Постанова 4818 № 617/2128/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 02 листопада 2021 року м. Харків справа № 617/2128/20 провадження № 22-ц/818/4299/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Сізонової О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , яка діє як законний представник в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Вовчанської міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , діючої як законного представника в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Вовчанської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 20 квітня 2021 року, постановлене під головуванням судді Уханьової І.С., в залі суду в місті Вовчанськ Харківської області,- в с т а н о в и в: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , діючої як законного представника в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Вовчанської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок. Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 20 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що наявні підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_1 , укладений 26 грудня 2014 року між нею та ОСОБА_6 , оскільки сторони договору домовилися щодо усіх істотних його умов, відбулося повне виконання договору; своєчасне нотаріальне не посвідчення договору не свідчить про його неукладеність. Крім того договір купівлі-продажу не порушує прав відповідачів, єдиним власником спірного будинку був ОСОБА_6 . Представник ОСОБА_2 адвокат Ходаковський Юрій Васильович надав відзив на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 20 квітня 2021 року залишити без змін. Зауважив, що даний спір стосується нерухомого майна, яке розташоване на території Вовчанського району Харківської області, тому відсутні підстави для направлення справи до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додатково рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не булоукладено договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідно до вимог закону; тому, підстав для визнання вказаного договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на житловий будинок, за позивачем немає. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що ОСОБА_6 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 02 серпня 2011 року, укладеного між ним (обдаровуваний) та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (дарувальниками) (а.с.9-12). Згідно відповіді КП Вовчанське бюро технічної інвентаризації від 18 серпня 2020 року, зазначений будинок складається з: житлового будинку А-1 з прибудовою А1-1, загальною площею 54,3 кв.м. та житловою площею 36,8 кв.м., а також надвірних будівель та споруд: сараїв Б, В, Д, літньої кухні Ж, погрібу П, убиральні У, воріт №1, огорожі №2 та колодязю К. Проінвентаризована убиральня У, кухня 1-4 переобладнана в житлову кімнату, в зв`язку з цим житлова площа збільшилася на 17,1 кв.м., що не є самочинним згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року за №406 (а.с.13). 26 грудня 2014 року у простій письмовій формі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було складено розписку за умовами якої ОСОБА_6 продав позивачці в розстрочку будинок по АДРЕСА_1 за 46 050 грн. з щомісячною виплатою 1 500 грн. (а.с.28). Того ж дня, 26 грудня 2014 року ОСОБА_6 була складена розписка про те, що він отримав від ОСОБА_9 грошові кошти у розмірі 5 635 грн. в рахунок боргу за наданий у розстрочку будинок за вищевказаною адресою (а.с.29). У подальшому, ОСОБА_6 складав розписки про отримання ним коштів від позивачки в рахунок боргу за наданий у розстрочку будинок (а.с.30-56). Всього ОСОБА_6 отримано коштів від ОСОБА_9 на загальну суму 40 175 грн. Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що 26 грудня 2014 року вони з ОСОБА_6 домовилися про продаж будинку по АДРЕСА_1 у розстрочку. Після повного розрахунку останній зобов`язувався підготувати правовстановлюючі документи на будинок та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу нерухомого майна. У грудні 2014 року позивачка отримала ключі від будинку та дублікат договору дарування будинку, з якого вбачалося що будинок дійсно належить ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 02.08.2011 року. 19 січня 2015 року вони з чоловіком частково оплатили борг за електроенергію та підключили електропостачання до будинку, і до кінця січня 2015 року переїхали на проживання до будинку по АДРЕСА_1 . Зі згоди ОСОБА_6 16 травня 2015 року вона з дітьми ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєструвалися у вказаному будинку. В період проживання в будинку в їх сім`ї ще народилися діти: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які також були зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 . Станом на 12 грудня 2017 року за куплений будинок нею було сплачено ОСОБА_6 40 175 грн. Фактично, набувши у власність за простим письмовим договором купівлі - продажу житловий будинок по АДРЕСА_1 , починаючи з січня місяця 2015 року і до цього часу вона зі своєю сім`єю проживає у будинку на правах його власника, її право власності фактично визнається сільською радою, оскільки всі односельці і в їх числі працівники сільради знають про укладений між нею та ОСОБА_6 договір купівлі- продажу будинку. За період з листопада 2014 року по цей час нею та її чоловіком у спірному будинку були виконані наступні ремонтно - будівельні роботи: встановлено ворота та зроблено огорожу, встановлено димохід та відремонтовано і покрито шифером дах на прибудові до будинку, зроблено косметичний ремонт в будинку, обладнано ванну кімнату, відремонтовані два сараї, капітально відремонтовано літню кухню, яка була майже повністю зруйнована, у дворі збудовано нову цегляну убиральню. ОСОБА_1 зазначає, що в березні 2019 року їй зателефонувала ОСОБА_2 , колишня дружина ОСОБА_6 і повідомила, що ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 помер, і вона, як законний представник неповнолітніх дітей померлого, діючи в їх інтересах буде звертатися до нотаріальної контори для оформлення спадщини на будинок, який відповідно правовстановлюючим документам залишається зареєстрованим на ім`я батька її дітей. Позивачка вважає, що хоча право власності за договором купівлі-продажу належним чином не оформлене, вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . У зв`язку з цим просила суд визнати дійсним укладений 26 грудня 2014 року між нею та ОСОБА_6 договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 . А також просила визнати за нею право власності на житловий будинку А-1 з прибудовою А1-1 загальною площею 54,3 кв. метри та житловою площею 36,8 кв. метри з надвірними будівлями та спорудами ( сараї Б.В.Д, літня кухня Ж, погріб П, убиральня У, ворота №-1, огорожа №2, колодязь к), розташований по АДРЕСА_1 . Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно(товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч.5 ст. 656 ЦК України, особливості купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом. Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки за змістом ст. 640 цього Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації. Пленум Верховного Суду України в пункті 13 Постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов`язків для сторін. Матеріали справи свідчать про те, що 26 грудня 2014 року у простій письмовій формі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було складено розписку за умовами якої ОСОБА_6 продав позивачці в розстрочку будинок по АДРЕСА_1 (а.с.28). Разом з тим договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , згідно норм законодавства, чинних на момент його укладення, підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. Аналізуючи обставини справи та норми законодавства, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід дійти висновку, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не було укладено договору купівлі-продажу спірного будинку у встановленому законом порядку. Посилання позивачки на те, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне виконання договору, але продавець ухилився від його нотаріального посвідчення, тому суд може визнати такий договір дійсним, - є безпідставними, оскільки договір купівлі-продажу будинку підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, у зв`язку із чим не може бути визнаний дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України. Зазначене узгоджуються з правовими позиціями, висловленими в Постановах Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року № 6-28гс11, від 19 червня 2013 року № 49цс13, від 30 січня 2013 року у справі № 6-162цс12, а також у Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року, справа № 317/4238/16-ц, провадження № 61-32341св18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2018 року, справа № 693/1230/16-ц, провадження № 61-6842св18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року, справа № 500/2066/16-ц, провадження № 61-3410св18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року, справа №647/2028/16-ц, провадження № 61-15170св18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року, справа № 522/5723/14-ц, провадження № 61-4395св18. Саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини 2 статті 220 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 у справі № 6-1288цс17. Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Посилання апелянта на те, що справу слід направити для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю, - не приймається колегією суддів, оскільки справа за вищевказаним позовом розглянута судом першої інстанції із дотриманням правил підсудності. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 20 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 02.11.2021 року.