Постанова 4852 № 160/3568/21 (2-а/202/37/2021)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/3568/21 (2-а/202/37/2021) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2021 року (суддя Бєсєда Г.В.) по справі №160/3568/21 (провадження №2-а/202/37/2021) за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської митниці Держмитслужби України про визнання протиправними та скасування постанов у справі про порушення митних правил, - в с т а н о в и В : ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати постанови у справі про порушення митних правил, а саме: постанову №0450/11000/20 від 20.01.2021року; постанову №0451/11000/20 від 21.01.2021року; постанову №0452/11000/20 від 20.01.2021року; постанову №0453/11000/20 від 20.01.2021року; постанову №0454/11000/20 від 21.01.2021року; постанову №0455/11000/20 від 21.01.2021року; постанову №0456/11000/20 від 27.01.2021року; постанову №0457/11000/20 від 27.01.2021року; постанову №0458/11000/20 від 28.01.2021року; постанова №0459/11000/20 від 28.01.2021року. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14.05.2021року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2021 року позов залишено без розгляду з підстав, передбачених ч.3 ст.123 КАС України, у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. Судове рішення мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що із позовом про оскарження постанов у справах про порушення митних правил позивач звернувся поза межами строків, які визначені ч.2 ст.286 КАС України, і обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку, судом не встановлено. Не погодившись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким вирішити адміністративний позов по суті. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач фактично посилається на те, що судом першої інстанції невірно встановлено дату отримання позивачем оскаржуваних постанов, що призвело до неправильного висновку про не встановлення поважних причин неможливості звернення до суду із позовом у строки, визначені ч.2 ст.286 КАС України. З цього приводу позивач вказує на те, що фактично з оскаржуваними постановами він був ознайомлений у Дніпропетровській митниці Держмитслужби України 16.02.2021 та 18.02.2021, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції про своєчасне направлення цих постанов на адресу позивача є безпідставними. Також позивач звертає увагу на те, що судом першої інстанції фактично було з`ясовано усі обставини справи, по суті заявлених вимог, у зв`язку з чим, на його думку, суд повинен був ухвалити рішення по суті заявлених вимог, а не вирішувати питання про залишення позову без розгляду. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. За приписами частини 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Тобто, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. З цих підстав, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що враховуючи специфіку спору, позивач мав право звернутися до суду за захистом порушеного права у визначені ч.2 ст.286 КАС України. Погоджується суд апеляційної інстанції і з висновками суду першої інстанції про те, що враховуючи дату отримання позивачем оскаржуваних постанов та дату первісного звернення із позовом до суду, позивачем пропущено строк звернення із цим позовом до суду. В той же час, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду. З цього приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Отже, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Європейський суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (справа «Мельник проти України» рішення від 28.03.2006 року). Таким чином, враховуючи наведені позиції Європейського Суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у кожному конкретному випадку питання щодо дотримання строків звернення до суду, повинно оцінюватися судом враховуючи усі обставини, що призвели до звернення особи із позовом до суду, зокрема, значимості цієї справи для особи, можливості звернення до суду за захистом права у строки, встановлені законом. У спірному випадку позивач оскаржує 10 постанов Митниці, які прийняті відповідачем майже в один час та якими позивача притягнуто до відповідальності за порушення митних правил у вигляді штрафу на загальну суму понад 3 000 000,0грн. Тобто, вказана справа, враховуючи суми визначеного штрафу, безумовно є значимою для позивача, а визначений законом 10-ти денний строк, враховуючи фактичний час отримання позивачем оскаржуваних постанов та значний обсяг викладеної у них інформації, на думку суду, є недостатнім для підготовки до захисту свого права. У свою чергу, ч.3 ст. 6 Конвенції визначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: а) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; б) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту. Крім цього, не вдаючись до визначення правомірності прийняття оскаржуваних постанов, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про залишення позову без розгляду, повинен був врахувати підстави заявленого позову, які свідчать про те, що спірні відносини виникли з приводу не урегульованості на державному рівні питання щодо сплати спеціальних видів мита (антидемпінгового мита), оскільки розмитнення товарів у спірному випадку мало місце у період часу, в якому рішеннями судів було зупинено дію рішення Уряду, яке стосувалося сплати антидемпінгового мита. Вказані обставини, зокрема, вбачаються з оскаржуваних постанов, які також свідчать і про те, що висновок про порушення позивачем митних правил зроблено Митницею не під час розмитнення товару, а після скасування зазначених судових рішень в касаційному порядку. З огляду на викладене та враховуючи право особи на звернення до суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що за встановлених обставин не можливо стверджувати про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду із цим позовом. З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можливо визнати законною та обґрунтованою, як того вимагає ст.242 КАС України, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду. Щодо заявлених позивачем в апеляційній скарзі вимог про ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті заявлених вимог, суд вважає за необхідно зазначити про відсутність таких повноважень у суду апеляційної інстанції, яким скасовано ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому розгляду справи. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.320, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2021 року по справі №160/3568/21 (провадження №2-а/202/37/2021) - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Вступну та резолютивну частину проголошено 02.11.2021 Повне судове рішення складено 03.11.2021 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк