Постанова 4813 № 513/456/20

Номер провадження: 22-ц/813/4689/21 Номер справи місцевого суду: 513/456/20 Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.11.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Саратського районного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В : У червні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Саратського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому Банк просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 грудня 2012 року у загальній сумі 133276 гривень 02 копійки, яка складається з наступного: 9701 гривня 26 копійок загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 123574 гривні 76 копійок загальний залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість за період з 03.12.2012 р. по 01.09.2019 р. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 03 грудня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором не виконав належним чином, заборгованість не погасив, таким чином Банк був змушений звернутися до суду з позовною заявою. Заочним рішенням Саратського районного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого в будинку АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 24 травня 2002 року Саратським РВ УМВС України в Одеській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, на рахунок № НОМЕР_3 , заборгованість станом на 30 квітня 2020 року за кредитним договором № б/н від 03 грудня 2012 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту в сумі 9701 (дев`ять тисяч сімсот одна) гривня 26 копійок; а також судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні, а всього 11803 (одинадцять тисяч вісімсот три) гривні 26 (двадцять шість) копійок. В задоволенні решти позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Саратського районного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 193 478 грн. 95 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Бану задовольнити у повному обсязі. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК Україниапеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України). У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що 03 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до АТ "КБ "Приват Банк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.21). Згідно вказаної заяви ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У анкеті-заяві від 03 грудня 2012 року зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця анкета-заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Contract", "Універсальна Gold" та Умови та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті (а.с. 22-47). Згідно з розрахунком позивача, заборгованість ОСОБА_1 станом на 30 квітня 2020 року по кредитному договору б/н від 03 грудня 2012 року рахується на загальну суму 205553 гривні 71 копійка, яка складається з наступного: 9701 гривня 26 копійок загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 193478 гривень 95 копійок загальний залишок заборгованості за відсотками, в тому числі 193478 гривень 95 копійок залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість; 2373 гривні 50 копійок заборгованість по пені. Однак, позивач на свій розсуд просить стягнути заборгованість у загальній сумі 133276 гривень 02 копійки, яка складається з наступного: 9701 гривня 26 копійок загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 123574 гривні 76 копійок загальний залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість за період з 03.12.2012 р. по 01.09.2019 р. (а.с. 10-13). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки процентна ставка у анкеті - заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 03.12.2012 року не зазначена та відповідач особисто не підписував Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Відповідно до ч. 3 ст. 12та ч. 1 ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, розмір заборгованості, подавши до суду належні та допустимі докази. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен надати суду належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні. Звертаючись до суду з даним позовом, АТ КБ «Приватбанк» посилалося на те, що Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № б/н шляхом підписання відповідачем анкети-заяви 03 грудня 2012 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно вказаної заяви ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути і проценти за прострочену заборгованість. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03 грудня 2012 року, послався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду","Універсальна, 55 днів пільгового періоду", "Універсальна Contract", "Універсальна Gold" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на банківському сайтіhttps://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. Суд зазначає, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що в анкеті-заяві, підписаній відповідачем, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді процентів за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Не містить укладений у вигляді анкети-заяви кредитний договір б/н від 03.12.2012 року підписаної сторонами, і строку повернення кредиту (користування ним). Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надані суду для дослідження взагалі не містять підпису ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та будь-якої відповідальності за прострочення виконання умов кредитного договору у вигляді неустойки (пені, штрафу). З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за процентами. Крім того, позивачем не надано доказів того, що саме ці умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не можє розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 102З-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 9701 грн. 26 коп. В поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що позивачем була надана для дослідження виписка про рух коштів клієнта, яка на думку апелянта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів Банку. Таким чином, апелянт вважає, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи є належним доказом щодо заборгованості відповідача. На вказання посилання апелянта, апеляційний суд вважає зазначити наступне Як вбачається з матеріалів справи у анкеті-заяві, підписаній сторонами від 03.12.2012 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання та їх конкретного розміру, процентна ставка в анкеті- заяві від 03.12.2012 року також не зазначена. Не містить укладений у вигляді анкети-заяви кредитний договір б/н від 03.12.2012 року підписаної сторонами, і строку повернення кредиту (користування ним), а Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку взагалі не містять підпису ОСОБА_1 . За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що не можна вважати належним доказом виписку про рух коштів клієнта, на яку посилається апелянт, як на підтвердження факту користуванням кредитними коштами, та виконання умов договору, оскільки виписка по рахунку не є первинним бухгалтерським документом, що узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року № 61-5191св18. Рух коштів на картковому рахунку не може бути належним підтвердженням обізнаності відповідача з умовами, викладеними у Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», у правилах надання банківських послуг в ПриватБанку, оскільки як зазначалось вище ці документи підпису позичальника не містять. Таким чином, доводи апеляційної скарги стосовно того, що підписана Анкета-заява та виписка про рух коштів клієнта є належним підтвердженням ознайомлення відповідача з умовами кредитування, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки скаржником не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Пам`ятки Клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг (саме в тій редакції, витяг з якої долучено до позову), Правил надання послуг (виконання робіт) і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою та випискою про рух коштів клієнта, свідчили про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг з цими умовами з підписом відповідача. За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв`язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуАкціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Саратського районного суду Одеської області від 02 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 01.11.2021 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда