Постанова 4872 № 916/1854/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 листопада 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1854/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року, м. Одеса, суддя Щавинська Ю.М., повний текст рішення складено та підписано 03.09.2021 року у справі № 916/1854/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВ.А.ХОЛДІНГ», м. Ізмаїл, Одеської області до відповідача Приватного підприємства «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області про стягнення 140 589 грн. 75 коп.,- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рів.А.Холдінг", м. Ізмаїл, Одеської області звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Білоозір`я", Болградський район, Одеської області, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 140 589 грн. 75 коп., яка складається з основного боргу у сумі 119 732 грн. 92 коп., інфляційних втрат у розмірі 13 554 грн. 76 коп., 3% річних - 7 302 грн. 07 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати по сплаті судового збору. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч укладеного між сторонами договору постачання товару від 28.05.2019 року №28/05/1, належним чином зобов`язання не виконані, а саме, не здійснено оплати за поставку ячменю у кількості 22,38 т. на загальну суму 119732 грн. 92 коп. в узгоджений між сторонами строк, внаслідок чого позивачем нараховано суму 3% річних та інфляційні втрати у вищезазначеному розмірі. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі №916/1854/21 (суддя Щавинська Ю.М.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів.А.Холдінг", м. Ізмаїл, Одеської області задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "Білоозір`я", Болградський район, Одеської обл. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів.А.Холдінг", м. Ізмаїл Одеської обл. основний борг у сумі 119 732 грн. 92 коп., 3% річних у сумі 6 006 грн. 99 коп., інфляційні втрати у сумі 11 149 грн. 25 коп., а також вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що в процесі розгляду справи належними та допустимими доказами відповідачем не спростовано наявності у нього заборгованості у розмірі 119 732 грн. 92 коп., а відтак, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Натомість, як зазначив місцевий господарський суд, у зв`язку із тим, що строк оплати 20% поставленого товару настав 26.03.2021 року, вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих останнім 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Приватне підприємство «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі № 916/1854/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «РІВ.А.ХОЛДІНГ», м. Ізмаїл, Одеської області у позовних вимогах відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник не згоден із застосуванням судом першої інстанції ст. 692 Цивільного кодексу України у тому питанні, що за відсутності встановленого строку оплати 80% вартості товару, мають застосовуватися саме норми вказаної вище статті щодо оплати після прийняття товару, оскільки, як вважає відповідач, конкуренції між нормами ст. 692 та ст. 530 Цивільного кодексу України немає, навпаки одна одну доповнює. Відтак, як вважає скаржник, вирішальним у даному випадку є визначення факту надіслання позивачем відповідачу рахунків на оплату товару та вимог про сплату заборгованості, оскільки, у відповідності до вимог п. 5.1. договору покупець здійснює передоплату за товар у розмірі 80% та п. 5.2., який визначає, що остаточний розрахунок за товар у розмірі 20% від загальної вартості договору здійснюється протягом 3-х банківських днів від дати виставлення рахунку постачальником, та надання постачальником документів: договору з підписом та печаткою постачальника, рахунку на оплату вартості наданого, але не оплаченого товару, видаткової накладної, податкової накладної. Як вважає скаржник, позивач не надав суду належних доказів відправлення та отримання відповідачем рахунків на оплату товару, як то передбачають умови договору, оскільки наданий позивачем опис вкладення у цінний лист від 27.11.2020 року з найменуванням предметів, у т. ч. рахунків №ТУОО34 від 08.01.2019 року, №ЗК1353 від 31.12.2018 року, №ЗКОО56 від 31.01.2019 року, №ЗКО089 від 13.02.2019 року, №РТО425 від 03.06.2016 року не містить номер відправлення, якого стосується цей опис. Крім того, скаржник наголошує, що позивачем надане рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, накладна і розрахунковий документ щодо поштового відправлення під №6860412104537 не вказують про те, що саме було надіслано у вказаному вище відправленні. Посилаючись на вимоги Правил надання послуг поштового зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, апелянт звертає увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також і на те, що у описі вкладення у цінний лист від 11.03.2021 року відсутній номер відправлення, якого стосується цей опис, а отже, такі докази не можуть бути підтвердженням отримання покупцем поштової кореспонденції, у т. ч. рахунків, вимог тощо. Як вказує скаржник, належним доказом надіслання рахунків на оплату товару на адресу постачальника є оригінал опису вкладення відправленої поштової кореспонденції, засвідчений підписом працівника відділення поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля цього відділення, із зазначенням адреси і найменування адресата, номера поштового відправлення та заповнений відповідно до переліку додатків, долучених до вимоги про сплату заборгованості, а також розрахунковий документ поштової установи. Отже, як вважає відповідач, судом першої інстанції неповно досліджено надані позивачем докази, що призвело до ухвалення необґрунтованого по суті рішення. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі № 916/1854/21, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 25.10.2021 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВ.А.ХОЛДІНГ», м. Ізмаїл, Одеської області надійшов відзив (вх. №3711/21/Д1), у якому позивач просив суд відмовити Приватному підприємству «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі №916/1854/21. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи. Зокрема, у відзиві позивач, посилаючись на обставини, зазначені у позовній заяві, вказав, що обов`язок відповідача покупця оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону та не залежить від факту виставлення позивачем постачальником рахунку-фактури на оплату відповідачем-покупцем вартості здійсненої поставки товару. Тобто, як вважає позивач, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку з оплати поставленого товару. Відтак, з огляду на наведене вище, Товариство з обмеженою відповідальністю «РІВ.А.ХОЛДІНГ», м. Ізмаїл, Одеської області підсумовує, що саме накладна у даному випадку, як первинний документ фіксує факт надання вказаних послуг за договором. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Приписи пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 227 000 грн. 00 коп.). В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа № 916/1854/21 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 140 589 грн. 75 коп. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі № 916/1854/21 є таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного. Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини. 28.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рів.А.Холдінг", м. Ізмаїл, Одеської області (постачальник) та Приватним підприємством "Білоозір`я" (покупець), Болградський район, Одеської області укладено договір постачання №28/05/1, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник передає у власність покупця , а покупець приймає та оплачує товар, вид, кількість, якість, ціна і вартість якого визначається відповідно до умов договору. Пунктом 2.1. договору визначено, що предметом спірного договору є ячмінь 3-го класу урожаю 2018 року. Вартість договору складає 106 999 грн. 92 коп. з ПДВ +-10% (п. 3.2. договору). Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що строк надання товару не пізніше 10.06.2019 року. Відповідно до п. 4.3. договору право власності на товар переходить з моменту його передання покупцеві, що підтверджується видатковою накладною. З п. 5.1. договору вбачається, що форма оплати: безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює передоплату за товар у розмірі 80%. Остаточний розрахунок за товар у розмірі 20% від загальної вартості договору здійснюється протягом 3-х банківських днів від дати виставлення рахунку постачальником, визначення ваги переданого покупцеві товару та надання постачальником наступних документів: 1) оригінального договору з підписом та печаткою постачальника; 2) оригінального рахунку на оплату вартості наданого, але неоплаченого товару; 3) оригіналу видаткової накладної на відповідну кількість товару; 4) податкової накладної, сформованої в електронному вигляді та відповідно до вимог п.201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, а також Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.2018 №1307 (п.5.2. договору). Пунктом 9.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності від дати його підписання і діє до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі. Вказаний вище договір підписано представниками сторін та скріплено їх печатками. На виконання умов зазначеного вище договору, позивачем було передано відповідачу ячмінь 3 класу врожаю 2018 року кількістю 22,38 тон на загальну суму 119 732 грн. 92 коп., що підтверджується видатковою накладною від 03.06.2019 року №РТ0425, яка підписана та скріплена печатками сторін без застережень та зауважень. Також в матеріалах справи наявні податкова накладна від 03.06.2019 року на суму 119 732 грн. 92 коп., документ, що підтверджує надсилання такої накладної до Державної податкової служби України, а також рахунок на оплату від 03.06.2019 року №РТ0425 на суму 119 732 грн. 92 коп. Належних доказів щодо оплати Приватним підприємством «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області коштів за поставлений позивачем ячмінь матеріали справи не містять. 07.05.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РІВ.А.ХОЛДІНГ», м. Ізмаїл, Одеської області направило на адресу Приватного підприємства «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області претензію №113, у якій, зокрема, просив відповідача у найкоротший термін, але не пізніше 7 днів від дати отримання претензії здійснити оплату за договором №28/05/1 від 28.05.2019 року у розмірі 119 732 грн. 92 коп. та сплатити штрафні санкції у сумі 25 372 грн. 17 коп. Факт надіслання вказаної вище претензії та розрахунку штрафних санкцій підтверджується копіями поштової квитанції від 14.05.2020 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за вих. №113 від 07.05.2020 року (трекер номер 6861000662299, вручено відповідачу 15.05.2020 року). В подальшому позивачем на адресу відповідача також було направлено вимоги про сплату заборгованості на суму 119 732 грн. 92 коп. від 26.11.2020 року за вих. №26-1/11 та від 11.03.2021 року за вих. №11-1/03, про отримання яких свідчать наявні у справі копії поштових квитанцій від 27.11.2020 року та від11.03.2021 року; описів вкладення у цінний лист від 27.11.2020 року та 11.03.2021 року; рекомендованого повідомлення від 27.11.2020 року, отриманого відповідачем 01.12.2020 року. Предметом спору у даній справі є встановлення наявності або відсутності підстав для стягнення з Приватного підприємства "Білоозір`я", Болградський район, Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рів.