Постанова 4805 № 278/603/17

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/603/17 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М. Категорія 84 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №278/603/17 за скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, на ухвалу судді Житомирського районного суду Житомирської області, постановлену 10 червня 2021 року суддею Дубовік О.М. у м. Житомирі, повний текст ухвали складено 10 червня 2021 року, в с т а н о в и в : У червні 2021 року прокурор звернувся до суду із скаргою, у якій просив: визнати неправомірним і скасувати повідомлення головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кияниці Л.С. (далі Державний виконавець) про повернення виконавчого листа №278/603/17 від 26.03.2021 стягувачу без прийняття до виконання; зобов`язати Державного виконавця відкрити виконавче провадження за виконавчим листом від 26.03.2021 № 278/603/17 про стягнення судового збору в сумі 1955,56грн з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури. Ухвалою судді Житомирського районного суду Житомирської області від 10 червня 2021 року повернуто без розглядускаргу прокурора на рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. На його думку, суд першої інстанції не врахував, що до скарг на дії державного виконавця на стадії їх прийняття застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі щодо залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави, а не її повернення. Вважає, що суд помилково послався на положення ч. 4 ст. 183 ЦПК України, та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення скарги заявнику без розгляду. У своїх доводах послався на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №569/13154/20, від 17.02.2021 у справі №569/13160/20 та інші. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга прокурора на дії державного виконавця подана з порушенням вимог ч. 2 ст. 183 ЦПК України, зокрема до неї не долучено докази, які підтверджують направлення її копії сторонам та іншим учасникам справи, а тому така скарга, відповідно до ч. 4 ст. 183 ЦПК України, підлягає поверненню без розгляду. Вимогам закону зазначене судове рішення не відповідає. Так, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 3 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ. Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. Враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суд першої інстанції, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, допустив порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнити. Ухвалу судді Житомирського районного суду Житомирської області від 10 червня 2021 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 03 листопада 2021 року.