Постанова Київський апеляційний суд № 755/13279/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ====================================================================== Справа №755/13279/20 Головуючий у І інстанції Чех Н.А. Провадження №22-ц/824/12741/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року у справі за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що товариство здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 . 20 вересня 2006 року між товариством та відповідачем укладено Договір про участь у витратах на утримання будинку і споруд та прибудинкової територій, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території у будинку АДРЕСА_1 . У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг, виникла заборгованість, яка станом на 01 березня 2019 року становила 7490,65 грн., які просить стягнути з відповідача. За порушення грошового зобов`язання, за період з 01 лютого 2018 року по 29 лютого 2020 року, 3 % річних становить 381,56 грн., та інфляційні втрати - 692,37 грн. На підставі викладеного в позові, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 7490 грн. 65 коп., 3% річних у розмірі 381 грн. 56 коп., інфляційні втрати у розмірі 692 грн. 37 коп., а також просив суд здійснити розподіл судових витрат, стягнувши 1 500 грн. - витрат на правову допомогу та судовий збір у розмірі 2 102 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» заборгованість за надані комунальні послуги з урахуванням 3 % річних та інфляції у розмірі 8 564,58 (вісім тисяч п`ятсот шістдесят чотири гривні 58 копійок) грн. та судові витрати у розмірі 3 602,00 (три тисячі шістсот дві гривні 00 копійок) грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що лише зі змісту рішення суду стало відомо про наявність права на здійснення перерахунку та порядку проведення такого перерахунку, при цьому наявність рішення про стягнення заборгованості позбавляє скаржника права вимагати законного перерахунку за неякісно надані послуги та за ненадані послуги. Не поінформування позивачем про подальші необхідні дії щодо перерахунку заборгованості через ненадані послуги свідчить про порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Також скаржник не погоджується і з заявленим розміром витрат на правову допомогу, зазначаючи, що надані суду квитанції та акти виконаних робіт не мають відношення до правової допомоги, з метою подання позову у справі про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Квитанції про оплату гонорару стосуються видання судового наказу, а квитанції щодо надання правової допомоги, яка була б пов`язана з розглядом даної справи суду не надані. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. У порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим. Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що відповідач у справі мав право вимагати перерахунку розміру плати за житлово-комунальні послуги на підставі актів-претензій від лютого 2019 року у наступному місяці після його пред`явлення позивачу. У випадку відмови у задоволенні пред`явленої претензії, відповідач мав право звернутися до суду, однак не вжив жодних заходів спрямованих на здійснення перерахунку. Також позивач у відзиві зазначає, що акти-претензії були складені у лютому 2019 року, в той час як заборгованість за житлово-комунальні послуги виникла за період з 01 лютого 2018 року по 01 березня 2019 року. Щодо витрат на правову допомогу, то позивач зазначає, що між ним та АО «Шенлі» 08 січня 2020 року було укладено договір про надання правової допомоги №3-20. На виконання умов договору позивачем було сплачено 1500 грн. за підготовку АО «Шенлі» заяви про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги. У зв`язка уз тим, що видачі судового наказу було відмовлено, то вказана сума була зарахована на оплату послуг АО «Шенлі» з підготовки позову про стягнення вказаної заборгованості з відповідача у даній справі, що підтверджується актом виконаних робіт та випискою з банківського рахунку. На підставі викладеного у відзиві, Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року було відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) учасників справи в судове засідання та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі Свідоцтва про право власності від 23.02.2007 року. Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» забезпечує обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , здійснює утримання будинку і прибудинкової території, забезпечує отримання мешканцями будинку комунальних послуг. 20 вересня 2006 року між сторонами укладено Договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території. З лютого 2018 року відповідач належним чином не сплачує житлово-комунальні послуги. За період з 01 лютого 2018 року по 01 березня 2019 року відповідачем сплачено 2000,00 грн. (в лютому 2019 року), борг складає 7 490,65 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження заборгованості за житлово-комунальні послуги, в той час відповідачем не спростовано факт наявної заборгованості за отримані житлово-комунальні послуги. Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з такого. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення відповідає вищевказаним вимогам, оскільки судом першої інстанції було надано належну правову оцінку всім доказам у справі, вірно визначено характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягали застосуванню у даній категорії справи. Зокрема, за змістом ст.ст. 319, 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.ст. 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг, на час виникнення спірних правовідносин, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ч. 1 ст. 2 якого предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач) (ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, відповідачем не заперечувався факт неповної оплати за отримані житлово-комунальні послуги. При цьому, суд першої інстанції надав належну правову оцінку й наданим відповідачем доказам та дійшов вірного висновку, що вони не спростовують факт наявності заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, згідно з встановленими тарифами. Щодо твердження відповідача про те, що позивачем не надаються належним чином житлово-комунальні послуги, що підтверджується актами-претензіями, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Так, відповідно до п. п. 1, 6, 9 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-IV, п. п. 1, 5, 8 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189-VIII виконавець зобов`язаний: забезпечувати своєчасність, безперервність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; вести облік вимог (претензій) споживачів у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їх споживчих властивостей та перевищенням термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт. Водночас, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 640/18143/16-ц, факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги, що, у свою чергу, є порушенням умов договору у розумінні ст. ст. 526, 530 ЦК України, повинен бути зафіксований належним чином. Зокрема, ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-IV передбачає, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з`явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред`явленої претензії. У разі встановлення за результатами аналізу факту погіршення нормованих показників якості води, витрати споживача, які він здійснив при оплаті вартості проведення аналізу води, підлягають компенсації за рахунок виконавця/виробника. Крім того, нормою ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189-VIII встановлено, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі проведення перевірки якості наданих послуг з централізованого водопостачання, централізованого постачання гарячої води або постачання природного газу споживач має право здійснити забір проб. Інформація про забір проб включається до акта-претензії. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п`яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем). При цьому, у постанові від 07 лютого 2018 року у справі №521/6969/15-ц, Верховний Суд зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач звертався до позивача з наданими суду актами-претензіями, на підставі яких останньому мав би бути здійснено перерахунок за надані житлово-комунальні послуги, матеріали справи не містять. Крім того, відповідачем не надано, а судом не встановлено, що відповідач оспорював тарифи, на підставі яких обраховувалась вартість послуг. Отже, висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, а рішення суду ухвалено на підставі повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи. Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає таке. У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених судових витрат були надані наступні докази: договір про надання правничої допомоги №3-20 від 08 січня 2020 року, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Шенлі»; попередній розрахунок суми судових витрат за позовом КП «Житло-сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, згідно з яким винагорода за підготовку і подання позовної заяви становить 1500 грн.; детальний опис робіт (наданих послуг), акт виконаних робіт за січень 2020 року згідно договору про надання правничої допомоги №3-20 від 08 січня 2020 року, виписка за період з 25 лютого 2020 року щодо сплати коштів за правову допомогу згідно з договором, детальний опис робіт (наданих послуг) у справі №755/13279/20, з якого вбачається, що витрати з надання правової допомоги щодо складання та подання позову у даній справі включені до акту виконаних робіт за січень 2020 року на суму 1500 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги про необґрунтованість заявленого розміру витрат на правову допомогу не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а тому оцінюються судом критично та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду. Відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Таким чином, судом апеляційної інстанції перевіряється правильність висновків першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що позивачем під час подання відзиву на апеляційну скаргу було заявлено вимогу щодо стягнення витрат на правову допомогу, які пов`язані з підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, позивач надав суду детальний опис робіт (наданих послуг) у справі №755/13279/20, договір про надання правової допомоги «17-21 від 02 лютого 2021 року. Таким чином, заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 4500 грн. є підтвердженими та підлягають стягненню з відповідача. Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу з відповідача на користь позивача, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки Верховного Суду, які викладені в постанові суду від 01 квітня 2020 року у справі №644/5503/17, а саме, що витрати на правову допомогу, які пов`язані з розглядом справи в апеляційному суду підлягають стягненню навіть у випадку, якщо апеляційна скарга була залишена без задоволення. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано заперечень щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, які понесені позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Окрім того, в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 80, 82, 137, 141, 263, 367, 369, 374, 375 України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 квітня 2021 року у справі за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» витрати на правову допомогу у розмірі 4500 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Судді: