Постанова Донецький апеляційний суд № 243/4032/21

Єдиний унікальний номер 243/4032/21 Номер провадження 22-ц/804/2482/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 жовтня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Мальованого Ю.М., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2021 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Мірошниченко Л.Є. в місті Слов`янську Донецької області, повне судове рішення складено 15 липня 2021 року, в справі номер 243/4032/21 за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про захист прав споживачів, В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2021 року звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОКП «Донецьктеплокомуненерго» про захист прав споживачів, обґрунтувавши своїх вимоги тим, що 24.05.2007 року рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради їй надано дозвіл на відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання з улаштуванням індивідуального газового опалювального приладу в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу. 30.09.2008 року квартира позивачки ОСОБА_1 відключена від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, про що представниками відповідача складений акт. З листопада 2020 року відповідач почав надсилати рахунки за опалення місць загального користування будинку, в якому мешкає позивачка. Так, з грудня 2020 року відповідач спрямовує позивачу рахунки на оплату послуг з опалення місць загального користування та плату за абонентське обслуговування. Розмір плати за абонентське обслуговування відповідно до рахунків за жовтень, листопад, грудень 2020 року та січень, лютий і березень 2021 року становить у сумі 26,42 грн за кожний місяць на загальну суму 158,52 грн. ОСОБА_1 вважає, що вказані нарахування за абонентське обслуговування незаконні та повинні бути відповідачем скасовані на підставі того, що між нею та відповідачем договірних відносин укладено не було. Згідно з діючим законодавством України на постачання теплової енергії, абонентська плата за обслуговування повинна нараховуватися відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №808, якою встановлено граничний розмір плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами. Також вважає незаконними дії відповідача щодо повідомлення її про сплату послуги за постачання теплової енергії відповідно до отриманих рахунків за обсяг теплової енергії на опалення місць загального користування будинку АДРЕСА_2 , в якому знаходиться її квартира, а саме за листопад 2020 року на суму 174,75 грн, за грудень 2020 року на суму 237,59 грн, за січень 2021 року на суму 223,63 грн, за лютий 2021 року на суму 227,24 грн та березень 2021 року на суму 219,06 грн, а всього на загальну суму 1082,27 грн. Крім того, відповідач крім незаконного нарахування за ненадану послугу опалення місць загального користування, також нарахував за відповідний період часу на функціонування системи внутрішньобудинкової системи опалення, а саме за листопад 2020 року 139,80 грн, грудень 2020 року 190,08 грн, січень 2021 року 178,90 грн, за лютий 2021 року 181,79 грн, за березень 2021 року 175,25 грн, на загальну суму 865,82 грн. Тому, просила суд визнати неправомірними дії Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»(ОКП«ДТЕК») щодо нарахування ОСОБА_1 витрат за листопад-грудень 2020 року та січень-березень 2021 року на абонентське обслуговування на загальну суму 158,52 грн; на опалення місць загального користування на загальну суму 1082,27 грн та за функціонування системи опалення на загальну суму 865,82 грн, а також зобов`язати відповідача скасувати безпідставно нараховану ОСОБА_1 заборгованість за листопад-грудень 2020 роки та січень-березень 2021 року по сплаті за абонентське обслуговування на загальну суму 158,52 грн, за постачання теплової енергії на опалення місць загального користування на загальну суму 1082,27 грн та за функціонування системи опалення на загальну суму 865,82 грн. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про захист прав споживачів відмовлено. Із вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що теплова енергії не надходить до місць загального користування у будинку. Вважає, що суд першої інстанції не звернув у ваги, що відповідач безпідставно нараховує оплату за теплову енергію, оскільки договір про постачання теплової енергії не надано для ознайомлення та засвідчення, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів». Нарахування за опалення має бути здійснено у випадку, якщо теплова енергія витрачена на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а нарахування оплати за теплову енергію, яка передається через огороджувальні конструкції не передбачено. В відзиві на апеляційну скаргу ОКП «Донецьктеплокомуненерго» просив апеляційний суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 . Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, а апеляційна скарга ОСОБА_1 безпідставною та необґрунтованою. Посилання позивачки на порушення її прав є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач не є органом державної влади, а тому позивачка не має підстав висувати позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідача. Звертає увагу, що відповідачем в період з 03.09.2020 року по 10.09.2020 року надано всім власникам житлових та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків проекти типового договору з індивідуальним споживачем про надання послуг з постачання теплової енергії. Нарахування вартості за оплату теплової енергії є законною та обґрунтованою. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до витягу з протоколу засідання міської комісії з розгляду питань, пов`язаних з відключенням споживачів від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, 24.05.2007 року рішенням виконавчого комітету Слов`янської міської ради ОСОБА_1 надано дозвіл на відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання з улаштуванням індивідуального газового опалювального приладу в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11). 30.09.2008 року квартира ОСОБА_1 відключена від внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання, про що ОКП «Донецьктеплокомуненерго» був складений и підписаний акт (а.с. 12). З запитів від 18.12.2020 року, 15.01.2021 року та претензій від 31.12.2020 року та 25.01.2021 року видно, що ОСОБА_1 просила надати інформацію щодо укладання з нею договору на постачання теплової енергії з проханням про надання доказів того, що їй був наданий проект даного договору та скасувати нарахування за опалення місць загального користування (а.с. 13, 16, 19, 25). Листами ОКП «Донецьктеплокомуненерго» від 22.12.2020 року, 04.01.2021 року, 21.01.2021 року та від 08.02.2021 року надавались відповіді на письмові запити ОСОБА_1 , та повідомлялось, що отримавши договір протягом 30 днів вона не надала ніяких заперечень або протоколу розбіжностей згідно вимог законодавства України, тому договір вважається укладеним (а.с. 14-15, 17-18, 20-22, 28-29). Відповідно до акту обстеження правління ОСББ «Семафор» будинку АДРЕСА_2 на предмет функціонування системи опалення місць загального користування, а також наявності приборів обігріву на горищі, в під`їздах та колискових від 14.01.2021 року вбачається, що у будинку відсутня система опалення місць загального користування (не закладені з проекту) (а.с. 31). З Актів обстеження місць загального користування від 10.02.2021 року, від 16.02.2021 року, від 17.02.2021 року, вбачається, що в наслідок проведення обстеження теплопостачання місць загального користування в будинку АДРЕСА_3 під`їзди, де стояки та прилади опалення відсутні, горище: інженерні мережі відсутні, прилади опалення відсутні, наявна низька температура (а.с. 32-34). Відповідно до рахунків на оплату послуг за листопад 2020 року березень 2021 року, ОСОБА_1 нараховане до сплати суми за абонентське обслуговування в розмірі 158,52 грн, за постачання теплової енергії на опалення місць загального користування в розмірі 1082,27 грн та за функціонування системи опалення в розмірі 865,82 грн (а.с. 9-10). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог. Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону. Правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Тлумачення ч. 2 ст. 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень ч. 1 ст. 714, так і інших норм глави 54 ЦК України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання». У тексті Закону України «Про теплопостачання» неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: ст. 1, ч. 4 ст. 19, ч. 1 ст. 25, пункти 6, 7, 8 ч. 1 ст. 31). Згідно з п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень ст. 10 цього Закону. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання. Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що допоміжні приміщення це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні та технічні приміщення). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Положенням статей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов`язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (послуги) регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила). Відповідно до пункту 28 Правил споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Відтак, пункт 28 Правил є спеціальною нормою, яка регулює порядок розрахунку споживачами, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, за послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлях комунальних послуг, якою регламентовано визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень (розділ ІІІ Методики). Позивачці ОСОБА_1 проведено нарахування за опалення місць загального користування та обсяг теплової енергії на функціонування системи опалення. Підтримання температури вище 0° C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира позивача, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур. У житловому будинку належний температурний режим вище 0° C підтримується за рахунок тепловтрат трубопроводів розподільчої системи, яка знаходиться в підвальному приміщенні будинку. Нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини не передбачено звільнення споживачів від обов`язку з оплати теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування, у разі відсутності окремих опалювальних приладів, оскільки система опалення (теплопостачання) складається не лише з приладів опалення,а й трубопроводів та арматури. Відтак, відсутність приладів опалення в окремому під`їзді багатоквартирного будинку не підтверджує відсутність системи опалення у місцях загального користування всього будинку. Оскільки житло позивачки знаходиться у багатоквартирному будинку, вона зобов`язана нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, оплачувати послуги згідно з встановленими тарифами, а тому підстави для визнання дій відповідача щодо нарахування плати за опалення місць загального користування та забезпечення функціонування системи опалення відсутні. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові №357/4664/15-ц від 20 листопада 2019 року. Отже посилання позивача на відсутність приладів опалення в під`їзді багатоквартирного будинку як на підставу неправомірності пред`явлення до нього оплати за опалення місць загального користування неспроможні, оскільки не підтверджують відсутність системи опалення у місцях загального користування всього будинку. Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не встановлення в заявленому позові позивачці обов`язку вчиняти певні дії, зокрема сплачувати нараховані суми за пред`явленими відповідачем рахунками. Пунктом 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води). До предмета доказування у спорах щодо розрахунків між постачальниками та споживачами комунальних послуг належать обставини щодо надання та фактичного отримання таких послуг. У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон) учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є зокрема споживачі (індивідуальні та колективні) та виконавці комунальних послуг. При цьому споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (ч. 1 ст. 7 Закону). Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15. Відповідно ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» співвласникам, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення, здійснюються нарахування за теплову енергію витрачену на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, а також на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення. Таким чином, відповідачем правомірно нараховане споживачці ОСОБА_1 плату за абонентське обслуговування. Враховуючи викладене, твердження позивачки в апеляційній скарзі про необґрунтованість та незаконність рішення суду першої інстанції є безпідставним. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Наведені в апеляційній скарзі доводи, зводяться до незгоди з судовим рішеннями у справі та переоцінки доказів, та були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. Апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повне судове рішення складено 28 жовтня 2021 року. Суддя: