Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/1111/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" жовтня 2021 р. Справа№ 910/1111/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Ткаченка Б.О. Майданевича А.Г. при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А. за участю представників сторін: від позивача : не прибув; від відповідача: Шелефост Т.М. розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року (повний текст складено 22.06.2021 року) у справі №910/1111/21 (суддя - Васильченко Т.В) за позовом Фізичної особи-підприємця Ягмурова Костянтина Васильовича до Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» про стягнення 504 815,34 грн,- ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Ягмуров Костянтин Васильович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 504 815,34 грн, яких основний борг у розмірі 460 000,00 грн, пеня у розмірі 23 000,00 грн та 3% річних у розмірі 21 815,34 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як сторона договору поставки №01-0419 від 01.04.2019 року, неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Ягмурова Костянтина Васильовича до Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» про стягнення 504815,34 грн задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» на користь Фізичної особи-підприємця Ягмурова Костянтина Васильовича основний борг у розмірі 460 000, 00 грн, 3% річних у розмірі 21 777,53 грн та судовий збір у розмірі 7 226,66 грн. Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Агрохолдинг Авангард», звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі №910/1111/21 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 244 Цивільного кодексу України. Так, скаржник вказав, що довіреністю №226 від 13.05.2019 року представнику було надано повноваження виключно на отримання товару. Повноважень щодо підписання первинних документів від імені відповідача цією довіреністю представнику надано не було. Тобто відповідна видаткова накладна підписана не уповноваженою на це особою, а отже є неналежно та неправильно оформленою. Крім того, скаржник наголосив, що враховуючи, той факт, що позивачем не надано жодного належного оформленого первинного документу ,який би засвідчував здійснення господарської операції, то вимога про стягнення 3 % річних є необґрунтованою та такою, яка не підлягає задоволенню. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/1111/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 року апеляційну скаргу у справі №910/1111/21 залишено без руху. Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 11 358,34 грн. Відтак, скаржником було усунено недоліки поданої апеляційної скарги. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі №910/1111/21 своєю ухвалою від 30.08.2021 року. 30.09.2021 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України. Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 21.10.2021 року підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати. Представник позивача у судове засідання 21.10.2021 року не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 року. Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» у справі №910/1111/21- без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 01.04.2019 року між Фізичною особою-підприємцем Ягмуровим Костянтином Васильовичем (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Агрохолдинг Авангард" (покупець) було укладено договір поставки №01-0419 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар - установку для сушіння рідини А1-ФМУ. У специфікації до договору №01-0419 від 01.04.2019 року сторони погодили комплектність товару за договором. Відповідно до п. 3.3 договору датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника на поставку товару. Загальна вартість товару за укладеним договором складає з ПДВ 2300000,00 грн (п. 4.1 договору). Згідно п. 4.2 договору розрахунки за поставлений згідно договору товар здійснюються шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок постачальника. Відповідно до п. 4.3 договору оплата товару здійснюється шляхом сплати покупцем 50% передплати від вартості товару після підписання договору, 30% суми сплачується покупцем після прийняття товару у повній комплектності на складі постачальника, остаточний розрахунок здійснюється після монтажу обладнання на підприємстві покупця, який здійснюється не пізніше ніж 30 днів після отримання товару покупцем. Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2019 року (п. 12.2 договору). Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар на загальну суму 2300000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №5 від 15.05.2019 року, яка підписана уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплена печатками (а.с. 10). При цьому, про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить і відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначеного товару. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18). 17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц. Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять будь-яких належних та допустимих доказів повідомлення відповідача адресовані позивачеві щодо неналежного виконання позивачем зобов`язань щодо поставки і монтажу установки для сушіння рідини А1-ФМУ, а відтак суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строк для остаточного розрахунку за поставлений товар настав. При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження відповідача що довіреністю №226 від 13.05.2019 року представнику було надано повноваження виключно на отримання товару. Повноважень щодо підписання первинних документів від імені відповідача цією довіреністю представнику надано не було. Тобто відповідна видаткова накладна підписана не уповноваженою на це особою, а отже є неналежно та неправильно оформленою, з огляду на наступне. Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час оформлення відповідної накладної, а саме, травень 2019 року) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. За приписами абзацу першого пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Так, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено вище, відповідач не спростував факту здійснення господарської операції по передачі узгодженого товару за договором поставки №01-0419 від 01.04.2019 року. При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру. Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа (ст. 58-1 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час оформлення відповідної накладної). Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі №910/6216/17 та від 05.12.2018 року у справі №915/878/16. При цьому, у постанові від 20.12.2018 року у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Видаткова накладна №5 від 15.05.2019 року на підставі якої поставлено товар містить не лише підпис, вказаної у довіреності на отримання матеріальних цінностей №226 від 13.05.2019 року, особи, а й печатку відповідача. Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння. З огляду на викладене та враховуючи, що видаткова накладна №5 від 15.05.2019 року містить такі обов`язкові реквізити, як дату її складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав", та засвідчення цих даних відтиском печаток сторін, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що видаткова накладна №5 від 15.05.2019 року є належним і допустимим доказом підтвердження реальності здійснення господарської операції. Безпідставними є і посилання відповідача на те, що на товарно-транспортній накладній №5 від 15.05.2019 відсутня позначка про прийняття вантажу вантажоодержувачем, як підтвердження здійснення господарської операції, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а відповідно, відсутність або неналежне оформлення товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №804/4787/16. Відповідач в свою чергу, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором остаточний розрахунок за отриманий товар не здійснив, сплативши лише 1840000,00 грн, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 460000,00 грн. Позивач звертався до відповідача з листами №4 від 22.06.2020 року та №3 від 04.12.2020 року, в яких просив здійснити оплату поставленого товару. Відповідач вказані листи залишив без відповіді та задоволення. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в силу вимог ст.ст.526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України. Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відтак, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 46000,00 грн. Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів відзначає наступне. Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф). Пунктом 6.4 договору сторони встановили, що у випадку прострочення оплати або неповної оплати товару у строки, зазначені в договорі, покупець зобов`язується на вимогу постачальника сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу від вартості неоплаченого чи частково неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше 5% від суми простроченого грошового зобов`язання. Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення повної оплати товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 6.4 договору, позивачем нараховано за період з 15.06.2019 року по 11.01.2021 року та заявлено до стягнення пеню в розмірі 5% від суми простроченого грошового зобов`язання в загальному розмірі 23000,00 грн. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 року у справі № 910/23911/16, від 22.08.2019 року у справі № 914/508/17, від 12.03.2020 року у справі № 907/65/18, від 07.06.2019 року у справі № 910/23911/16, від 22.08.2019 року у справі №914/508/17. Таким чином, враховуючи, що іншого строку нарахування пені, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі поставки не визначено, а умова за кожен день прострочення не може розцінюватися як установлення іншого строку та з огляду на встановлену судом дату поставки товару - 15.05.2019 року, правомірним є нарахування пені за порушення договірних зобов`язань в частині повної оплати товару, за період з 15.06.2019 року по 15.12.2019 року. Згідно ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивача щодо стягнення пені. Заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві чи запереченні на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року №459/2776/16-ц. Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна заява подана до суду засобами поштового зв`язку 21.01.2021 року, а відтак, як правильно встановлено судом першої інстанції, підстави для стягнення пені за період з 15.06.2019 року по 15.12.2019 року відсутні, у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 23000,00 грн. Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 21815,34 грн, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 року та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010 року. Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки позивач під час їх розрахунку не врахував, що у 2020 році 366 днів, а не 365, відповідно стягненню з відповідача підлягає 21777,53 грн 3% річних. Твердження скаржника, що враховуючи, той факт, що позивачем не надано жодного належного оформленого первинного документу ,який би засвідчував здійснення господарської операції, то вимога про стягнення 3 % річних є необґрунтованою та такою, яка не підлягає задоволенню, спростовується висновками суду. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень скаржник суду не надав. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог. Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі № 910/1111/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 року у справі №910/1111/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/1111/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді Б.О. Ткаченко А.Г. Майданевич Дата складення повного тексту 05.11.2021