А.Холдінг", м. Ізмаїл, Одеської області заборгованості у розмірі 140 589 грн. 75 коп., яка складається з основного боргу у сумі 119 732 грн. 92 коп., інфляційних втрат у розмірі 13 554 грн. 76 коп., 3% річних - 7 302 грн. 07 коп. за неналежне виконання відповідачем за спірним договором своїх господарських зобов`язань. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання. Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів. Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами. Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Так, з матеріалів справи вбачається, що 28.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рів.А.Холдінг", м. Ізмаїл, Одеської області (постачальник) та Приватним підприємством "Білоозір`я" (покупець), Болградський район, Одеської області було укладено договір постачання №28/05/1, відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар (ячмінь), вид, кількість, якість, ціна і вартість якого визначається відповідно до умов договору. На виконання умов укладеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Рів.А.Холдінг", м. Ізмаїл, Одеської області поставило на склад №2 Приватного підприємства "Білоозір`я", Болградський район, Одеської області ячмінь 3 класу врожаю 2018 року у кількості 22,38 т на загальну суму 119 732 грн. 92 коп., що підтверджується видатковою накладною від 03.06.2019 року №РТ0425, яка має підписи та печатки сторін. Під час апеляційного перегляду справи №916/1854/21, колегією суддів, як і судом першої інстанції встановлено, що ані позивачем, ані відповідачем по справі факт постачання ячменю урожаю 2018 року не заперечується. Також, судом першої інстанції було вірно встановлено, що за п. 4.3. спірного договору поставки право власності на товар переходить з моменту його передання покупцеві, що підтверджується видатковою накладною, тобто власником ячменю урожаю 2018 року відповідач став саме 03.06.2019 року. Пунктом 5.1. договору сторони погодили, що форма оплати встановлена у безготівковій формі та покупець здійснює передоплату за товар у розмірі 80%. Відтак, з огляду на той факт, що позивачем відповідачу було поставлено товар, про що свідчить вказана вище видаткова накладна від 03.06.2019 року, підписана сторонами по справі без застережень та зауважень, скріплена їх печатками та виставлено рахунок №РТ0425 на суму 119 732 грн. 92 коп. на оплату за поставлений товар саме 03.06.2019 року, в силу положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, останній повинен був здійснити таку оплату у розмірі 80% від вартості товару не пізніше наступного дня після поставки, оскільки спірним договором поставки конкретного строку оплати у даному випадку сторони не погодили. Щодо доводів скаржника, що у даному випадку судом першої інстанції неправомірно застосовано вимоги ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, а не ст. 530 Цивільного кодексу України, яка визначає точну дату оплати 7 днів з моменту отримання вимоги, колегія суддів зазначає таке. Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах, зокрема, від 27.05.2021 року у справі №905/1965/19, від 24.12.2020 року у справі №914/1888/19, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відтак, вирішальним у даному випадку є не факт надіслання позивачем відповідачу рахунків на оплату та вимог про сплату заборгованості, як вважає останній, а факт поставки спірного товару, що підтверджується видатковою накладною. Таким чином, вимоги скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі в цій частині колегія суддів вважає такими, що спростовуються наявними у справі доказами з огляду на те, що саме у правовідносинах купівлі-продажу (поставки) при відсутності в договорі обумовленого сторонами строку виконання грошового договірного зобов`язання, спеціальною нормою для визначення такого строку є саме ст.692 Цивільного кодексу України, а не ст.530 цього кодексу. Також, в апеляційній скарзі скаржник наголошує, що у позовній заяві відсутні докази щодо виконання умов спірного договору, за якими у покупця взагалі виникає зобов`язання з оплати товару. Відповідач, посилаючись на вимоги Правил надання послуг поштового зв`язку, зазначив про невідповідність описів вкладення у цінний лист від 27.11.2020 року та від 11.03.2021 року вказаним вище правилам, оскільки у останніх відсутні номери відправлення, яких стосуються ці описи. Відтак на думку, скаржника, такі документи не можуть бути підтвердженням отримання покупцем певної поштової кореспонденції. З приводу зазначеного вище твердження, колегія суддів зазначає таке. Як встановлено апеляційним судом, зокрема з тексту процесуальних документів по суті справи відзиву на позовну заяву від 29.07.2021 року за вх. №20315/21 та з апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі № 916/1854/21 відповідачем жодним чином не заперечується факт отримання від позивача оригіналу договору постачання від 28.05.2019 року №28/05/1, оригіналу рахунку від 03.06.2019 року №РТ0425, оригіналів видаткової накладної від 03.06.2019 року №№РТ0425 та податкової накладної від 03.06.2019 року, що дає підстави суду апеляційної інстанції про отримання скаржником зазначених вище оригіналів. Навпаки, відповідач звертає увагу суду лише на обставину відсутності у описі рекомендованого вкладення у цінний лист від 11.03.2021 року номеру поштового відправлення. Відповідно до п. 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, встановлено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися. Так, позивачем до позовної заяви надано копії описів вкладення у цінний лист із відтиском штампу поштового відділення від 27.11.2020 року та 11.03.2021 року, що фактично відповідає даті здійснення поштового відправлення № 6860412104537 та № 6861000753316, про направлення Приватному підприємству «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області за адресою: Одеська область, Болградський район, с. Оріхівка, 68721 поштової кореспонденції, визначеної у спірних описах вкладення до цінного листа, при цьому, відповідність вкладення описів перевірена працівником органу зв`язку, що підтверджується підписом останнього та штампом поштового відділення. Колегія суддів наголошує, що опис вкладення у цінний лист оформляється у разі приймання поштового відправлення та підтверджує його вміст. Відповідність вкладення опису не перевіряється та не засвідчується працівником поштової установи без здійснення поштового відправлення. Отже, у разі якщо надані позивачем документи містять, на думку відповідача, ознаки фальшування, він не був позбавлений права звернутися з відповідною заявою до правоохоронних органів (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 року у справі №910/10275/20). Відтак, зважаючи на те, що скаржником ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів щодо взагалі нездійснення зазначеного відправлення позивачем або здійснення його за неналежною адресою, чи існування обставин, що унеможливили отримання цього поштового відправлення відповідачем надано не було, доводи останнього щодо неналежності наявних у матеріалах справи описів вкладення до цінних листів від 27.11.2020 року та 11.03.2021 року колегією суддів не приймаються до уваги. До того ж, вони не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявного у відповідача обов`язку виконання ним господарського зобов`язання за спірним договором постачання ячменю перед позивачем. Відтак, з огляду на те, що належних та допустимих доказів оплати вартості отриманого відповідачем товару матеріали справи не містять, та відсутність такої оплати скаржником не заперечується, судова колегія погоджується із позицією суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості за спірним договором поставки у розмірі 119732 грн. 92 коп. також і з урахуванням того, що строк оплати 20% вартості поставленого товару дійсно виник у відповідача через 3 банківських дні після отримання останнім вимоги від 11.03.2021 року, що також не заперечується останнім та підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти від 02.09.2021 року. Що стосується заявлених до стягнення позивачем сум 3% річних та інфляційних нарахувань судова колегія зазначає таке. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. При цьому нарахування 3% річних прямо передбачено Цивільним кодексом України та не вимагає додаткового зазначення про можливість такого нарахуванням в господарському договорі, а мод бути нараховано та стягнуто безпосередньо на підставі вищевказаної норми права, з огляду на що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині судовою колегією до уваги не приймаються. Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань. Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс. При зверненні до суду з такими вимогами саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і період нарахування інфляційних (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову, і ці суми та дати можуть не співпадати з повною сумою боргу та повним періодом прострочки. Це є правом кредитора, а суд тільки перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи. Так, позивачем в даному випадку було заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних на загальну суму 7 302 грн. 07 коп. та інфляційних втрат на суму 13554 грн. 76 коп. Судом першої інстанції було здійснено перерахунок заявлених сум, який судовою колегією було перевірено та встановлено його вірність, за результатами якого встановлено, що заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних нарахувань позивачем розраховані невірно, з огляду на що обґрунтованою до стягнення сумою 3% річних є 6006 грн. 99 коп., інфляційних нарахувань 11149 грн. 25 коп. а не 7 302 грн. 07 коп. та 13554 грн. 76 коп. відповідно, як того просив позивач. Відтак, доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, під час перегляду справи апеляційним судом не знайшли свого підтвердження та є такими, що спростовуються наявними у справі належними та допустимими доказами. Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів. Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Приймаючи до уваги наведені вище обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного в частині рішення, воно в цій частині прийнято судом першої інстанції з належним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття судом першої інстанції вірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на що рішення Господарського суду Одеської області по даній справі не потребує скасування. Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З урахуванням викладеного. колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, рішення суду відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви та доводи апеляційної скарги відповідача є такими, що не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції, з огляду на що, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі № 916/1854/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного підприємства «БІЛООЗІР`Я», Болградський район, Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі № 916/1854/21 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2021 року у справі № 916/1854/21 без змін. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош