Постанова 4812 № 481/200/21

01.11.21 22-ц/812/1866/21 Єдиний унікальний номер судової справи 481/200/21 Провадження № 22-ц/812/1866/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 01 листопада 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Лисенка П.П., суддів Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Горенко Ю.В., з участю: представника відповідача - ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Глушаниця Андрієм Леонідовичем рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 28 липня 2021 року о 08 годині 59 хвилин, у приміщенні того ж суду, головуючим суддею Уманською О.В., за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а : 17 лютого 2021 року ОСОБА_3 пред`явила до ФОП ОСОБА_1 вищевказаний позов, який обґрунтовувала наступним. 21 вересня 2017 року вона передала на зберігання ФОП ОСОБА_1 10,127 т насіння соняшника. Той прийняв його до складу силос №0, здійснивши аналіз його якості та видавши на підтвердження реєстр № 21124/09. Інших документів про прийняття зерна відповідач не видавав. У лютому 2020 року позивач звернулась до відповідача із вимогою про повернення їй зерна, або сплати коштів за зерно, однак відповідач ухиляється від виконання вказаних вимог. 12 січня 2021 року ОСОБА_3 надіслала відповідачу письмову вимогу про повернення товару протягом семи днів з дня отримання вимоги, яка була вручена відповідачу 13 січня 2021 року, проте той письмову вимогу також проігнорував. Позивач вважає, що своїми протиправними діями відповідач порушив її майнові права, просила зобов`язати ФОП ОСОБА_1 повернути 10,127 т. соняшника з показниками якості відповідно до реєстру №21124/09 за 21 вересня 2017 року та стягнути з відповідача судові витрати по справі. Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 липня 2021 року в задоволені позову відмовлено за його недоведеністю. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 діючи через свого представника адвоката Глушаницю А.Л. подала апеляційну скаргу, в якій, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду, в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, зменшивши суму до стягнення з 10 000 гривень до 5 000 гривень, виходячи з наступних підстав. Так, відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставини на які вона посилається та вказане не підтверджено доказами. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду частково погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, вважає його висновки вірними, законними та обґрунтованими, крім висновку щодо розміру стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу. За Конституцією України, ст. 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ст. 264 ЦПК України). Таким вимогам законодавства рішення суду відповідає в повній мірі, крім висновку щодо розміру витрат на правничу допомогу. Правовідносини у вказаній справі, регулюються нормами цивільного, цивільно-процесуального законодавства та спеціальним Законом. Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. У відповідності до ч. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. За змістом ч. 1 ст. 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво. Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що зберігання зерна - це комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна. Статтею 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію. Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. На вимогу особи, яка здала зерно на зберігання, зерновий склад зобов`язаний виписувати окремі складські документи на зерно на будь-які частини зданого на зберігання зерна. Нові складські документи на зерно видаються в обмін на раніше виписані. Згідно пункту 24 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа. Згідно зі ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію. Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років. Отже, положеннями Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено чіткий перелік документів, якими підтверджується факт прийняття зерна зерновим складом. До них належать: подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво та складська квитанція. При цьому, з положень ст. 46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" слідує, що після повернення зерна володільцям складських документів на зерно обов`язок погашення прийнятих складських документів на зерно (шляхом відмітки на складському документі - "погашено") покладається саме на зерновий склад. Позивач не надала необхідних документів, які б посвідчували та підтверджували передачу насіння відповідачеві. Наданий же нею реєстр накладних про прийняте зерно з визначенням якості по середньому зразку №21124/09 від 21 вересня 2017 року таким документом не є (т.1 а.с. 6, т.2 а.с. 61). Не є таким доказом і направлена, більш ніж через 4 роки, позивачем на адресу відповідача вимога від 12 січня 2021 року про повернення товару (т. 1 а.с. 11, 12). Досліджуючи докази, на які позивач посилається як на підтвердження зберігання відповідачем насіння соняшника, суд зазначає, що за приписами ст. 45 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зернові склади ведуть реєстр складських документів на зерно. Вимоги до реєстру складських документів на зерно та порядок його ведення визначаються Кабінетом Міністрів України. За змістом п. 1.2. Порядку ведення реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 №1569 (надалі - Порядок), основний реєстр складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання (далі - Реєстр), - електронна база даних, що формується на основі реєстрів, які ведуться на зернових складах, що містить відомості про зерно (заставне зерно), прийняте зерновими складами на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, та про видані ними складські документи на зерно та про держателів таких документів; адміністратор Реєстру - державне підприємство "Держреєстри України", що здійснює створення Реєстру, забезпечує його функціонування, технічне, технологічне та програмне забезпечення ведення Реєстру, відповідає за збереження відомостей та захист від несанкціонованого доступу до Реєстру та від руйнування, має повний прямий доступ до структури єдиної комп`ютерної бази Реєстру, здійснює замовлення, облік, постачання і контроль за використанням реєстраторами бланків складських документів на зерно, бланків витягів з Реєстру, технічне навчання реєстраторів, здійснює інформаційно-довідкове обслуговування Реєстру та виконує інші функції, передбачені цим Порядком; реєстр зернового складу - база даних, що містить відомості про зерно (заставне зерно), що прийняте зерновим складом на зберігання у визначеному обсязі й до визначеного строку, про видані ним складські документи на зерно та про володарів таких документів. Реєстр зернового складу ведеться у двох формах: електронна база даних, яка є складовою частиною Реєстру, та на паперових носіях (Книга реєстрації). Відповідно до п. 2.2. Порядку, при заповненні обов`язкових реквізитів складського документа на зерно (заставне зерно) (далі - складський документ) у реєстр зернового складу (в електронному вигляді) вносяться відомості з присвоєнням їм порядкового номера про складський документ та зерно, на яке такий документ було виписано. Підпунктом 2.5.4 розділу 2 Положення визначено, що зерновий склад щоденно надсилає державному підприємству "Держреєстри України" дані в електронному вигляді в порядку, визначеному Міністерством аграрної політики України, відомості про видані та погашені зерновим складом протягом попереднього робочого дня складські документи на зерно. Оскільки Реєстр складських документів на зерно є електронною базою даних, що формується на основі інформації реєстрів, які ведуться на зернових складах, і у згаданому реєстрі повинна міститься інформація про наявність непогашених складських квитанцій, виданих відповідачем позивачу на підтвердження прийняття соняшника. Проте, позивачу таких квитанцій надано не було, а тому колегія вважає не доведеними твердження позивача щодо передачі нею 10.180 т. соняшника. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Одночасно положення ст. 953 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. За приписами ст. 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. Оскільки Договір складського зберігання зерна між позивачем та ФОП ОСОБА_1 не укладався, складські квитанції на зерно позивачу не видавались, а реєстр не містить всіх необхідних відомостей про товар, суд вважає, що позовні вимоги є недоведеними, а тому задоволенню не підлягали, що вірно констатував суд 1 інстанції. Щодо оскарження рішення суду, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача у розмірі 10 000 гривень, колегія суддів не погоджується з таким та вважає, що вказані витрати слід зменшити до 5 000 гривень, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу складається з гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10 підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у ЦПК України. Витрати на правничу допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу слід змінити, зменшивши суму стягнення з 10 000 гривень до 5 000 гривень. Крім того, відповідач, діючи через свого представника ОСОБА_2 , подаючи відзив на апеляційну скаргу, просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь витрати на правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу у сумі 5000 гривень, на підтвердження чого ним надано договір №31/05 про надання юридичних послуг від 31 травня 2021 року, оригінал ордеру, акт №29/09, рахунок фактуру та квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 5 000 гривень (т.2 а.с. 35-43, 44-54). Проте, колегія суддів вважає, що вказана сума витрат за складання відзиву на апеляційну скаргу, є значно завищеною. Відзив на апеляційну скаргу, є аналогічним з відзивом на позовну заяву. Вказане свідчить про те, що рівень складності справи не вимагав значного обсягу правничої допомоги. Таким чином, враховуючи приписи частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо врахування співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, з огляду на рівень складності справи та з урахуванням засад розумності та справедливості апеляційний суд вважає, що компенсацію витрат на правничу допомогу слід стягнути у розмірі 1 000 гривень. Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником адвокатом Глушаниця Андрієм Леонідовичем задовольнити частково. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 липня 2021 року, в частині стягнення витрат на правничу допомогу змінити, зменшивши суму до стягнення з 10 000 гривень до 5 000 гривень. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 як компенсацію витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у сумі 1 000 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: П.П. Лисенко Судді: Н.В. Самчишина Т.В. Серебрякова ________________________________________________ Повний текст постанови складено 08 листопада 2021 року.