Постанова 4814 № 554/7697/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/7697/19 Номер провадження 22-ц/814/2208/21Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 листопада 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Дряниці Ю.В., суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І., секретаря Ракович Д.Г., за участі: позивача ОСОБА_1 , адвоката Євграфової О.О., адвоката Новікової М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 15 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Буленко Марія Миколаївна, про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину,- в с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її племінник ОСОБА_3 , який не має інших спадкоємців за законом, крім неї. Позивач займалась організацією його поховання самостійно, без будь-якої допомоги від сторонніх осіб. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири, розташованої у АДРЕСА_1 та 4/25 частки будинку АДРЕСА_2 . У зверненні ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого племінника ОСОБА_3 було відмовлено, у зв`язку з наявністю заповіту від 31 травня 2018 року, згідно з яким усе належне йому майно він заповів ОСОБА_2 . Позивач вказувала, що особа ОСОБА_4 їй невідома, хоча ОСОБА_1 з племінником спілкувались, підтримували родинні стосунки, вона часто приходила до нього додому, готувала їжу, прибирала в оселі, у зв`язку з тим, що він не міг сам себе обслуговувати внаслідок зловживання алкогольними напоями. За життя ОСОБА_3 страждав на численні захворювання, які загострились на фоні зловживання алкогольними напоями. Вважає, що відповідач скористалась безпораднім станом ОСОБА_3 і фактично примусили скласти заповіт на користь ОСОБА_2 , коли він знаходився під впливом алкоголю. Стверджувала, що у момент складання заповіту волевиявлення племінника не було вільним, він не усвідомлював значення своїх дій та не керував ними. У зв`язку з наведеним, просила суд визнати заповіт, складений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений 31 травня 2018 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Буленко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 322 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , недійсним із застосуванням наслідків недійсності. Визнати свідоцтво про право на спадщину від 18 квітня 2019 року за №247, видане приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Буленко М.М. на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , недійсним. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 15 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Рішення оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вважає, що судом не було надано належну оцінку доказам по справі. Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, з підстав, передбачених ст. 375 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 у віці 54 років, згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 зареєстрованого та виданого Шевченківським районним у м. Полтаві відділом ДРАЦС ГТУЮ у Полтавські області 19 липня 2018 року (т.1 а.с.13). За життя ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 , що слідує з копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №164003826 від 18 квітня 2019 року (т.1 а.с. 243, 244). 31 травня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: м. Полтава, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , розуміючи значення своїх дій, добровільно, без будь-якого насильства, примусу, як фізичного, так і морального, на випадок своєї смерті робив таке розпорядження: все майно де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день його смерті буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповідає ОСОБА_2 , що слідує із копії заповіту від 31 травня 2018 року зареєстрованого в реєстрі за №322 ПН ПМНО ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 27). Вказаний заповіт, відповідно до вимог чинного законодавства, був занесений у реєстр заповітів, про що свідчить копія витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі за №52109710 від 31 травня 2018 року, згідно якого заповіт дійсно був посвідчений 31 травня 2018 року ПН ПМНО Буленко М.М. та зареєстрований у реєстрі за №322 (т. 1 а.с. 217). 03 серпня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до ПН ПМНО Буленко М.М. з заявою про прийняття спадщини після померлого - ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 211). 27 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПН ПМНО Буленко М.М. з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 225). 17 січня 2019 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії №10//02-31 ПН ПМНО Буленко М.М., відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , згідно ст.1 223 ЦКУ. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту , визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (т. 1 а.с. 29). 18 квітня 2019 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_3 зареєстроване ПН ПМНО Буленко М.М. в реєстрі №247 від 18 квітня 2019 року (т. 1 а.с. 246). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, заповідач ОСОБА_3 на момент складання заповіту мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним, відповідало його внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у заповіті, який не суперечить інтересам спадкодавця та моральним засадам суспільства, а тому підстави для визнання заповіту недійсним відсутні. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу. Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними. Так, у межах даної справи, на підставі ухвали судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2020 року було проведено посмертну судову психіатричну експертизу у цивільній справі №554/7697/19, проведення якої доручено судово-психіатричній експертній комісії Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева. Згідно акту судово-психіатричного експерта за №108 від 15 березня 2021 року встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час складання заповіту 31 травня 2018 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді вживання алкоголю зі згубними наслідками (шифр хвороби за МКХ-10F10.1). Наявний у ОСОБА_3 вказаний психічний розлад не позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту 31 травня 2018 року (т.2 а.с.166-182). Надаючи оцінку вказаному висновку, судова колегія вважає, що при складенні відповідного акта експертами були досліджені всі матеріали стосовно стану здоров`я померлого: матеріали справи, медична картка хворого, медичні висновки, показання свідків у сукупності, а тому зазначений доказ є належним та допустимими, у розумінні положень ст.ст. 77-78 ЦПК України. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, про те, що вимоги ОСОБА_1 про визнання спірного заповіту недійсним безпідставні, оскільки позивачем не доведено факт перебування ОСОБА_3 , на час укладення спірного договору, у такому стані, коли він не міг усвідомлювати значення своїх дій або не міг керувати ними. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 мав поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю висновків судів не спростовують, так як факт ознак психічного розладу у вигляді вживання алкоголю зі згубними наслідками за життя ОСОБА_3 враховано експертами при проведенні судово-психіатричної експертизи за №108 від 15 березня 2021 року, і судом при ухваленні оскаржуваного рішення відповідно, однак, зазначений факт не може підтверджувати того, що ОСОБА_3 на момент укладення спірного правочину перебував у такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій. Із клопотанням про проведення повторної експертизи позивач не зверталась. Доводи апеляційної скарги по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки місцевим судом, який їх обґрунтовано спростував. Отже, висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381, 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 15 липня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця Судді: Т.О. Кривчун Л. І. Пилипчук