядку № 823 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду (пункт 21 Порядку № 823). Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень. Аналогічний висновок неодноразово викладався у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2140/1828/18, від 19 вересня 2019 у справі № 808/3092/17, від 11.12.2019 у справі № 1340/5964/18. Матеріалами справи підтверджується, що 11.03.2021 за № 1200-010403-5/5776 до Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з переліком ризикових суб`єктів господарювання, що мають ознаки порушень трудового законодавства, в якому зазначено ТОВ «Форма-Пласт» (а.с.72-73). Зазначена інформація слугувала підставою для проведення інспекційного відвідування ТОВ «Форма-Пласт» та видання наказу від 19.04.2021 № 611 і направлення на проведення інспекційного відвідування від 19.04.2021 № 152/45 (а.с.25, 28). На підставі зазначеного наказу та направлення позивачем було допущено уповноважених осіб відповідача до перевірки. Отже, відповідачем дотримано процедуру призначення та проведення перевірки. А тому, відповідач мав визначені нормами чинного законодавства підстави для проведення інспекційного відвідування, що свідчить про правомірність та обґрунтованість дій відповідача під час прийняття наказу про призначення інспекційного відвідування та видачі направлення на проведення інспекційного відвідування. Доводи позивача про те, що відповідач при здійсненні заходу державного контролю вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки Закон № 877-V не містить такої підстави для проведення позапланового заходу державного контролю як за зверненням юридичної особи, на увагу не заслуговують з огляду на таке. Конструкція частини першої статті 6 Закону № 877-V свідчить про те, що наведений у ній перелік підстав для здійснення позапланових заходів (у даному випадку інспекційного відвідування) є вичерпним. В той же час, частина друга названої правової норми передбачає можливість, у випадках, визначених частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V, здійснювати проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених статтею 6 цього Закону. Варто зауважити й те, що питання стосовно підстав для здійснення позапланових заходів не охоплюється положеннями статті 4 Закону № 877-V, яка визначає загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю), і у її частині четвертій, наводить вичерпний перелік питань, які встановлюються виключно законами. Суд звертає увагу на Рішення Конституційного Суду України 09 липня 1998 року №12-рп/98 у справі № 17/81-97 за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство"), де зазначено, що терміном "законодавство" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. У мотивувальній частині цього ж Рішення Конституційного Суду України зазначено, що термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Зважаючи на контекст, у якому в частині четвертій статті 4 Закону № 877-V вжито термін «закон», цю правову норму, ураховуючи її конструкцію, необхідно розуміти так, що нею наводиться виключний і остаточний перелік питань, які у межах правовідносин щодо здійснення державного нагляду (контролю), встановлюються саме законами. Вказане дає підстави для висновку, що усі, окрім передбачених у частині четвертій статті 4 Закону № 877-V питання, які пов`язані з здійсненням державного нагляду (контролю), зокрема, за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення (наприклад, переліку підстав для проведення Держпраці інспекційних відвідувань), можуть урегульовуватись, як законами, так й іншими актами законодавства, в тому числі постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Також слід звернути увагу на приписи частини першої статті 259 КЗпП України, яка делегує Уряду України повноваження визначати порядок здійснення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зокрема, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 1.380.2019.000037 та від 08 липня 2021 року у справі № 620/1124/19. Отже, виходячи з правового режиму регулювання спірних правовідносин й приписів вищезгаданих положень законодавства, у світлі висновків, висловлених Конституційним Судом України, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідач, проводячи інспекційне відвідування позивача з підстав, визначених у підпункті 3 пункту 5 Порядку № 823, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09.02.2021 у справі № 822/620/17, від 09.07.2020 у справі № 823/647/17 та від 27.10.2020 у справі № 804/3566/17, на які посилається позивач, є незастосовними в даній справі, оскільки проведення перевірки в наведених справах регулювалось Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390, пункт 3 якого прямо передбачав право інспектора на проведення позапланової перевірки суб`єкта господарювання у випадках, передбачених Законом № 877-V. З наведених вище підстав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що доводи позивача щодо порушення відповідачем строку проведення заходу державного нагляду, оскільки у відповідності із пунктом 9 Порядку № 823 тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів, що було дотримано відповідачем, є безпідставними. Що стосується доводів позивача про порушення істотних умов проведення інспекційного відвідування інспектором Нечволод Ю.В., яка не пройшла перевірку знань у порядку, визначеному Мінекономіки. Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 823 інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) та які пройшли перевірку знань у порядку, визначеному Мінекономіки. В свою чергу, процедуру перевірки знань інспекторів праці, необхідних для виконання покладених на них обов`язків визначає Порядок перевірки знань інспекторів праці (набрання чинності 16.02.2021), затверджений Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 26.11.2020 № 2454, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.02.2021 за № 152/35774 (далі - Порядок № 2454). Отже, вказаний Порядок, що визначає процедуру перевірки знань інспекторів праці, необхідних для виконання покладених на них обов`язків, набрав чинності з 16.02.2021. В той же час, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 була призначена на посаду головного державного інспектора відділу контролю східного напрямку управління з питань праці (м. Лисичанськ) за переведенням з Головного управління Держпраці у Луганській області наказом Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 04.01.2021 № 126-к, а посвідчення інспектора праці за № 1106 Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці отримала 10.02.2021 (а.