Постанова Донецький апеляційний суд № 241/1214/21

22-ц/804/2810/21 241/1214/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „ 26 жовтня 2021 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 241/1214/21 Номер провадження 22-ц/804/2810/21 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Лопатіної М.Ю., Пономарьової О.М. за участю секретаря: Лазаренко Д.Т. учасники справи : заявник ОСОБА_1 заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 06 вересня 2021 року головуючого судді Демочко Д.О. зі складанням повного тексту судового рішення 09 вересня 2021 року по цивільній справі про встановлення факту спільного мешкання та перебування на утриманні,- В С Т А Н О В И В : У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення фактів,що мають юридичне значення , мотивуючи заяву тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 18 січня 1969 року . З 12 березня 1976 року разом із чоловіком були зареєстровані за адресою : АДРЕСА_1 ,що підтверджується ксерокопіями паспортів. У 2016 році ОСОБА_1 разом з чоловіком переїхали до с. Урзуф Мангушського району та мешкали разом за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05 грудня 2016 року № 1451-20013 та № 1451-20014. 20 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулася за допомогою порталу електронних послуг Пенсійного фонду із заявою для отримання недоотриманої пенсії чоловіка відповідно до ст. 61 Закону України № 2262-ХІІ « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року. Згідно відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 6863-6070/Т-15/8-0500/21 від 09 липня 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено та надано роз`яснення, що, окрім наданих нею документів, необхідна довідка про сумісне проживання на день смерті, проте, отримання такої довідки не можливо, оскільки місце реєстрації - тимчасово окупована територія України. На момент смерті розмір пенсії ОСОБА_2 складав 3162,54 грн. Розмір її пенсії складав 1714,54 грн. Просила встановити факт спільного мешкання ОСОБА_1 з чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час смерті за адресою: АДРЕСА_1 та факт перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка ОСОБА_2 . Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 06 вересня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про встановлення факту спільного мешкання та перебування на утриманні відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її вимог . В обґрунтування доводів апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення фактів, оскільки відповідно до наданих копій її паспорту та паспорту померлого чоловіка, на день його смерті, вона з чоловіком були зареєстровані за однією адресою, що на думку суду є достатнім підтвердженням факту постійного проживання, однак наголошує, що для пенсійного фонду це не є належним підтвердженням, про що зазначено у відповіді пенсійного фонду № 9329/8360/Т-15-8-0500/21 від 06 серпня 2021 року, у зв`язку із чим вона була вимушена звернутися до суду. Щодо перебування на утриманні чоловіка та підтвердження майнового стану, надає довідку про доходи № 1012650316041086 від 21 вересня 2021 року, отриману з веб-порталу Пенсійного фонду України, та копію протоколу/розпорядження щодо призначення/перерахунку її пенсії. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з*явилася, належним чином була повідомлена про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання судової повістки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.64 ). Надала суду заяву про розгляд справи без участі заявника (а.с.71-72). У судове засідання апеляційного суду представник ГУ ПФУ в Донецькій області не з*явився, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання шляхом отримання судової повістки, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.66 ). Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про день та час розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. Між тим, з урахуванням належного повідомлення всіх учасників справи про дату, час і місце розгляду справи, суд апеляційної інстанції не вбачає перешкод для розгляду справи, з метою дотримання строків розгляду справи, передбачених ч.1 ст.371 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч.2 ст.247 ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача,дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб 26 квітня 1978 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 18 квітня 1969 року (а.с.15). ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали за однією адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспортів та довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.5-14). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що 14 травня 2021 року в книзі реєстрації актів про смерть Приморського районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зроблено запис № 551 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.16). На момент смерті ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримував пенсію за вислугу років, розмір якої складає 3 162,54 грн на місяць ( а.с.17). Мотивуючи відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 ,суд першої інстанції ,посилаючись на ст.ст.1216-1218,1268,ч.1 ст.1296 ЦК України,Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,постанову Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 « Про судову практику у справах про спадкування «,ст.ст.30,36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб,звільнених з військової служби,та деяких інших осіб « виходив з того,що відповідно до наданих копій паспортів заявниці та її померлого чоловіка, на день смерті останнього вони були зареєстровані за однією адресою, а саме АДРЕСА_1 , що є достатнім підтвердженням факту постійного проживання заявниці з її померлим чоловіком. У матеріалах справи відсутні докази підтвердження того, що право заявниці ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, як саме порушуються ГУ ПФУ в Донецькій області права ОСОБА_1 на реалізацію права на оформлення спадкового майна недоотриманої пенсії. Крім того, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів перебування її на утриманні померлого чоловіка, а пенсія останнього була для заявниці постійним і основним джерелом засобу існування, оскільки відсутні докази щодо фінансового стану заявника, її доходів. Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції,з огляду на наступне. Відповідно до ст.2 ЦПК України,завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 1 статті 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів,що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; установлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану, при цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19. Згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, убачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; установлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Із заяви ОСОБА_1 вбачається,що метою встановлення факту спільного мешкання заявника із чоловіком є необхідність реалізації права на отримання недоотриманої у зв*язку із смертю пенсії чоловіка. З досліджених матеріалів справи вбачається,що ОСОБА_2 перебував на обліку ГУ ПФУ в Донецькій області ,з 30 червня 2000 року , як отримувач пенсії за вислугу років, призначену на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року. З відповіді ГУ ПФУ в Донецькій області б/н та дати , вбачається,що на момент смерті у ОСОБА_2 залишились наявні суми недотриманої пенсії за період з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 98 038,74 грн. Крім того ,пенсійний фонд зазначив ,що відповідно до ст.46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-VI »Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування «, нараховані суми пенсії на виплату яких пенсіонер мав право,але не отримав своєчасно з власної вини,виплачуються за минулий час,але не більше ніж три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Тобто, стаття 61 вказаного Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає вичерпний перелік кола осіб, які мають право на суми пенсії, що підлягали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю. Відповідними нормам ЦК України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» не визначається граничний строк для проведення виплати недоотриманої пенсії померлого пенсіонера членам його сім`ї, в разі своєчасного звернення ними за отриманням цієї пенсії. Положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які є спеціальними стосовно правовідносин про виплату недоотриманих сум пенсії, теж не обмежують трирічним або будь-яким іншим строком виплату сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку зі смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час звернення за недоотриманою пенсією, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера, а трирічний строк згідно із ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 1 ст. 46 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застосовується лише у тих випадках, коли пенсіонер не отримував пенсію своєчасно з власної вини, наявність якої фондом не зазначена. Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій. До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур. Враховуючи викладене ,суд апеляційної інстанції вважає,що заявник обрала неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів. Із змісту поданої до суду заяви вбачається,що вона має намір на підставі рішення суду про встановлення факту спільного мешкання ОСОБА_1 з чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час смерті за адресою: АДРЕСА_1 та факту перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка ОСОБА_2 ,вирішити спір щодо права на пенсію,що залишилася недоотриманою у зв*язку із смертю чоловіка. Іншого обгрунтування юридично значимих фактів заява не містить. Отже,звернення ОСОБА_1 до суду з заявою про встановлення фактів,що мають юридичне значення,пов*язується з наступним вирішенням нею спору про право . Згідно з ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви на зазначене уваги не звернув, у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням постанови про залишення заяви без розгляду, оскільки із заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право. Апеляційний суд роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до частини 7 статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Керуючись ст.ст. 374,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 06 вересня 2021 року скасувати . Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про встановлення факту спільного мешкання та перебування на утриманні залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 02 листопада 2021 року. Судді: