Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/7268/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5959/21 Справа № 199/7268/20 Суддя у 1-й інстанції - Богун О. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення плати за проживання та штрафних санкцій, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2020 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , який у подальшому уточнив, про стягнення плати за проживання та штрафних санкцій. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому належить будівля гуртожитку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2000 року. До набуття ним права власності, будівля гуртожитку використовувалась попереднім власником ВАТ Металургмаш у якості гуртожитку для тимчасового проживання одиноких осіб, які перебували з підприємством у трудових відносинах. З дати укладання договору купівлі-продажу гуртожитку, в кімнаті площею 19 кв.м, зазначених у технічному паспорті на будівлю гуртожитку під №5 на 2 поверсі мешкають та зареєстровані відповідачі. Ним розроблений та затверджений типовий договір найму приміщень, визначена плата за проживання, порядок оплати комунальних послуг, втім відповідачі систематично ухиляються від укладання договору найму займаних приміщень. Не дивлячись на відсутність укладеного договору, відповідачі постійно користуються жилими приміщеннями, приміщеннями загального користування та комунальними послугами. За спожиті комунальні послуги і користування приміщеннями відповідачі сплачують не в повному обсязі, визначаючи розмір оплати на власний розсуд, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, а тому просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість з оплати за користування приміщеннями в гуртожитку АДРЕСА_1 за період з 01 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року у розмірі 17 104,40 грн, та за період з 1 липня по 30 вересня 2020 року у розмірі 7 723,90 грн, а також пеню за не виконання зобов`язань за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року в розмірі 11 871,67 грн 3% річних та інфляційні витрати за період з серпня 2019 року по лютий 2020 року в розмірі 1 200,23 грн, а також судові витрати /т.1 а.с. 1-17, 128-135/. Рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року в позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено (т.1, а.с.240-245). В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що договір найму кімнати в гуртожитку було укладено з ВАТ "Металургмаш" після чого приміщення гуртожитку було передано у власність позивачу згідно договору купівлі-продажу, однак суд не звернув увагу на той факт, що при переході права власності на житловий будинок, в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку та зазначав, що оскільки позивач, в порядку передбаченому цивільним законодавством, не звертався до відповідачів з попередженням про відмову від укладання вказаного вище договору на новий строк, то договір найму кімнати у гуртожитку вважається продовженим з попередніми умовами (т.2, а.с.1-6). 26 травня 2021 року ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Наголошував на тому, що відповідач та його родина фактично користувалися комунальними послугами , а відсутність договору між ними не може слугувати підставою для звільнення від сплати заборгованості (т.2, а.с. 20-32). Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову становить 37 900, 20 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві власності належить гуртожиток АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 04 липня 2000 року, посвідченим державним нотаріусом Дніпропетровської нотаріальної контори, зареєстрованим Дніпропетровським БТІ в реєстровій книзі № 630 під номером 2235-448. Відповідачі по справі проживають в кімнаті вказаного гуртожитку № 5 на 2 поверсі згідно технічної документації та зареєстровані там. Вказані обставини визнаються сторонами, тому не підлягають доказуванню. Починаючи з часу набуття права власності до теперішнього часу позивач намагається укласти договір найму, однак відповідачі ухиляються від укладення договору, посилаючись на ст.170 Житлового Кодексу України, зазначаючи, що при переході права власності на жилий будинок, (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Відповідачів неодноразово письмово було повідомлено про необхідність погасити заборгованість в добровільному порядку, проте останні заборгованість не погашають, у зв`язку із чим заборгованість за проживання у гуртожитку за період з 01 липня 2020 року по 30 вересня 2020 року становить 7 723, 90 грн, та за період з 01 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року 17 104, 40 грн, пеня за період з 01 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року у сумі 11 871, 67 грн, інфляційні витрати та 3% річних за період 01 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року в сумі 1 200, 23 грн. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки плата за проживання у гуртожитку, який не відноситься до державної або комунальної власності, на відміну від плати за житлово-комунальні послуги, відноситься до вільних цін, згідно з положеннями Закону України «Про ціни та ціноутворення», таким чином суб`єкт господарювання є самостійним у визначенні розміру та розрахунку (порядку розрахунку) плати за проживання у такому гуртожитку, а тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Відповідно до Примірного Положення про користування гуртожитками, затвердженого Постановою КМУ від 20 червня 2018 року № 498, користування жилими приміщеннями в гуртожитках, що перебувають у власності, у процесі реалізації прав та виконання обов`язків їх власників здійснюється відповідно до положень Цивільного кодексу України, Законів України Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку та інших актів законодавства. Відповідно до п.11 цього Положення, Наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов`язані: своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до п.15 цього Положення, Особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору. Таким чином, правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що гуртожиток, у якому в період з 01 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року та з 1 липня 2020 року по 30 вересня 2020 року були зареєстровані та проживати відповідачі, не є об`єктом державної або комунальної власності, тому до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню положення статей 627, 638, 810, 812 ЦК України, положення Житлового кодексу Української РСР, а з 26.06.2018 року норми Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою КМУ від 20.06.2018 р. № 498, яке поширює свою дію, згідно з ч.1, на всі гуртожитки незалежно від форми власності та визначає порядок користування гуртожитками: жилою площею, жилими та іншими приміщеннями в них. Відповідно до ст.815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму. Оскільки плата за проживання у гуртожитку, який не відноситься до державної або комунальної власності, на відміну від плати за житлово-комунальні послуги, відноситься до вільних цін, згідно з положеннями Закону України Про ціни та ціноутворення, таким чином суб`єкт господарювання є самостійним у визначенні розміру та розрахунку (порядку розрахунку) плати за проживання у такому гуртожитку. Відповідачів неодноразово письмово було повідомлено про необхідність погасити заборгованість в добровільному порядку, проте останні заборгованість не погашають у зв`язку із чим за проживання у гуртожитку за період з 01 серпня 2019 року по 29 лютого 2020 року у розмірі 17 104, 40 грн, та за період з 1 липня 2020 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 7 723, 90 грн. За наявними у справі письмовими документами, встановлено, що Договір найму житлової площі у гуртожитку не був підписаний відповідачами. Хоча, чинним цивільним законодавством України і передбачено, що договір найму житла повинен бути укладений у письмовій формі, однак, в силу положень ст. 218 ЦК України, відсутність письмового договору не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Нормами ст.525, 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ст. 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. При цьому, згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Оцінюючи докази, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті за користування приміщенням у гуртожитку в розмірі 37 900, 20 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що договором не передбачено його припинення в разі зміни власника об`єкта оренди, колегія судів не може прийняти до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Крім того, заборгованість стягнута не тільки з відповідача ОСОБА_1 , а стягнута солідарно з нього та відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення та відмову у позові, в той час коли інші відповідачі з апеляційними скаргами не звертались, та повноважень на їх представництво відповідач ОСОБА_1 немає. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров