Постанова Донецький апеляційний суд № 243/4164/21

Єдиний унікальний номер 243/4164/21 Номер провадження 22-ц/804/1810/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Корчистої О.І., Папоян В.В., за участю секретаря судового засідання Володовського Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2021 року, постановлену судом у складі головуючого судді Фаліна І.Ю. в місті Слов`янську Донецької області, в справі номер 243/4164/21 за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, яка подана до подання позову (повне судове рішення складено 05 травня 2021 року), В С Т А Н О В И В: В квітні 2021 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_2 із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви, шляхом заборони здійснювати розпорядження на ? частку нерухомого майна - нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми «Лісові котеджі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2021 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, яка подана до подання позову задоволено. Накладено арешт шляхом заборони здійснювати розпорядження на ? частку нерухомого майна нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми «Лісові котеджі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . Із вказаною ухвалою не погодилась ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2021 року та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову. Доводами апеляційної скарги наведено, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою, суперечить чинному законодавству України. Ухвала є неправосудною, оскільки обставини, зазначені в ній, повністю виключають правові підстави застосування статті 149 ЦПК України. Суд в своїй ухвалі не мотивував, не дослідив обставини справи. Суд обмежився цитуванням вимог ЦПК України та зазначенням, що сам по собі факт неможливості відчуження ОСОБА_1 спірного майна правового значення не має. Вважає, що відсутні будь-які підстави необхідності забезпечення позову арештом частки в спірному майні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Ухвала суду суперечить самій суті інституту забезпечення позову, метою якого є обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача, а не декларативній цілі забезпечення раді забезпечення, що суперечить принципу верховенства права. Крім того, суд безпідставно та упереджено зробив висновок про відсутність підстав для зустрічного забезпечення, зазначивши, що таких підстав суд не вбачає, що може свідчити про свідоме порушення принципу рівності сторін перед Законом та судом. В відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30.04.2021 року без змін. Вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права. Місцевий суд, оцінивши надані ОСОБА_2 докази, дійшов законного висновку щодо ймовірності відчуження ОСОБА_1 чергового об`єкта нерухомості, оскільки раніше 02.09.2020 року ОСОБА_1 подарувала рідній сестрі ОСОБА_4 нежитлові приміщення загальною площею 61,6 кв.м. Суд обґрунтовано врахував, що обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливістю розпоряджатися ним. Представник заявника ОСОБА_2 адвокат Сокольська О.О. в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу не визнала, просила судове рішення залишити без змін. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до статей 128, 130 ЦПК України, про що свідчить отримання ОСОБА_1 13 липня 2021 року рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 195). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившихся учасників справи. Заслухавши суддю доповідача, представника заявника ОСОБА_2 адвоката Сокольську О.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що з 14.05.1982 року до 15.12.2008 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 (а.с. 12). Відповідно до договору купівлі-продажу від 12.08.2002 року ОСОБА_1 придбано 30/100 частин приміщень та споруд дитячого оздоровчого табору «Донецька юність» в м. Слов`яногірську на земельній ділянці Слов`яногірської ради (а.с. 13-14). Згідно з рішенням виконкому Святогірської міської ради №138 від 26.05.2004 року дано згоду на зміну цільового призначення будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на базу відпочинку батьків з дітьми, розташовану у АДРЕСА_1 (а.с. 15). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать ? частка нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми «Лісові котеджі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальна вартість нерухомого майна 5077866,00 грн (а.с. 19, 23). Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заяви. При цьому зазначив, що забезпечення позову шляхом заборони здійснювати розпорядження ? частки нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми «Лісові котеджі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що належить ОСОБА_1 , не впливає на її матеріальний стан, як власника майна, та не призводить до понесення додаткових витрат внаслідок його застосування. Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Судом встановлено, що з 14.05.1982 року до 15.12.2008 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 12.08.2002 року ОСОБА_1 придбано 30/100 частин приміщень та споруд дитячого оздоровчого табору «Донецька юність» в м. Слов`яногірську на земельній ділянці Слов`яногірської ради. Згідно з рішенням виконкому Святогірської міської ради №138 від 26.05.2004 року дано згоду на зміну цільового призначення будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на базу відпочинку батьків з дітьми, розташовану у АДРЕСА_1 . З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать ? частка нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми «Лісові котеджі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , загальна вартість нерухомого майна 5077866,00 грн. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, провадження №14-729цс19, вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Отже, з огляду на наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доцільності задоволення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову, виходячи з доведеності належними та допустимими доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Крім цього, вжитий судом вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки арештоване майно фактично перебуває у її володінні, і обмежується лише можливість розпоряджатися ним. ОСОБА_1 не наведено жодних аргументів, які б вказували, що вона може понести збитки, які викликані реально існуючими обставинами. Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо безпідставності поданої ОСОБА_2 заяви, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Довід апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції зустрічного забезпечення, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки, як зазначене вище, обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову не впливає на матеріальний стан відповідачки як власника майна, та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування з урахуванням відсутності доказів завдання їй збитків унаслідок накладення арешту на майно. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Судом встановлено, що позивач має зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання (перебування) та місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України (а.с. 7-11, 23). Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги щодо можливого порушення норм процесуального права в частині зустрічного забезпечення на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для скасування судового рішення не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 20 липня 2021 року. Суддя: