Постанова 4803 № 206/5766/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8227/21 Справа № 206/5766/20 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О. П. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Деркач Н.М., суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Усик А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поновлення порушеного права володіння земельною ділянкою, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про поновлення порушеного права володіння земельною ділянкою. В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, земельна ділянка за кадастровим №1210100000:09:015:0083, площею 0,0600 га, та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать їй на праві приватної власності, згідно договору дарування земельної ділянки, серія та номер 2-239, договору дарування житлового будинку, виданих 23.02.2018 Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою. У 2017 році без надання згоди її близьких родичів та будь-яких погоджень з ними, з боку відповідачів було демонтовано огорожу, що проходила по лінії розмежування земельної ділянки вглиб території. Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки, вказана земельна ділянка межує: від А до Б з АДРЕСА_2 , кадастровий №1210100000:09:015:0068, де змонтовано нову бетонну огорожу (вздовж всієї лінії розмежування) із захопленням частини земельної ділянки вглиб території. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим №1210100000:09:015:0083, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на праві власності належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Також за вказаною адресою розташовано житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, власниками якого на праві спільної часткової власності є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з розміром часток кожного по Ѕ. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки з метою встановлення правильних меж, виявлення факту захоплення ділянки від 10.03.2020, виданого інженером-геодизистом ОСОБА_6 встановлено, що виконавець ОСОБА_6 передав, а замовник ОСОБА_1 прийняла на збереження межові знаки, встановлені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , у кількості 5 штук, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:09:015:0083. Під час виносу межових знаків було помічено, що фактичні межі земельної ділянки не збігаються з межами, які зареєстровані в Державному земельному кадастрі, а саме: паркан між ділянками за адресою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , зміщений між точкою 1 та 2 на 0,33 м, тим самим знаходиться на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 зайнятої ділянки складає 3 кв.м. Позивач зазначила, що неодноразово протягом 2018-2020 р.р. письмово зверталась до відповідачів з вимогами щодо усунення перешкод у користуванні її земельною ділянкою, а саме перенесення їх бетонної огорожі, яка частково розташована на її території, та повідомляла про те, що у разі невиконання зазначених вимог, вона вимушена буде звернутися до суду, однак всі її вимоги були проігноровані. Вона немає можливості користуватись власною земельною ділянкою в повній мірі, відповідачі самовільно займають частину приналежної їй земельної ділянки для власних потреб, чим порушують її права, як власника. Крім того, протиправними діями відповідачів позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає в самовільному захопленні частини земельної ділянки, на якій були посаджені рослини, як наслідок, знищено багаторічні насадження винограду та квіти, в результаті чого вона зазнала душевних страждань, які позбавили її можливості реалізувати своє право щодо користування рослинам та частиною земельної ділянки. Також внаслідок самовільного захоплення частини земельної ділянки у позивача погіршився стан здоров`я, вона постійно нервує, втратила сон. Неодноразові звернення до відповідачів з вимогами про звільнення незаконно займаної частини земельної ділянки принижують її честь, гідність, престиж та репутацію серед сусідів та близьких родичів. Моральну шкоду, завдану неправомірними діями відповідачів, позивач оцінює у 140 000 грн. Крім того позивач зазначила, що вона є фізичною особою підприємцем, середньомісячний дохід за рік від підприємницької діяльності складає приблизно 11 800 грн., щомісячний платіж за оренду торгівельного місця складає 850 грн. Внаслідок неправомірних дій з боку відповідачів вона вимушена була деякі дні не працювати - сумарно приблизно 30 днів, оскільки витрачала свій час на направлення неодноразових вимог до відповідачів, знаходження на пошті при відправленні листів, пошук та виклик інженера-геодезиста, присутність при огляді останнім земельної ділянки та складенні відповідного акту, отриманні довідок, тобто понесла додаткові витрати в розмірі неотриманого прибутку за один місяць в розмірі 11 800 грн., орендна плата за місяць в розмірі 850 грн. На підставі наведеного позивач просила суд поновити її право на користування земельною ділянкою, кадастровий №1210100000:09:015:0083, площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення розмірів земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов`язавши відповідачів не чинити перешкоди у користуванні їй земельною ділянкою площею 0,0600 га та звільнити самовільно зайняту ними частину земельної ділянки, площею 3 кв.м., що являється частиною земельної ділянки площею 0,0600 га за адресою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , шляхом демонтажу існуючої огорожі за власний рахунок. Стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в розмірі 140 000 грн. Судові витрати покласти на відповідачів. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити її позовні вимоги, а саме: стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду та понесені судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Апелянт зауважила, що суд, установивши факт порушення відповідачами її прав на користування земельною ділянкою, який вони усунули після звернення нею до суду з позовом, не вирішив питання відшкодування витрат, повязаних зі зверненням до суду з позовом. Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять залишити її без задоволення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору дарування земельної ділянки та договору дарування житлового будинку з господарськими побутовими будівлями посвідчених 23.02.2018 Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 належать земельна ділянка за кадастровим №1210100000:09:015:0083, площею 0,0600 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та будинок АДРЕСА_1 (том 1 а.с.11-14). Згідно кадастрового плану земельної ділянки 1210100000:09:015:0083, опис меж: від А до Б по АДРЕСА_2 (1210100000:09:015:0068), від Б до В АДРЕСА_2 , від В до Г вул. Марії Приймаченко, 10, від Г до А вул. Марії Приймаченко (том 1 а.с.15-17). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим №1210100000:09:015:0068, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , на праві власності належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (том 1 а.с.21-25). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , розташовано житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, власниками якого на праві спільної часткової власності є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з розміром часток кожного по Ѕ ( том 1 а.с.26). Відповідно до акту відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 07.12.2018, складеного сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_7 , було проведено відновлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (кадастровий номер 1210100000:09:015:0068) та перевірка місцеположення огорожі між суміжним домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:09:015:0083). Межа між домоволодіннями не порушена, положення огорожі співпадає з межею приватизації (том 1 а.с.89). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2017 році без надання згоди її близьких родичів та будь-яких погоджень з ними, з боку відповідачів було демонтовано огорожу, що проходила по лінії розмежування їх земедбних ділянок вглиб території. Під час виносу межових знаків було помічено, що фактичні межі земельної ділянки не збігаються з межами, які зареєстровані в Державному земельному кадастрі, а саме: паркан між ділянками за адресою АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , зміщений між точкою 1 та 2 на 0,33 м, тим самим знаходиться на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 зайнятої ділянки складає 3 кв.м. Позивач зазначила, що неодноразово протягом 2018-2020 р.р. письмово зверталась до відповідачів з вимогами щодо усунення перешкод у користуванні її земельною ділянкою,однак, вони не реагували. Діями відповідачів позивачу також завдано моральну шкоду та матеріальні збитки, як фізичній особі підприємцю, у звязку з тим що позивач не виходила на роботу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що на момент постановлення рішення по справі спірний паркан демонтовано, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення порушеного права володіння земельною ділянкою. Враховуючи те, що суд не встановив порушення прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди також залишено без задоволення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно вимог ч.1 ст.319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. У відповідності до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Так, матеріалами справи встановлено, що згідно з актом обстеження земельної ділянки з метою встановлення правильних меж, виявлення факту захоплення земельної ділянки від 10.03.2020, складеного сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_6 , вбачається, що виконавець ОСОБА_6 передав, а замовник ОСОБА_1 прийняла на збереження межові знаки, встановлені на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , у кількості 5 штук, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:09:015:0083. Під час виносу межових знаків було помічено, що фактичні межі земельної ділянки не збігаються з межами, які зареєстровані в Державному земельному кадастрі, а саме: паркан між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , зміщений між точок 1 та 2 на 0,33 м., тим самим знаходиться на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_2 зайнятої ділянки складає 3 кв.м. (том 1 а.с.19, 20). Матеріалами комплексних топографо-геодезичних робіт щодо обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 від 09.02.2021 встановлено, що виступаюча частина огорожі та кадастрова межа утворюють трикутник площею 2,4 кв.м. (том 1 а.с.238-241). Актами складеними квартальним ОСОБА_8 у присутності двох свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 30.03.2021, зафіксовано, що між ділянками, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , та АДРЕСА_2 , огорожа чи будь-яка інша конструкція відсутня, що також вбачається з наданих фотознімків (том 1, а.с.121, 122, 162-164). Наведені обставини свідчать про наявність на момент звернення до суду з позовом спору між сторонами у справі з приводу меж між їх суміжними земельними ділянками. При цьому, як було встановлено під час розгляду справи, не заперечувалося сторонами та підтверджено позивачем в апеляційній скарзі, відповідачами добровільно усунуто порушення земельних меж з земельною ділянкою ОСОБА_1 . Тобто на момент ухвалення рішення спір між сторонами у справі було вирішено. З наведених підстав суд першої інстанції дійшов обгрунтованого і правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Посилання апелянта на те, що, установивши факт порушення відповідачами її прав на користування земельною ділянкою, який вони усунули після звернення нею до суду з позовом, не вирішив питання відшкодування витрат, повязаних зі зверненням до суду з позовом, колегією суддів відхилено з тих підстав, що частиною 3 статті 142 ЦПК України передбачено, що якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. В той час як у даній справі не встановлено, що позивач не підтримує своїх вимог, тому відсутні підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди колегією суддів спростовуються наведеними вище обставинами. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачає. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Судді: Н.М. Деркач В.С. Городнича О.В. Лаченкова