Постанова Вінницький апеляційний суд № 125/1953/20

Справа № 125/1953/20 Провадження № 22-ц/801/2064/2021 Категорія: 10 Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2021 рокуСправа № 125/1953/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого : Копаничук С.Г. Суддів: Медвецького С.К., Оніщука В.В., за участю секретаря Очеретної М.Ю., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 ; відповідач: ОСОБА_2 ; особа, яка подала апеляційну скаргу: керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Барського районного суду Вінницької області від 25.01.2021 року, постановленого в приміщенні того ж суду під головуванням судді Хитрука В.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно,- в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 . Вказав, що з жовтня 1999 року до цього часу він проживає у вказаній квартирі, безперервно, добросовісно та відкрито користується нею, доглядає та утримує, проводить поточні ремонти та сплачує комунальні платежі. Вказані обставини стали підставою його звернення до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 25.01.2021 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_2 . Керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області, в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати через порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Вказав, що позов про право власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є його власником. Тобто, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння. Крім того, вважає, що фактично рішенням суду першої інстанції узаконено перехід до позивача права на нерухоме майно без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинста, верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає. Суд встановив, що на підставі договору-купівлі продажу від 17.04.1997 року, власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_4 . З дозволу власника ОСОБА_1 проживає у вказаній квартирі з жовтня 1999 року по теперішній час та протягом всього часу він безперервно, тривало, відкрито та добросовісно володіє цією квартирою, як власною, доглядає за нею, утримує та проводить ремонтні роботи. Власник спірної квартири ОСОБА_2 у ній не проживає, а здійснити її відчуження позивачу не може через брак часу. Задовольняючи позов, суд виходив із того, що позивач, з дозволу власника, протягом більше десяти років відкрито, безперервно володіє спірною квартирою, доглядає за нею, утримує та проводить ремонтні роботи; власник квартири у ній не проживає, а здійснити її відчуження позивачу не може через брак часу. Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з визнанням заявлених вимог відповідачем, суд прийшов до висновку про визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на спірну квартиру згідно з ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України. З указаними висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки суд, порушивши норми матеріального і процесуального права, невірно оцінив докази та дійшов висновків ,які не відповідають дійсним обставинам справи і вимогам закону. Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно, роз`яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобтоце такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у даній правовій нормі йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю, оскільки передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 року у справі № 201/18371/17, відповідно до якої при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. При цьому тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2018 року, справа №175/4741/16. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Апеляційним судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.1997 року ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 . Рішенням Копайгородської селищної ради Барського району Вінницької області від 04.12.2015 року про перейменування назв вулиць та провулків в населених пунктах Копайгородської селищної ради, вул. Леніна перейменована на вул. Центральна з відповідними номерами господарств. З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 30.12.2020 року вбачається, що ОСОБА_5 після реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 27.07.2012 року, присвоєно прізвище « ОСОБА_7 ». Отже, оскільки квартира, про визнання права власності на яку просить ОСОБА_1 має власника, її власник останньому відомий, нею є ОСОБА_2 правові підстави для задоволення позову відсутні. Таким чином, судом першої інстанції зроблено неправильний висновок про наявність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на квартиру за набувальною давністю, оскільки позивач є особою, яка володіє спірною квартирою за волею власника і завжди знав, хто є її власником. Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відтак доводи апеляційної скарги керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області є обгрунтованими. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з частинами третьою четвертою статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу. Таким чином наведені вище норми закону дають право прокурору звернутися до суду з позовами про захист інтересів держави, обгрунтовуючи при цьому, у чому саме полягає порушення. Такого висновку дійшов Верховний суд у постановах від 26.07.2018 року у справі №926/1111/15, від 13.11.2018 року у справі №910/2989/18, від 17.01.2019 року у справі №923/241/18. Органами уповноваженими державою для виконання представницьких функцій у спірних правовідносинах є Головне управління ДФС у Вінницькій області та Головне управління Пенсійного фонду України Вінницької області. Так як, вказані органи заходів щодо перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення не вживали, тому інтереси держави підлягають захисту через представництво керівника Жмеринської окружної прокуратури. Апеляційний суд вважає, що в апеляційній скарзі наведено обґрунтовані підстави для представництва керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області інтересів держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки суд при розгляді справи неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; допустив недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи а також порушив норми матеріального і процесуального права рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову із вищезазначених підстав. Згідно ч. 1, п.п. 1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ОСОБА_1 на користь Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області підлягає стягненню 1261,20 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задовольнити. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 25 січня 2021 року - скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 за набувальною давністю - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1261,20 грн. на користь Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий С.Г. Копаничук Судді: С.К. Медвецький В.В. Оніщук