Постанова Дніпровський апеляційний суд № 188/1280/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9224/21 Справа № 188/1280/20 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, - в с т а н о в и л а: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи його тим, що 22 червня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого він надав останній у борг грошові кошти в розмірі 5 190 доларів США на строк до 01 вересня 2019 року, про що ОСОБА_2 власноручно написано розписку. Вказував, що строк виконання зобов`язання минув, втім грошові кошти у добровільному порядку вона йому не повернула, прострочивши строк виконання зобов`язання з 01 вересня 2019 року до 15 вересня 2020 року. Зазначав і про те, що йому завдано збитків від інфляції. Посилаючись на те, що у розписці було зазначено про сплату пені у розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у загальному розмірі 698 369 грн.82 коп., що складається з суми неповернутого боргу у розмірі 144 435,62 грн., інфляційного збільшення у розмірі 3 634,49 грн. та пені у розмірі 550 299 грн.71 коп. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 5 190 доларів США. Вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Стягнувши заборгованість за договором позики у доларах США, вийшов за межі, заявлених ним, позовних вимог, не взяв до уваги що розпискою обумовлена пеня. Крім того йому завдано збитків від інфляції. 01 листопада 2021 року ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу. В якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про наявність, передбачених законом, підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України). Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до розписки від 22 червня 2019 року, відповідач ОСОБА_2 зобов`язується до 01 вересня 2019 року повернути гроші у розмірі 5 190 доларів США позивачу ОСОБА_1 . В розписці також зазначено, що у разі порушення терміну повернення грошових коштів, буде нараховуватись пеня у розмірі 1% за один день. Розписка написана ОСОБА_2 в присутності свідків (а.с.39). Судом також встановлено, що відповідач отримала від ОСОБА_1 22 червня 2019 року в борг 5 190 доларів США і взяла на себе зобов`язання повернути їх до 01 вересня 2019 року. Відповідач частково визнала заявлені позовні вимоги (а.с.49). Задовольняючи частково позовні вимоги суд вважав за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу за договором позики у розмірі 5 190 доларів США та дійшов висновку що пеня у розмірі 550 299,71 грн. та інфляція до стягнення не підлягає. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду у зв`язку з наступним. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики може бути оплатним, тобто таким, що передбачає сплату процентів за користування сумою позики, або безоплатним якщо виконання позичальником зобов`язання обмежується поверненням боргу. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 ЦК України. Так, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Згідно положень ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №346/3978/15-ц (провадження №61-910св18), від 16 серпня 2018 року (справа №516/97/16-ц, провадження №61-25512св18), від 21 березня 2018 року (справа №757/27533/15-ц, провадження №61-8055св18) з розписки повинно вбачатися як сам факт отримання в борг, тобто із зобов`язанням повернення, певної грошової суми, так і дата її отримання. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року (справа №707/2606/16-ц, провадження №61-28762св18); Верховного Суду від 26 вересня 2018 року (справа №483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18); Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа №712/14562/17-ц, провадження №61-26174ск18) статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що наявність у позивача оригіналу розписки підтверджує факт надання відповідачу грошових коштів у розмірі 5 190 доларів США. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач позовні вимоги до стягнення заявив у гривні. Станом на 15 вересня 2020 року, у відповідності до даних НБУ, курс долара було встановлено на рівні 28 грн.03 коп. за 01 долар США, а тому з відповідача на користь позивача до стягнення підлягала сума у розмірі 145 475 грн.75 коп., що є еквівалентом 5 190 доларів США (5 190 х 28,03 = 145 475,75), втім, з врахуванням позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 144 435 грн.62 коп. (у межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог). Крім того, з розписки вбачається, що ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання, у разі прострочення терміну віддачі (01 вересня 2019 року) сплатити пеню у розмірі 1 відсоток за один день. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення пеня у розмірі 1 454 грн.76 коп., що є еквівалентом 51,90 доларів США та розраховується наступним чином: 5 190 х 1% = 51,90 х 28,03 = 1 454,76. Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для стягнення пені у розмірі 1 відсоток за 381 день прострочення виконання зобов`язання, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у розписці не зазначено про нарахування пені у розмірі 1% за кожен день прострочення виконання зобов`язання, а вказано про нарахування пені у розмірі 1% за один день. Доводи апеляційної скарги в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат відхиляються у зв`язку з наступним. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18). Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема кредиту, не суперечить чинному законодавству. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). Між сторонами було укладено договір позики, за умовами якого відповідачу було надано грошові кошти у доларах США. У Законі України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення зазначено, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення, невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. У рішенні Верховного Суду України від 28 березня 2012 року у справі №6-36736вов10 висловлена правова позиція, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. Отже, норма ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі №6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц (провадження №14-727цс19). Враховуючи, що грошові кошти відповідачу були надані в іноземній валюті доларах США, про що зазначено розписці від 22 червня 2019 року, нарахування інфляційних втрат не відповідає чинному законодавству України. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів частково приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача та приходить до висновку про її часткове задоволення та скасування рішення з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у загальному розмірі 145 890 грн.38 коп., яка складається з заборгованості за договором позики у розмірі 144 435 грн.62 коп. та пені у розмірі 1 454 грн. 76 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.