Постанова 4819 № 647/122/21

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 647/122/21 Номер провадження 22ц 819/1281/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Приходько Л.А. (суддя-доповідач) суддів: Базіль Л.В., Кутурланової О.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2021 року у складі головуючого судді Миргород В.С., ВСТАНОВИВ: 13 січня 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав Заяву № б/н від 21 грудня 2010 року, у якій відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті http:// privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідачу було відкритий кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшився до 46 500,00грн. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 09 листопада 2020 року виникла заборгованість в розмірі 61266,55 грн., з яких: 49571,48грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11695,07грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 00,00грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Посилаючись на викладені обставини позивач просив суд стягнути із відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» вказану заборгованість та вирішити питання щодо відшкодування судових витрат. Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» кредитну заборгованість в розмірі 49 571, 48 грн. (сорок дев`ять тисяч п`ятсот сімдесят одну грн. сорок вісім коп.), а також судові витрати у розмірі 1702, 62 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті. У зв`язку із чим наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, розмір якої підтверджено розрахунком позивача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками суд першої інстанції керувався тим, що Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтвердили, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, позивачем не надано. Наявна в матеріалах справи анкета-заява, на підставі якої позичальник отримав кредитні кошти, не містить умов про відсоткову ставку. Крім того, судом зазначено, що банком при подачі позову не ставиться питання про стягнення відсотків, визначених законом (ч.2 ст.625 ЦК України), у розмірі 3% річних, позивач просить стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ КБ «Приватбанк» у задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів того, що на момент підписання анкети-заяви відповідач був ознайомлений саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карток «Універсальна» та саме тими умовами та правилами надання банківських послуг, витяги з яких долучено до позовної заяви. Крім того, банк не надав погодженого графіку погашення чергових платежів та те, що кінцевий строк погашення відповідає строку дії картки. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року, відповідно до вимог частини 2 статті 369 ЦПК України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. АТ КБ «Приватбанк» процесуальним правом, передбаченим положеннями статті 360 ЦПК України на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Відповідно до частин першої - четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір б/н про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.17). Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг. До позовної заяви Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Сontract», «Універсальна, Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/. Відповідно до довідки, доданої позивачем до позовної заяви, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким останньому були надані: 16 травня 2012 року - кредитна картка № НОМЕР_1 , терміном дії 03/16; 14 жовтня 2013 року - кредитна картка № НОМЕР_2 , терміном дії 07/17; 26 травня 2017 року - кредитна картка № НОМЕР_3 , терміном дії 05/21; 09 листопада 2017 року - кредитна картка № НОМЕР_4 , терміном дії 11/21; 01 серпня 2019 року кредитна картка № НОМЕР_5 , термін дії 05/23 (а.с.16). З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) вбачається, що старт карткового рахунку № НОМЕР_1 відбувся 16 травня 2012 року, із встановленням кредитного ліміту 0.00грн. В подальшому кредитний ліміт неодноразово змінювався: 03 липня 2014 року кредитний ліміт збільшено до 700.00грн., 27 жовтня 2016 року збільшено до 3000.00грн., 25 жовтня 2017 року збільшено до 21000.00грн., 10 лютого 2018 року збільшено до 45000.00грн., 01 серпня 2019 року, 18 березня 2020 року, 31 березня 2020 року, 14 квітня 2020 року, 27 квітня 2020 року, 08 травня 2020 року та 19 травня 2020 року збільшено до 46500.00грн., 01 червня 2020 року кредитний ліміт зменшено - до 0.00грн. (а.с.15). З виписки по рахунку, доданого Банком до позовної заяви, вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 28 вересня 2012 року активно користувалась кредитними картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 : здійснювалися різні операції, зокрема оплата товарів, зняття коштів, здійснення платежів по сервісу «Миттєва розстрочка», поповнення рахунку, автоматичне погашення заборгованості, вносив кошти на часткове погашення кредиту тощо (а.с.52-60). Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 09 листопада 2020 року становить 61266,55 грн., з якої: 49571,48 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 11695,07грн. заборгованість за простроченими відсотками. Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками суд першої інстанції, врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19), дійшов правильного висновку про необґрунтованість зазначених позовних вимог. Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тобто позивач, як сторона у справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, що визначено статтями 12, 81 ЦПК України. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту, яке складається з суми, яку отримав в борг позичальник, стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом. Водночас, в анкеті-заяві позичальника від 21 грудня 2010 року, підписаної сторонами, відсутні відомості щодо істотних умов договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки, строк виконання зобов`язання тощо. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 грудня 2010 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Сontract», «Універсальна, Gold» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, відповідальності за порушення грошового зобов`язання, відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦПК України з визначенням її розміру та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитом, порядку його погашення, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту тощо, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи, що надані позивачем витяг з Тарифів та витяг з Умови і Правил надання банківських послуг позичальником не підписані, а матеріали справи не містять відомостей, що при укладенні договору вони були надані позичальнику, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що їх не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору. Суд першої інстанції правильно зазначив, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 грудня 2010) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (13 січня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Доказів, які б підтверджували, що саме надані до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо відсутності підстав вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. І інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Разом з тим визначаючи розмір заборгованості по тілу кредиту, що підлягає стягненню з позичальника на користь Банка, на підставі наданих Банком розрахунків заборгованості, суд першої інстанції не перевірив їх відповідність умовам укладеного між сторонами договору. Відповідно до розрахунків заборгованості за договором №б/н від 21 грудня 2010 року вбачається, що Банком за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані проценти за користування кредитними коштами. Проте, як зазначалось вище, в анкеті-заяві позичальника від 21 грудня 2010 року, підписаної сторонами, відсутні відомості, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також можливість погашення цих відсотків за рахунок кредиту. А надані позивачем витяг з Тарифів та витяг з Умови і Правил надання банківських послуг не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору, оскільки вони позичальником не підписані, а матеріали справи не містять відомостей, що при укладенні договору саме вони були надані позичальнику. А отже розмір заборгованості по тілу кредиту станом на 09 листопада 2020 року в сумі 49 571.48грн., вказаний Банком у розрахунках заборгованості не відповідає умовам кредитного договору укладеному між сторонами. Як вбачається з наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку за кредитним договором б/н від 21 грудня 2010 року ОСОБА_1 за період 16 травня 2012 року по 09 листопада 2020 року, позичальником було витрачено кредитних коштів на загальну суму 107 243.43грн. та внесено грошові кошти на погашення кредитної заборгованості у загальній сумі 84 546.49грн. Отже, сума фактично отриманих та використаних позичальником кредитних коштів не повернутих Банку у добровільному порядку складає 22 696.94грн (107 243.43- 84 546.49 = 22 696.94). Укладений між сторонами кредитний договір від 21 грудня 2010 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить умов щодо строку повернення кредиту (користування ним). За правилами частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Отже, Банк, у зв`язку із порушенням його прав, має право вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої та добровільно не повернутої суми кредитних коштів у розмірі 22 696.94грн. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, слід змінити, зменшивши суму стягнення з 49 571,48 грн. до 22 696.94грн. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано документальних підтверджень того, що розрахунки заборгованості за договором №б/н від 21 грудня 2010 року, які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким він користувався висновків суду щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту не спростовують, оскільки досліджені судом докази, додані позивачем до позовної заяви, у своїй сукупності дають можливість достовірно ідентифікувати боржника. Зокрема, суми кредитних операцій здійснених позичальником за допомогою отриманих кредитних карток, зазначені у виписці по рахунку відповідають сумам витрат клієнтом кредитних коштів та сумам коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості у розрахунках заборгованості за договором. Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не є підставою для скасування або зміни рішення суду в іншій частині, оскільки не призвели до неправильного вирішення спору. Відповідно до статті 382 ЦПК України у випадку скасування або зміни судового рішення постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, згідно з вимогами частини 13 цієї ж статті, відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2102,00грн. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково (на 37%) стягненню з відповідача на користь Банка підлягають судові витрати у розмірі 777.74грн. (2102,00*37%). Враховуючи наведене рішення в частині розподілу судових витрат, також слід змінити, зменшивши стягнену з ОСОБА_1 на користь Банку суму судового збору з 1702.62грн до 777.74грн. При поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3405,00грн. (3153,00+252,00). У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги (на 45.78%) стягненню з Банка на користь ОСОБА_1 підлягають судові витрати у розмірі 1558.80грн(3405,00*45.78%). Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах «а», «б», «в», «г» цієї ж норми ЦПК України. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 27 квітня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» кредитної заборгованості змінити, зменшивши суму стягнення з 49 571,48 грн. до 22 696.94грн. Це ж рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судових витрат змінити, зменшити суму стягнення до 777.74грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1558.80грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Л.А. Приходько Судді: Л.В. Базіль О.В. Кутурланова