с.67,69), тобто до набрання чинності нормами Порядку № 2454. Крім того, щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій відповідача в частині винесення наказу на проведення позапланового заходу контролю, проведення інспекційного відвідування та складання за його за його результатами акта перевірки, слід зазначити, що в цьому випадку вчинення дій суб`єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб`єкту владних повноважень компетенції. Самі по собі дії не тягнуть за собою настання будь-яких негативних наслідків для особи. Правові наслідки для позивача тягне акт індивідуальної дії - постанова Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 25.05.2021 №СМУ1024/1106/АВ/СПТД-ФС, прийнята за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю). Щодо безпосередньо правомірності прийнятої відповідачем постанови про накладення штрафу від 25.05.2021 № СМУ1024/1106/АВ/СПТД-ФС. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 24.12.2019 у справі № 823/1167/16, від 05.02.2020 у справі № 620/3913/18, від 06.02.2020 у справі № 0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі № 1540/3913/18. У той же час взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, зокрема, статті 208 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Згідно з частиною другою статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків. Верховний Суд при вирішенні подібних правовідносини та у адміністративній справі № 360/1947/19 (постанова від 08.06.2021) дійшов наступного висновку: «……..Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - КЗпП. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу на певну посаду. Трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт». Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17 та від 26.09.2018 у справі № 822/723/17. У справі № 420/6605/18 Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 зазначив наступне: «Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначив, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулювано - чинним законодавством України. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду». Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі № 815/954/18 та від 02.02.2021 у справі № 0540/5987/18-а. Як встановлено матеріалами справи, на момент проведення інспекційного відвідування у ТОВ «Форма-Пласт» згідно штатного розкладу на 2021 рік працює 4 найманих працівника (а.с.107). За інформацією ГУ ПФУ в Луганській області від 11.03.2021 № 1200-010403-5/5776 - 1 працівник працює на умовах цивільно-правового договору. Між ТОВ «Форма-Пласт» (замовник) та громадянкою ОСОБА_2 (виконавець) 01.02.2021 та 01.03.2021 укладено договори на виконання робіт, предметом яких є: надання виконавцем послуг з ведення бухгалтерського обліку, нарахування і перерахування податків, зборів (обов`язкових платежів), належне оформлення первинних документів, своєчасне складання та надання податкової звітності, організація обліку грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей. Пунктом 2.1 договорів визначено, що замовник зобов`язаний оплачувати винагороду виконавцеві 1000,00 грн за виконані роботи за умови виконання робіт у повному обсязі згідно підписаного обома сторонами акту приймання робіт або авансова система розрахунків в певному розмірі з наступним перерахунком. Термін дії договорів з 01.02.2021 по 11.02.2021 та з 01.03.2021 по 11.03.2021 відповідно. При цьому, пунктом 1.2 розділу 1 договорів передбачено, що виконавець виконує роботу власними силами на підставі пункту 1.1 на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (а.с.41,43). За результатами виконаних робіт (наданих послуг) складено акти приймання робіт від 11.02.2021 та 11.03.2021 (а.с.42, 44). Колегія суддів зауважує, що в цих актах зазначено, що ОСОБА_2 виконано наступні роботи: надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, нарахування і перерахування податків, зборів (обов`язкових платежів), належне оформлення первинних документів, своєчасне складання та надання фінансової й податкової звітності (ЄСВ, Декларація по податку на додану вартість), організація обліку грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, обробка банківських операцій, баланс підприємства. Цим спростовуються доводи представника позивача про те, що виконання послуг за договором полягала лише в підготовці та подачі: звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування і податкової декларації з податку на додану вартість. Отже, предметом цих договорів є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правові договори з гр. ОСОБА_2 , позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими. Попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, гр. ОСОБА_2 виконувала конкретні трудові функції, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною). Слід вказати, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі. Шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 815/5427/17, від 04.09.2020 у справі № 160/8039/18 та від 07.09.2020 у справі № 520/526/19. На підставі викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку, що постанова про накладення штрафу від 25.05.2021 № СМУ1024/1106/АВ/СПТД-ФС є законною. Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 станом на час проведення інспекційного відвідування працювала в ТОВ «НВП «Колор» з 27.08.2013 на посаді бухгалтера з 40 годинним робочим тижнем щоденно з 08 години до 17 години та в ТОВ «Колор Плюс» за сумісництвом 01.06.2018 на посаді головного бухгалтера, що на його думку підтверджує неможливість її підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку ТОВ «Форма-Пласт», на увагу не заслуговують, оскільки не спростовують наявності ознак трудових відносин в укладених договорах на виконання робіт. Посилання позивача на порушення відповідачем порядку розгляду зауважень на акт перевірки, які ТОВ «Форма-Пласт» дійсно у відповідності до вимог пункту 18 Порядку № 823 було подано своєчасно до поштового відділення, проте відповідачем не були розглянуті та залишені без розгляду, місцевий суд також правильно вважав слушними. Разом з тим, вказане порушення відповідача не виключає наявності підстав для накладення штрафу на позивача та жодним чином не спростовує порушення ТОВ «Форма-Пласт» законодавства з питань праці. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін. За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду правомірність оскаржуваної постанови та своїх дій щодо заходів у сфері державного нагляду, натомість доводи позовної заяви не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та є безпідставними. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Форма-Пласт» залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 360/2790/21 залишити без змін. Повне судове рішення 09 листопада 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук