Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/3981/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3981/20 Головуючий першої інстанції Фульга А.П. Час та місце ухвалення судового рішення « 13:58», м. Миколаїв Повний текст судового рішення складений 29.03.2021р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 18.09.2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області про визнання протиправною бездіяльність посадової особи владних повноважень територіального підрозділу начальника Інгульського РВ у м.Миколаєві УДСМ України в Миколаївській області Нікітіної О.В; зобов`язання на підставі п.1 ч.1 та ч.2 ст.3 Закону України «Про громадянство України» (зі змінами та доповненнями) від 18.01.2001р. №2235-111, відповідно до вимог п.п.10, 89, 90 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001р. №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006р. №588/2006) прийняти до розгляду його заяву з документами для оформлення належності до громадянства України з 24.08.1991р.; оформити та видати йому паспорт громадянина України зразка 1994 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.08.2020р. він в передбаченому законом порядку звернувся з заявою до відповідача про прийняття документів для оформлення громадянства України, але в порушення законодавства посадовими особами відповідача було надано формальну необґрунтовану відмову. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.03.2021р. відмовлено у задоволені позову з підстав того, що позивачем подано до митного органу заяву довільної форми, тому відповідачем правомірно було прийнято заяву та опрацьовано в порядку Закону України «Про звернення громадян». Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, тому просить рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позову. Апелянт посилається на звернення до відповідача з заявою та документами відповідно до п.1 ч.1 та ч.2 ст.3 Закону України «Про громадянство України», п.10 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001р. №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006р. №588/2006), а тому відповідач протиправно розглянув його звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян». Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню. Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Гюмрі, Вірменія. /а.с.10-11/. 27.06.2007р. ОСОБА_1 закінчив Миколаївську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №10 Миколаївської міської ради Миколаївської області, про що свідчить атестат про повну загальну середню освіту НОМЕР_1 від 27.06.2007р. /а.с.16/ Згідно довідки Генерального Консульства Вірменії №151 від 15.10.2018р. за даними Державного реєстру населення паспортно-візового відділу Республіки Вірменія, ОСОБА_1 в реєстрі не числиться. /а.с.17/ Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25.10.2017р., у справі №489/4818/17 (набрало законної сили 07.11.2017р.) встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України з 30.04.1991р. по теперішній час. /а.с.19-20/ Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.03.2019р. (набрала законної сили 04.04.2019р) роз`яснено, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25.10.2017р., у справі №489/4818/17 встановлений факт постійного проживання у неповнолітньому віці ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України з 30.04.1991р. і по теперішній час, та зокрема і станом на 24.08.1991р. /а.с.21-23/ 04.08.2020р. позивач подав до Інгульського районного відділу у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області заяву про прийняття документів для оформлення громадянства України. До заяви було додано копії: свідоцтва про народження, картки ідентифікаційного номеру, довідки про відсутність у позивача реєстрації за місцем проживання, довідки Інгульського ВП УДМС м. Миколаєва, довідок Миколаївських загальноосвітніх шкіл №42 та №10, атестату про середню освіту, довідки Генерального консульства Республіки Вірменії, судових рішень, паспорту батька - ОСОБА_2 та реєстрації проживання, посвідки про тимчасове проживання ОСОБА_3 та реєстрації, свідоцтва про шлюб батьків, договору купівлі-продажу нерухомого майна батьком ОСОБА_2 , протоколів про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 та батька ОСОБА_2 , квитанцій про оплату штрафу, відповіді начальника УДМС України в Миколаївській області від 20.07.2020р. за заявою адвоката; конверт з 2 фотокартками розміром 3,5 на 4,5. /а.с.43-45/ Листом Інгульского районного відділу в м. Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 11.08.2020р №4812/873/4812.1.20 відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті документів до розгляду, оскільки він не має документів, що підтверджує особу та законність перебування на території України. /а.с.46-47/ Не погоджуючись з відмовою у прийнятті документів до розгляду позивач звернувся до суду з даним позовом. Перевіривши матеріали справи, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність позову виходячи з наступного. Згідно ст.1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; особа - фізична особа; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов`язки опікунів і піклувальників. Відповідно ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України «Про громадянство України» іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Іноземці із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у п.1 ч.1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у п.3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України. Таким чином, Законом України «Про громадянство України» визначено, що громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Крім того, ст.7 ч.3 Законом України «Про громадянство України» визначено, що особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України. Згідно п.1 п.2 ст. 14 Закону України «Про громадянство України» дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Гюмрі, Вірменія, батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_3 . /а.с.10/ При цьому, батько позивача є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 . /а.с.26/ Згідно довідки Генерального Консульства Вірменії №151 від 15.10.2018р. за даними Державного реєстру населення паспортно-візового відділу Республіки Вірменія, ОСОБА_1 в реєстрі не числиться. /а.с.17/ Пунктом 4 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого указом Президента України від 27.03.2001р. №215 (надалі Порядок №215) передбачено, що заяви та інші документи з питань громадянства подаються: особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні; особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи; особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи. При цьому, пунктом 10 Порядку №215 передбачено, що для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 ч.1 ст.3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: - довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; - копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); - судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування. Тобто, п.10 Порядку №215 не передбачено надання особою міграційному органу документів, що підтверджують законність проживання на території України. 04.08.2020р. позивач подав до Інгульского районного відділу в м. Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області заяву про прийняття документів для оформлення громадянства України. До заяви було додано документи, передбачені 10 Порядку №215. Крім того, згідно п.89 Порядку №215 про провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень затвердженого Указом Президента України від 27.04.2001р. №215 територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо встановлення або оформлення належності до громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України. Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою. Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України. Колегія суддів вважає, що у разі встановлення невідповідності поданих документів законодавству України відповідач на підставі п.89 Порядку №89 був зобов`язаний не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повернути їх заявникові для усунення недоліків. Разом з тим, листом Інгульского районного відділу в м.Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області від 11.08.2020р №4812/873/4812.1.20 відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті документів до розгляду, оскільки від не надав документів, що підтверджують особу та законність перебування на території України. /а.с.46-47/ Таким чином, відмовляючи ОСОБА_1 у прийнятті документів до розгляду відповідач діяв не в порядку передбаченому законом. За правилами п.3 та 4 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Зі змісту цієї норми процесуального закону випливає, що вимоги про визнання дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень протиправними може бути заявлена в адміністративному позові виключно разом з вимогами про зобов`язання відповідача утриматися від вчинення певних дій (вчинити певні дії), які повинні бути спрямовані на відновлення порушеного права. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, що передбачено ч.2 ст.5 КАС України. Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту. Справедливим та ефективним повинен бути як судовий процес, так і результат судочинства. Положеннями ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 14 листопада 1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003р. № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Саме на ефективний захист порушеного права вказують і положення п.3, 4 та 10 ч.2 ст.245 КАС України, якими встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Аналіз наведених норм права у сукупності з обставинами даної справи, які свідчать про протиправність дій відповідача щодо не прийняття документів ОСОБА_1 про встановлення належності особи до громадянства України до розгляду, дають підстави для висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про прийняття документів для оформлення громадянства України. З огляду на викладене, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, тому в порядку ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст.311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року скасувати. Ухвалити у справі постанову, якою визнати противними дії Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області щодо відмови у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про прийняття документів для оформлення громадянства України. Зобов`язати Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про прийняття документів для оформлення громадянства України. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Головуючий суддя Крусян А.В. Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.