Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/7646/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/7646/21 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й. Категорія 96 Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2021 року м. Житомир Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Григорусь Н.Й., суддів Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю., секретаря судового засідання Бірюченка Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі цивільну справу №296/7646/21 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту прийняття спадщини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 06 вересня 2021 року, постановлену під головуванням судді Адамовича О.Й. у м. Житомирі, встановив: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його батька ОСОБА_3 , на автомобіль марки Volkswagen Passat 1.9 TDi, номер шасі НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 . У свідоцтві про реєстрацію вказаного транспортного засобу вказано про право керування ним заінтересованою особою ОСОБА_2 , яка є матір`ю заявника. Батько заявника до моменту смерті проживав разом із заявником та його матір`ю. Оскільки автомобіль не був спільною сумісною власністю батьків заявника, а у встановленому законом порядку заявник у спадщину після смерті батька не вступив, від нотаріуса отримував тільки усні відмови у оформленні свідоцтва про право на спадщину, тому з метою реалізації права власності щодо спірного автомобіля, заявник просив задовольнити його заяву у повному обсязі. Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 06 вересня 2021 року у відкритті провадження у даній цивільній справі відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, заявник ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 31 березня 2021 року скасувати. Скаржник вважає вказану ухвалу безпідставною, постановлену з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначив, що у спадщину після смерті його батька ніхто не вступив, а мати відмовилась від прийняття спадщини після чоловіка. ОСОБА_1 безпосередньо після смерті батька до нотаріуса для отримання права на спадщину не звертався, оскільки вважав, що фактично вступив у спадщину в силу ст. 1268 ЦК України. Крім того, скаржник у своїй заяві вказав зацікавленою особою свою матір ОСОБА_2 посилаючись на п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» як спадкоємицю першої черги після смерті чоловіка. Вказані обставини, на думку заявника, районним судом не досліджені, в результаті чого постановлена помилкова ухвала. В судовому засіданні заявник апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Інші учасники правом подати відзив не скористалися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 315 ЦПК України та вказав на спірний характер правовідносин, які слід вирішувати у порядку позовного провадження, оскільки встановлення юридичного факту необхідне заявнику ОСОБА_1 для подальшого вирішення питання щодо оформлення права власності на спадкове майно. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення наведеним нормам відповідає. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини другої вказаної норми передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Суддя відмовляє в відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів». Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У заяві про встановлення такого юридичного факту обов`язково має бути зазначено з якою метою заявник має бажання встановити такий факт (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України). Заявник ОСОБА_1 просив встановити факт прийняття спадщини з метою реалізації своїх спадкових прав на автомобіль, який залишився після смерті батька ОСОБА_3 . Як вбачається із роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до статті 549 ЦК Української РСР. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Разом з тим, ОСОБА_1 у своїй заяві просить про встановлення факту прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Аналогічну норму містить пункт 3.21 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Згідно пункту 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку уразі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем. У частині першій статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно із частинами першою та другою статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. З поданої заяви про встановлення факту прийняття спадщини вбачається, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 , від імені якої написана заява про відмову від спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , та син ОСОБА_1 , який у встановлений законом строк не подав заяву про прийняття спадщини. Зазначена заява підписана заінтересованою особою ОСОБА_2 21 вересня 2021 року, тобто після звернення до суду першої інстанції з даною заявою про встановлення факту прийняття спадщини. Крім того, матеріали справи також не містять відомостей щодо звернення останньої у встановлений законом строк до нотаріуса із заявою про вступ у спадщину або відмову від прийняття останньої. За обставин відсутності спадкоємця, який прийняв спадщину, встановлення факту прийняття спадщини необхідно заявнику ОСОБА_1 для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом з метою реалізації автомобіля марки Volkswagen Passat 1.9 TDi, номер шасі НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , є підстави для висновку про наявність спору про право, зокрема між ОСОБА_1 та органом місцевого самоврядування і ОСОБА_3 , який підлягає вирішенню у позовному провадженні. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Порушень судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали допущено не було. Враховуючи вищевикладене та на підставі ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду міста Житомира від 06 вересня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 04.11.2021.