Постанова 4803 № 213/885/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6645/23 Справа № 213/885/23 Суддя у 1-й інстанції - Попов В.В. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого Мірути О.А., суддів:Тимченко О.О., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання Тимофєєвої В.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я під час виконання трудових обов`язків (суддя Попов В.В..), ухваленого в приміщенні Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області,повне судове рішення складено 15 травня 2023 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду до Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі ПрАТ «Південний ГЗК» про відшкодування моральної шкодив наслідок профзахворювання. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що протягом тривалого часу (з 1989 по 2020 рік) працювала машиністом конвеєру на збагачувальній фабриці в підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, зокрема з показниками вібрації на робочому місці, які перевищували гранично допустимі, що стало причиною виникнення у неї хронічного професійного захворювання вібраційної хвороби. Оглядом МСЕК у 2022 році їй було встановлено 40 % втрати професійної працездатності, що підтвердилося при повторному огляді 21 лютого 2023 року, та встановлено третю групу інвалідності. У зв`язку з отриманням хронічного професійного захворювання було порушено нормальні життєві зв`язки позивача, вона відчуває постійний фізичний біль, слабкість, кашель, втому, через що не може продовжувати працювати, змушена тривалий час проходити медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури та лікування, що позначається також на її душевному стані. Негативні зміни в житті є незворотними, усвідомлення чого завдає позивачу душевного болю та страждань. Просила суд стягнути з АТ «ПГЗК» на її користь 340 000,00 грн. в якості відшкодування спричиненої моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 180 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я під час виконання трудових обов`язків, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 1800,00 грн. Судове рішення мотивоване тривалістю роботи позивача на ПрАТ «ПівдГЗК» в умовах впливу шкідливих факторів понад 30 років, характер і тяжкість отриманих позивачем професійних захворювань, що порушує його нормальні життєві зв`язки та викликає фізичні і моральні страждання, ступінь втрати ним професійної працездатності 40 % та третю групу інвалідності, тяжкість вимушених змін в її життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації життя і свідчить про погіршення стану здоров`я позивача, незворотність негативних наслідків профзахворювання, вважав що 180 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, позивач ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача до суми заявленої у позові. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПівдГЗК» ставить питання про зміну рішення суду та зменшення суми відшкодування моральної шкоди, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції не було оцінено всі докази у сукупності і неповно з`ясовані всі обставини, що мають суттєве значення для справи, зокрема судом не взято до уваги характер професійного захворювання, відсоток втрати працездатності, ступінь вини відповідача, який повинен був забезпечити безпечні умови праці, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідках що наступили, та їх невідворотність. Вважає, що визначений розмір моральної шкоди значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Апеляційна скарга ПрАТ «Південний ГЗК» мотивована тим, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості та судової практики в аналогічних справах. Судом не враховано, що позивачем не надано доказів, на підтвердження наявності факту неправомірних дій чи бездіяльності відповідача, що стали наслідком отримання позивачкою моральної шкоди. Довідка МСЕК, виписки із медичних карток та акт розслідування є лише документами, які підтверджують втрату фізичного здоров`я, але не є беззаперечним доказом встановлення факту неправомірних дій відповідача, що стали наслідком отримання моральної шкоди. Судом не взято до уваги, що позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я та його наслідки. Позивач усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, все одно реалізував своє право на працю в шкідливих умовах. Позивач не лише знала про шкідливі умови та негативний вплив на її здоров`я. але навмисно не вчиняла заходів для усунення спричинення шкоди, що призвело до встановлення їй професійного захворювання. Зокрема, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та судом не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року). Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ у відзиві на апеляційну скаргу АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» зазначає, що твердження позивача є безпідставними, а апеляційна скарга зводиться до переоцінки доказів та невдоволення позивачки розміром відшкодування моральної шкоди, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. у судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась про день та час слухання справи повідомлена належним чином. Представник ПрАТ «Південний ГЗК» - Зайцева О.М. підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила рішення суду змінити , зменшити суму відшкодування моральної шкоди . ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено та вбачається з трудової книжки, що ОСОБА_1 з 03.07.1989 по 13.07.2020 року працювала в Акціонерному товаристві «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», зокрема з 03.07.1989 по 28.11.2002 року машиністом конвеєра РЗФ № 2, а з 28.11.2002 по 13.07.2020 - машиністом крана РЗФ № 2. 13 липня 2020 року була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.20-22). Медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профілактичного закладу охорони здоров`я ДУ «Український НДІ промислової медицини» від 07.10.2021 № 1800 встановлено наявність у позивача хронічного професійного захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від загальної вібрації: синдром церебрально-переферічної ангіодистонії, синдром полірадікулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) та колінних (ПФ другого ступеня) суглобів (а.с.16-17). Відповідно до п.17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) позивача, вказано, що ОСОБА_1 під час виконання обов`язків машиніста крану підпадала під вплив загальної вібрації, показники якої перевищували гранично допустимі рівні внаслідок тривалої її дії, недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу. Як зазначено в п.12 Акту, період роботи позивача в умовах спливу шкідливих факторів становить 30 років 9 місяців. В п. 18 даного Акту зазначено, що причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено, що еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 3-6 дБ (104-107 дБ при ГДР 101 дБ) та на 2-3 дБ (61-62 дБ при ГДР 59 дБ) по ДСН. Згідно п.20 Акту особи, які порушили законодавства про охорону праці, комісією не визначені через тривалий час роботи позивача в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурного підрозділу (а.с.7-11). Висновком МСЕК від 21.03.2023 року ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 40 % (по вібраційній хворобі) та визначено третю групу інвалідності, з 01 лютого 2023 року по 01 лютого 2025 року (а.с.12). Необхідність проходження позивачем лікування з метою покращення здоров`я підтверджується наданими нею письмовими доказами, зокрема виписками з медичних карток амбулаторного та стаціонарного хворого за 2022 рік, з яких видно, що вона проходила лікування в закладах охорони здоров`я з приводу скарг на постійний біль у шийному та поперековому відділах хребта з іррадіацією переважно у праву ногу, посилення болю при фізичному навантаженні, нахилах, ході, біль і оніміння рук, біль та обмеження рухів у плечових, ліктьових, колінних суглобах та ін. (а.с.14-15, 18, 19). Позивач неодноразово перебувала на лікуванні в медичних закладах з приводу професійних захворювань (а.с.14,18-19). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПрАТ «Південний ГЗК» підлягають залишенню без задоволення. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частково задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди. Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно з частинами першою, другою статті 153 Кодексу законів про працю Українина всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України "Про охорону праці"роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У статті 173 КЗпП Українизакріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першою статті 237-1 КЗпП Українипередбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту. Отже, під поняттям «моральна шкода» охоплюються негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов`язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів. Фізичні страждання це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров`я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина. Суд наголошує, що моральна, і фізична шкода після нанесення, по суті є непоправними і не завжди можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров`я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю. При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину фізичних і моральних страждань, та суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів. Глибина переживань, викликаних ушкодженням здоров`я, ставиться в залежність від самої особи, тому призначення компенсації моральної шкоди полягає і в тому, аби певною мірою відновити втрату щастя особи і можливості насолоджуватися життям тепер і в майбутньому. У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як вбачається з п. 18 Акту причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) є причиною виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) зазначено, що еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 3-6 дБ (104-107 дБ при ГДР 101 дБ) та на 2-3 дБ (61-62 дБ при ГДР 59 дБ) по ДСН. Отже, роботодавець ПРАТ «ПівдГЗК» під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають їй фізичного болю та душевних страждань, виникли тільки з вини ПРАТ «ПівдГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів. Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач відчуває постійний біль у шийному та поперековому відділах хребта з іррадіацією переважно у праву ногу, посилення болю при фізичному навантаженні, нахилах, ході, біль і оніміння рук, біль та обмеження рухів у плечових, ліктьових, колінних суглобах та ін, позивачка позбавлена нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що професійні захворювання обмежують її життєву активність і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. У п.4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004р. №1-рп/2004 Про офіційне тлумачення положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами. У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Посилання представника відповідача ПрАТ «Південний ГЗК» в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки здійснення відповідачем заходів для забезпечення працівникам безпечних умов праці, які не усунули впливу негативних факторів, не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови доведеності такої шкоди. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Законодавство у сфері оподаткування встановлює, що будь-який дохід, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного періоду, підлягає оподаткуванню згідно положень ст. 164 Податкового кодексу України. При цьому,пп. 164.2.14 Податкового кодексу України має деякі винятки із загального правила, за якими не оподатковуються, зокрема, і суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Аналогічну правову позицію з цього питання викладено у постанові Верховного Суду у справі № 180/683/13-ц від 25.07.2018 року, за якою Верховний Суд встановив, що Податковий кодекс України визначає види отриманих фізичними особами доходів, які зараховують до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст. 164 ПКУ), і доходів, які не беруть до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (ст. 165 ПКУ). При цьому Верховний Суд звернув увагу, що згідно з пп. "а" пп. 164.2.14 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку належить зараховувати дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто сума, яку за рішенням суду стягують на користь платника податків для відшкодування збитків, завданих останньому внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоров`ю, оподаткуванню не підлягає. Проте, Законом № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України», якими підпункт "а" підпункту 164.2.14 доповнено словами "а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Зазначена норма набрала чинності з 23.05.2020р. За приписами статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. За текстом цього підпункту поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав. Таким чином, обмеження її розміру для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров`ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб. Саме таку категорію платників податків законом було звільнено від оподаткування стягнутих за рішенням суду сум моральної шкоди, що закріплено у вище вказаному правовому висновку ВС. Аналогічного висновку також дійшов Верховний Суд в ухвалі від 04 серпня 2021 року по справі № 332/2120/20, провадження № 61-11843ск21 Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача ПрАТ «Південний ГЗК», відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі 65 %, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та взагалі можливість такого відновлення. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг як позивача так і представника відповідача щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивачки, так і відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи висновки апеляційного суду за результатами розгляду справи, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: