Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/1528/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9111/21 Справа № 213/1528/21 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П., сторони справи : позивач ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах, якого діє адвокат Бузинарська Діана Миколаївна на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2021 року, ухваленого суддею Князєвою Н.В. у м. Кривому Розі, відомості щодо дати складання повного тексту судового рішення відсутні,- В С Т А Н О В И В : У травні 2021 року позивача ОСОБА_1 , в інтересах, якого діє адвокат Бузинарська Д. М. звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «Південний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику в наслідок ушкодження здоров`я. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» йому встановлено професійне захворювання: 1) вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з синдромом церебрально-периферичної ангіодистонії у поєднанні з помірним полірадикулярним (C5,C6,C7,C8,L5,S1) синдромом, двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ першого-другого степеня), деформуючим артрозом ліктьових (ПФ першого ступеня) та колінних (ПФ першого ступеня) суглобів. Висновком МСЕК від 22.04.2021року позивачу встановлено первинно 25 % втрати професійної працездатності безстроково. У зв`язку з професійним захворюванням позивачу завдано моральної шкоди. Змінився його спосіб та якість життя, змушений лікуватися, постійно відчуває біль, стан здоров`я не поліпшується, відчуває психологічний дискомфорт та порушення душевної рівноваги.. Позивач вважає достатньою компенсацією моральної шкоди у розмірі 120 000 грн, яку просить стягнути з відповідача без урахування податків, зборів та інших платежів. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб, стягнуто в дохід держави судовий збір у сумі 500 грн. Не погоджуючись із рішенням суду, позивача ОСОБА_1 , в інтересах, якого діє адвокат Бузинарська Д. М., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин справи, яке має значення для вірного вирішення спірного питання, просить рішення змінити та збільшити розмір моральної шкоди до заявленого в позовних вимогах. Вважає визначений судом розмір моральної шкоди, значно заниженим, таким, що не відповідає стражданням позивача та принципу розумності, виваженості та справедливості. Судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування моральної шкоди, не враховано роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року. Судом першої інстанції в достатній мірі не враховано, стаж роботи позивача у шкідливих умовах праці, стан здоров`я позивача, а саме те, що в зв`язку з отриманими професійними захворюваннями, поганим самопочуттям він має обмеження в трудовій діяльності, адже його постійно турбує біль у спині з іррадіацією в ліву нижню кінцівку, оніміння в ній, що посилюється при рухах та після фізичних навантажень, болі та відчуття печії в шийному відділі хребта з іррадіацією в потиличну область, ліву руку, напади з періодичним набряком в лівій кисті, оніміння в ній, слабкість в пальцях і порушення функції захвату, часті судоми гомілкових м`язів, відчуття затерпання в кистях, частіше в холодну пору року, біль в плечових ліктьових плечових і колінних суглобах, обмеження рухів в них, утруднену ходу, періодичний головний біль, запаморочення. Больові відчуття не дають позивачу відпочивати навіть в ночі, його сон порушився. Крім того, з відповідача стягнуто судовий збір, який не відповідає вимогам ЗУ «Про судовий збір». Рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір в сумі 500 грн. при тому, що п.п.1 п.1 ч.2 ЗУ «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору за подання заяви майнового спору в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто розмір судового збору повинен бути не менше 908 грн. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, представник АТ «Південний ГЗК» зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, не підтверджені належними та допустимими доказами, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, наданого відзиву за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно записів в трудовій книжці, що позивач ОСОБА_1 у період з 17.12.1985 року по 07.03.1986 року працював на посаді учня помічника екскаватора, з 07.03.1986 року по 05.12.1996 року помічником машиніста екскаватора, з 05.12.1996 року по 11.11.2019 року машиністом екскаватора. 11.11.2019 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України. Медичним висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність хронічного професійного захворювання ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 21.01.2021, протокол № 165 позивачу встановлено професійне захворювання ОСОБА_1 : 1) вібраційна хвороба першої-другої стадії від дії загальної вібрації з синдромом церебрально-периферичної ангіодистонії у поєднанні з помірним полірадикулярним (C5,C6,C7,C8,L5,S1) синдромом, двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ першого-другого степеня), деформуючим артрозом ліктьових (ПФ першого ступеня) та колінних (ПФ першого ступеня) суглобів. Відповідно до Санітарно-гігієнічної характеристики умов праці ОСОБА_1 №647/4.6-9 від 08.08.2019 умови праці, в яких працював позивач у відповідача, відносяться до 3 класу 2 ступеня «Шкідливі». Згідно з п. 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23.02.2021року професійне захворювання виникло за таких обставин: під час виконання своїх функціональних обов`язків машиніста екскаватора: керував екскаватором в умовах кар`єру та виконував технічне обслуговування екскаватора. Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища і недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу робочого місця машиніста екскаватора підпадав під вплив загальної вібрації, що перевищувала нормативні показники. У п. 18 вказаного акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 3-6 дБ (104-107 дБ при ГДР 101 дБ) та на 3 дБ (62 дБ при ГДР 59 дБ). Висновком МСЕК від 22.04.2021 року позивачу первинно встановлено 25 % (вібраційна хвороба) втрати професійної працездатності безстроково. Відповідно до наданих виписок-епікризів виписок з медичної карти стаціонарного хворого позивач неодноразово проходив стаціонарне лікування в медичних закладах з приводу наслідків професійного захворювання та скаргами на їх загострення (а.с.25-33). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки, професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду спричинену втратою здоров`я на виробництві, вважає його законним і обґрунтованим. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно ст. 173 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ч. 2ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першою ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України в «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як видно з акту розслідування причин виникнення у позивача хронічного професійного захворювання від 23.02.2021року , причиною професійного захворювання позивача є еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 3-6 дБ (104-107 дБ при ГДР 101 дБ) та на 3 дБ (62 дБ при ГДР 59 дБ). Отже, роботодавець АТ "ПівдГЗК" під час роботи позивача допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та важкої праці, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що державна політика в галузі охорони праці базується , зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Рішення суду першої інстанції оскаржується представником позивача лише в частині визначеного судом розміру компенсації моральної шкоди. Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, з урахуванням роз`яснень, наведених в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до яких, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманої виробничої травми,відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі вперше 25 %, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та не можливість такого відновлення. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_2 .Аю заподіяно моральну шкоду, і визначений судом першої інстанції розмір 50 000 грн. є виваженим, прийнятим з дослідження усіх обставин справи, справедливим та не призведе до збагачення позивача та не призведе до скрутного матеріального становища відповідача. Тому доводи апеляційної скарги представника позивача щодо розміру визначеної судом моральної шкоди є неприйнятними, такими, що не підлягають задоволенню Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Проте, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та стягнення з відповідача судового збору в меншому розмірі ніж це передбачено ЗУ «Про судовий збір». Згідно положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1.ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Частина 6 ст.141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (з подальшими змінами та доповненнями) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно з положеннями п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою підприємцем ставка судового збору становить-1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в розмірі 50000 грн., стягнув з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 500 грн., що є менше ніж встановлений законом мінімальний розмір судового збору 908 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині визначеного судом першої інстанції розміру судового збору стягнутого з відповідача АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, з 500 грн. до 908 грн. В іншій частині оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.375, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах, якого діє адвокат Бузинарська Діана Миколаївна залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 серпня 2021 року в частині стягнутого з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судового збору, змінити, збільшивши суму судового збору з 500 (п`ятсот ) гривень 00 копійок до 908 (дев`ятсот восьми) гривень 00 копійок. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 04 листопада 2021 року. Головуючий: Судді: