Постанова 4807 № 310/799/18

Дата документу 09.06.2020 Справа № 310/799/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №310/799/18 Головуючий у 1 інстанції: Полянчук Б.І. Провадження № 22-ц/807/1355/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «09» червня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Семенчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ: В лютому 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_1 на підставі заяви б/н від 21 серпня 2010 року отримала у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 04 січня 2018 року має заборгованість 27800,65 грн., яка складається з наступного: 10160,89 грн. - тіло кредиту; 7848,10 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 7991,63 грн. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до умов договору: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1300,03 грн. - штраф (процентна складова). На підставі зазначеного просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 21 серпня 2010 року у розмірі 27800,65 грн. та судові витрати у розмірі 1762 грн. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10160,89 грн. заборгованості за тілом кредиту, а також 1762 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на доведеність позовних вимог, проінформованість відповідача про умови кредитування, зазначаючи, що відсутність підпису відповідача на тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, просило скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині рішення про задоволення позову, в іншій частині рішення суду залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на відсутність в анкеті-заяві відомостей щодо її звернення до банку за наданням будь-яких банківських послуг, відсутність підписаних заяви, пам`ятки, довідки про умови кредитування, безпідставність нарахування відсотків, недоведеність позовних вимог належними доказами, неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, частково сплачував заборгованість за кредитом, банком надані докази, які підтверджують факт укладання кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов`язань, розрахунок відповідача не є належним доказом, в матеріалах справи відсутні докази погашення кредитної заборгованості, відповідач користувалась послугами «Оплата частинами» та «Миттєва розстрочка». Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке. За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 263 ЦПК України і оцінив всі надані сторонами докази на ґрунті всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього їх дослідження, а також оцінив належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відобразив в рішенні результати оцінки доказів. Судом першої інстанції встановлено, що 21.08.2010 року ОСОБА_1 підписала Анкету-Заяву про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанку» та отримала платіжну картку з кредитним лімітом 8000 грн. Факт переказу Банком кредитних коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 і факт користування позичальником банківськими коштами підтверджується виписками з карткового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 на виконання її заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг (т.1, а.с.166-174, 200-205). Згідно з вказаними Виписками протягом 2010 - 2018 років ОСОБА_1 активно користувалася кредитними коштами, періодично знімала кредитні кошти та вносила платежі через термінали самообслуговування на погашення кредиту, а також Банком здійснювалося списання грошових коштів з депозитного рахунку, відкритого на ім`я позичальника. Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 за допомогою кредитної картки 14.04.2016 року скористалась послугою «Миттєва розстрочка» і банк на виконання умов цього сервісу погасив заборгованість ОСОБА_1 на суму 8028,25 грн. (платежами по 590,02 грн.) (т.2, а.с.77-78). Отримання зазначеної послуги «Миттєва розстрочка» та використання кредитних коштів у 2016 році не заперечувалось в письмових зверненнях сторони відповідача, направлених на адресу Голови правління ПАТ КБ «Приватбанк» від 26.07.2017 року (т.2, а.с.17). За розрахунком банку у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором станом на 04 січня 2018 року відповідачка має заборгованість в розмірі 27 800,65 грн., яка складається з: 10160,89 грн. - тіло кредиту; 7848,10 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 7991,63 грн. - заборгованість за пенею, а також штрафи відповідно до умов договору: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1300,03 грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві ОСОБА_1 від 21 серпня 2010 року процентна ставка не зазначена (т. 1 а.с.10). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.08.2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), оскільки такі не містять підпису позичальника викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131 цс19). За таких обставин, враховуючи ненадання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, положень про застосування штрафних санкцій (пені та штрафів) за невиконання умов договору,суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом та штрафних санкцій у вигляді пені та штрафів. Посилання АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі на норму ст. 1048 ЦК України, якою передбачено, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цю Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів. Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог. За приписами ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України). З позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірі встановленому ч.1 ст. 1048 ЦК України позивач не пред`являв, відповідні розрахунки суду не надавав. А тому вирішення питання про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом на підставі ч.1 ст. 1048 ЦК України ( на рівні облікової ставки Національного банку України) призведе до виходу за межі позовних вимог всупереч вимогам ст.ст. 264, 367 ЦПК України. Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що банк не мав права відкривати картковий рахунок на її ім`я лише на підставі Анкети-заяви з посиланням на невиконання банком пункту 1.1.1.37 Умов та правил а також ненадання Пам`ятки, передбаченої зазначеними Умовами не заслуговує на увагу з огляду на те, що відповідач заперечувала укладання кредитного договору саме на підставі цих Умов. Твердження ОСОБА_1 про безпідставне нарахування банком процентів за користування кредитними коштами в період з 31.09.2012 року по 14.04.2016 року не спростовує висновків суду, оскільки судом було відмовлено в стягненні заборгованості за процентами. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що суд дійшов висновку про встановлення кредитного ліміту в розмірі 8000 гривень на припущеннях колегія суддів вважає неприйнятними з огляду на таке. Факт отримання кредитної картки з кредитним лімітом в розмірі 8000 грн. відповідач визнавала в письмових запереченнях на позовну заяву, які подані до суду 27.06.2018 року разом з долученою відповідачем Випискою по особовому рахунку ОСОБА_1 у ПАТ «Приватбанку» за період з 01.01.2016 року по 30.09.2016 року (т.1, а.с.63-81). Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. У постанові від 13.11.2014 р. по справі № 908/4154/13 Вищий Господарський суд України дійшов висновку про те, що Виписки по рахунках/карткам позичальника є належними та допустимими доказами щодо надання Банком кредитних коштів Відповідачеві, отримання і використання таких коштів Відповідачем, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення Боржником заборгованості за кредитним договором. Доводи апеляційної скарги про ненадання банком Виписок з особового рахунку ОСОБА_1 за спірний період спростовується матеріалами справи. Колегія суддів вважає неприйнятними також доводи апеляційної скарги відповідача про порушення банком вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» при укладанні кредитного договору, оскільки ОСОБА_1 не оскаржувала кредитний договір із зазначених підстав. Інші приведені в апеляційних скаргах доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди сторін з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення ними норм права. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закону № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 грудня 2019 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повний текст постанови складений 11 червня 2020 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова