Постанова 4802 № 161/4338/21

Справа № 161/4338/21 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/1154/21 Категорія: 37 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 жовтня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В.,Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання Губарик К. А., представника позивача Жарого Д. Ю., представника відповідача - Корнілова Л. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Національний Банк України, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", про захист прав споживача за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, який мотивував тим, що 17.10.2019 року він уклав з ПрАТ «СК «Універсальна» електронний договір добровільного страхування від нещасних випадків № VOF0NS-199G2HT (далі Договір страхування, Поліс) на підставі пропозиції відповідача щодо укладення електронного договору добровільного страхування від нещасних випадків та його електронної заяви. Оформлення та оплата Полісу відбувалась онлайн на сайті АТ КБ «Приватбанк» за посиланням: https://www.privat24.ua/. 20.02.2020 року під час реабілітаційних вправ у побуті ним, як особою з інвалідністю першої «А» групи довічно, була отримана травма, у зв`язку з чим він звернувся до ПрАТ «СК «Універсальна» за компенсацією. Однак, 16.04.2020 року ним була отримана відмова відповідача у проведенні страхової виплати з причини відсутності документів, які підтверджують факт настання страхового випадку. В подальшому, після спростування позивачем відмови ПрАТ «СК «Універсальна» шляхом надання відповідного пакету документів, відповідач 24.04.2020 року повторно відмовив у проведенні страхової виплати, посилаючись на ту обставину, що при укладенні договору страхування ним не було повідомлено, що він є особою з інвалідністю І групи. У даній відмові відповідач послався на п. 6.2 Правил добровільного страхування до договору страхування, згідно з яким не можуть бути застрахованими особи, які на момент укладення договору страхування є інвалідами І та II групи, якщо інше не обумовлено договором страхування. Позивач вказує, що необхідність наявності у нього полісу страхування була обумовлена вимогами п. 9 ч. 2 Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту, яке було чинним на момент його страхування, однак наразі є скасованим. Тобто, без полісу страхування він, як спортсмен-паралімпієць не міг професійно займатися спортом, брати участь у змаганнях, оскільки не був би допущений до таких спортивних змагань організаторами, що керувалися та керуються у своїй діяльності вищезазначеними вимогами законодавства. Таким чином вважає, що положення п. 6.2 Правил добровільного страхування до договору страхування є дискримінаційними щодо нього, як особи з інвалідністю. Разом з тим, внаслідок отриманої 20.02.2020 року травми під час реабілітаційних вправ ним було витрачено 22804,95 грн, які ПрАТ «СК «Універсальна» йому так і не були виплачені. Також зазначає, що зазначеними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка виразилася у фізичному болі та стражданнях, яких він зазнав внаслідок неможливості отримати своєчасне та якісне лікування через відсутність достатніх коштів, які могли би бути, якби ПрАТ «СК «Універсальна» виконало взяті на себе за полісом зобов`язання, у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та у приниженні честі та гідності як особи з інвалідністю, що протиправно була позбавлена відповідачем гарантій, на які у нього були правомірні очікування. У зв`язку з порушенням його прав, у нього розвинулося почуття неповносправності, апатії та власної непотрібності, що негативно вплинуло на його реабілітацію та спроможність продовжувати професійно займатися спортом. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ПрАТ «СК «Універсальна» матеріальну шкоду в розмірі 22 804,95 грн, завдану йому моральну шкоду, яку він оцінює в 594 750 грн, а також зобов`язати відповідача внести зміни до Правил добровільного страхування від нещасних випадків, які зареєстровані у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, 04.12.2018 року за № 219, шляхом виключення пункту 6.2 через спричинену дискримінацію за ознакою інвалідності. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 22804 грн 95 коп. Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 100 000 грн. Зобов`язано ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» внести зміни до Правил добровільного страхування від нещасних випадків, які зареєстровані у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, 04.12.2018 року за № 219, шляхом виключення пункту 6.2 через спричинену дискримінацію ОСОБА_1 за ознакою інвалідності. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необгрунтованістю. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» на користь держави судовий збір в сумі 2136 грн 05 коп. Не погоджуючись із даним рішенням суду, ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» подало апеляційну скаргу, в якій покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем на момент укладення договору страхування не було надано страховій компанії інформацію про наявність у нього І групи інвалідності, тому відмова у виплаті відшкодування є обґрунтованою і такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору. Зазначається, що вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають до задоволення, оскільки є необґрунтованими, так як не підтверджені належним та допустимими доказами. Висновки суду про визначення розміру моральної шкоди в сумі 100 000 грн не відповідають критерію достатності та справедливості для розумного задоволення потреб і призведе до безпідставного збагачення позивача. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ «СК «Універсальна» - без задоволення. Щодо наведених в апеляційній скарзі аргументів зазначав, що свобода договору, передбачена ст. 627 ЦК України, має застосовуватись з урахуванням вимог, передбачених п. 1 ст. 27, п. 15 ст. 203, а також п. 2 ст. 627 ЦК України. Визначаючи розмір моральної шкоди, позивач виходив з внутрішньої оцінки глибини перенесених душевних страждань, а суд у свою чергу керувався ст. 89 ЦПК України. І хоча позивач не погоджується із визначеною судом сумою, вважаючи її замалою, він з повагою ставиться до прийнятого судом рішення заради утвердження верховенства права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеним вимогам оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі. Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач є особою з інвалідністю першої «А» групи (загальне захворювання). Вказана інвалідність встановлена позивачу з 31.10.2014 року довічно, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією ВОБ СМЕ серії АВ № 0270218 від 31.10.2014 року та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 18.03.2015 року Пенсійним фондом України за № 2909504973 (а.с. 7-8). 27 травня 2019 року Луцькою міською МСЕК було розроблено ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю першої «А» групи із загальним захворюванням, встановленої довічно, індивідуальну програму реабілітації інваліда № 812, із кінцевою датою контролю за виконанням такої по 27.05.2022 року (а.с. 9). В ході розгляду справи також встановлено, що позивач є спортсменом-паралімпійцем, учасником Всеукраїнських та міжнародних спортивних змагань для осіб із інвалідністю з настільного тенісу, а також риболовного спорту. Дана обставина підтверджується, зокрема, відповідними відзнаками ОСОБА_1 (а.с. 17-18). У зв`язку із намірами позивача приймати участь у спортивних змаганнях з-поміж спортсменів-паралімпійців, в останнього виникла необхідність у наявності полісу страхування, що обумовлено вимогами, закріпленими у п. 9 ч. 2 Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту, затвердженого наказом Міністерства молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров`я України від 27.12.2017 року № 5232/1746 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин). 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 уклав із відповідачем ПрАТ «СК «Універсальна» електронний договір добровільного страхування від нещасних випадків № VOF0NS-199G2HT на підставі пропозиції відповідача щодо укладання електронного договору добровільного страхування від нещасних випадків та електронної заяви позивача. Оформлення Полісу та внесення оплати відбувались онлайн на сайті АТ КБ «Приватбанк», що знаходиться за посиланням: https://www.privat24.ua/. Строк дії договору становить 12 місяців (а.с. 19-21). 20 лютого 2020 року позивач під час виконання реабілітаційних вправ у побуті отримав травму та внаслідок проведеної консультації у травматолога-ортопеда КП «Волинської обласної клінічної лікарні» 04.03.2020 року був госпіталізований у травматологічне відділення ВОКЛ з діагнозом: «Закритий перелом н/З правої великогомілкової кістки зі зміщенням; спинальна травма; нижній парапарез». 13.03.2020 року позивачу проведено хірургічне втручання: артродез правого гомілковоступневого суглобу. Стаціонарне лікування тривало до 27.03.2020 року. Вищевказані обставини підтверджуються випискою із медичної картки стаціонарного хворого, виданої 27.03.2020 року КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради (а.с. 10). У зв`язку з цим ОСОБА_1 через довірену особу звернувся до ПрАТ «СК «Універсальна» із заявою про виплату страхового відшкодування згідно з договором добровільного страхування від нещасних випадків № VOF0NS-199G2HT від 17.10.2019 року, однак у проведенні страхової виплати йому було відмовлено, оскільки згідно з п. 6.2. Правил добровільного страхування від нещасних випадків особи, які на момент укладання договору страхування є інвалідами І та ІІ групи, не можуть бути застрахованими. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Європейський суд з прав людини вказує на те, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. рішення від 11 червня 2002 року у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства"). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" від 21 лютого 1997 року, п. п. 48, 49 рішення у справі "Пічкур проти України" від 07 листопада 2013 року). Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року N 14-рп/2004). Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що відповідно до норм Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються. За приписами статті 14 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом. Захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом, що передбачено положенням статті 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Тобто, особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися зі скаргою, зокрема до суду. Суд також наголошує на тому, що статтею 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованою Законом України від 16 грудня 2009 року N 1767-VI, як основоположне право визначено право на доступність, що передбачає право осіб з інвалідністю мати доступ до всіх аспектів суспільного життя нарівні з іншими, зокрема, до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв`язку і до інших об`єктів і послуг, що надаються населенню. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року регулює відносини, які виникають між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Відповідно до статей 5, 6 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов`язковим. Обов`язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов`язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом. Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім`я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім`я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов`язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін. Пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є захист прав споживача та особи з інвалідністю, порушення яких допущено внаслідок відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування, передбаченого страховим полісом, з підстави наявності у нього інвалідності першої групи у зв`язку з тим, що Договором добровільного страхування та Правилами добровільного страхування, якими у своїй діяльності керується відповідач, встановлені обмеження для осіб з інвалідністю першої та другої груп. Отже, правильними є висновки суду про те, що позивач правомірно звернувся за захистом своїх прав як споживача та особи з інвалідністю до суду, оскільки за приписами пункту 6 частини першої статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" та статті 14 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, зокрема, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, в тому числі отримання виплат за страховим полісом, має право звернутися зі скаргою безпосередньо до суду без обов`язкового звернення до інших уповноважених державних органів. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що як вбачається зі змісту електронного полісу добровільного страхування від нещасних випадків від 16.10.2019 року, ні в тексті самого полісу, ні в Умовах страхування по договору добровільного страхування від нещасних випадків, які визначені як невід"ємна частина цього договору, не зазначалось про неможливість укладення договору з інвалідом 1 групи, а тому при укладенні договору страхування він не знав про такі дискримінаційні обмеження. Разом з тим, надання інформації про його стан здоров"я відповідач не вимагав і для підписання договору такі умови не були визначені договором. Таким чином, суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 навмисно прихована при укладенні договору страхування інформація про те, що він є інвалідом І групи, оскільки це спростовується вищезазначеним, зокрема і самим текстом електронного поліса і Умов страхування (а.с.92-97). Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. За змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається з правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 201/13021/16-ц, суд визнав дискримінаційними наявність у Правилах страхування умов щодо обмеження у праві на укладення договору страхування особам з інвалідністю першої та другої групи та визнав правильним висновок суду першої інстанції, яким було зобов"язано страхову компанію внести зміни до Правил добровільного страхування та до умов договору добровільного страхування шляхом виключення дискримінаційних пунктів. Отже, суд першої інстанції у даній справі дійшов правильного висновку про те, що п.6.2 Правил добровільного страхування від нещасних випадків, які зареєстровані у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 04.12.2018 р. за № 219, шляхом виключення пункту 6.2 через спричинену дискримінацію позивача ОСОБА_1 за ознакою його інвалідності першої групи. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства України. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив правовий висновок про те, що у статті 629 ЦК України закріплено один із принципів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). В інших випадках невиконання стороною умов договору вказує про порушення договірних зобов`язань, взятих на себе в момент укладення договору, та може бути предметом судового розгляду. Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону України «Про страхування»). Отже, у ПАТ «Страхова компанія «Універсальна, як страховика, виникає обов`язок з виплати страхового відшкодування виключно у разі настання страхового випадку, передбаченого умовами укладеного між сторонами договору, та у розмірі, визначеному договором. Підстави для відмови у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування визначено у статті 991 ЦК України та статті 26 Закону України «Про страхування». Такими підставами є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Отже, висновки суду першої інстанції про безпідставність відмови ПрАТ «СК «Універсальна» ОСОБА_1 у здійсненні страхового відшкодування відповідно до Договору добровільного страхування від нещасних випадків № VOF0NS-199G2HT від 17.10.2019 року у розмірі 22804,95 грн, що підтверджено ним документально, є обґрунтованими та законними, зроблені з належною оцінкою доказів у справі в їх сукупності та з вірним застосуванням норм матеріального права. Судом встановлено, що до спірних правовідносин у цій частині вірно застосовано норми матеріального права, що відповідає практиці Верховного суду. Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення моральної шкоди, апеляційний суд вважає за можливе їх задоволення частково, з огляду на таке. Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як у договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин). Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України. Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства. Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19). Отже, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Суд приймає до уваги обґрунтування моральної шкоди позивача, яка полягає у його моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я та відмовою відповідача у виплаті йому страхового відшкодування згідно з укладеним Договором страхування, у порушенні його прав як споживача, та у порушенні його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, факту завдання позивачу фізичного болю та страждань, яких він зазнав внаслідок неможливості отримати своєчасне та якісне лікування через відсутність достатніх коштів, які могли би бути своєчасно компенсовані страховиком на виконання взятих на себе зобов`язань; у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього; у приниженні честі та гідності як особи з інвалідністю, що протиправно була позбавлена відповідачем гарантій, на які у нього були правомірні очікування; у розвитку почуття власної неповноцінності та апатії, що негативно вплинуло на його реабілітацію та спроможність продовжувати займатися паралімпійським спортом. В обґрунтування спричиненої моральної шкоди позивач посилається на документи, які ним були подані до позовної заяви. Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. В пункті 10 зазначеної постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України. Таким чином, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд враховує характер та ступінь її завдання, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає суму 100 000 грн завищеною, а тому відповідно дана позовна вимога підлягає задоволенню в сумі 5 000 грн. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в іншій частині суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розмір моральної шкоди необхідно змінити, зменшивши до 5000 грн, а в решті рішення суду залишити без змін. За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2021 року в даній справі в частині розміру стягнутої моральної шкоди змінити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" на користь ОСОБА_1 5000 (п"ять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді