Постанова 4824 № 759/2071/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ======================================================================= Справа №759/2071/21 Головуючий у І інстанції Твердохліб Ю.О. Провадження №22-ц/824/12816/2021 Доповідач у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О., розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс груп» на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс груп» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку суброгації, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2021 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що 07 квітня 2017 року між ПрАТ «Княжа вієнна Іншуранс груп» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № К 079024, яким забезпечено транспортний засіб «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 . 31 січня 2018 року в с. Стоянка Києво-Святошинського району Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі -ДТП) за участю забезпеченого вищевказаним договором транспортного засобу автомобіля марки «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобілем «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Внаслідок вказаного ДТП було пошкоджено транспортний засіб «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 , з вини ОСОБА_1 . Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року скасовано в частині, що стосується водія застрахованого автомобіля «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та відносно водія ОСОБА_2 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. В подальшому, ОСОБА_2 на підставі договору страхування було сплачено страхове відшкодування у сумі 40 049,70 грн. Поліс на транспортний засіб державний номерний знак НОМЕР_2 не знайдено. Вказана сума підлягає на думку позивача стягненню з відповідача, оскільки закриття провадження в адміністративній справі за закінченням строку притягнення до відповідальності не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати заподіяну ДТП шкоду. На підставі викладеного в позові, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача 40049 грн. 70 коп. шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та вирішити питання про розподіл судових витрат. Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПрАТ «Княжа вієнна Іншуранс груп» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не врахував те, що вина відповідача у справі не спростована, а закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності не є реабілітуючою обставиною, та не може бути підставою для звільнення відповідача від відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ПрАТ «Княжа вієнна Іншуранс груп» просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року було призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі. Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з урахуванням такого. Судом першої інстанції встановлено, що 07 квітня 2017 року між ПрАТ «Княжа вієнна Іншуранс груп» та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування транспортного засобу № К 079024, яким забезпечено транспортний засіб «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 5). 31 січня 2018 року о 17.20 годин в с. Стоянка Києво-Святошинського району Київської області сталася ДТП за участю забезпеченого вищевказаним договором транспортного засобу автомобіля марки «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 , та автомобілем «Hyundai Tucson», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року постанову Києво - Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2018 року скасовано в частині, що стосується водія застрахованого автомобіля «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та відносно водія ОСОБА_2 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. 27 грудня 2018 року ПрАТ «Княжа вієнна Іншуранс груп» розрахувало суму страхового відшкодування, згідно з умовами договору добровільного страхування транспортного засобу К 079024 від 07 квітня 2017 року, на підставі страхового акту № 180000145208 від 27 грудня 2018 року та зібраних документів, розмір виплати за пошкоджений транспортний засіб «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 , складає 40 049,70 грн (а.с.23 зворот). ПрАТ «Княжа вієнна Іншуранс груп» відшкодувало ОСОБА_2 витрати на ремонт транспортного засобу «ВМW X5», державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 40 049,70 грн, перерахувавши кошти на рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 3Р094063 від 27 грудня 2018 року (а.с. 24). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав докази ні на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, ні на причинення йому матеріальної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою. Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з такого. Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Стаття 979 ЦК України та стаття 16 Закону України «Про страхування» визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором (частина третя статті 988 ЦК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20). Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. За загальним правилом, згідно з положеннями ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Отже, виходячи з системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що у потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди виникає право на отримання від винуватця дорожньо-транспортної пригоди коштів понесених на відшкодування реальної шкоди майну потерпілого (в даному випадку коштів на відновлення пошкодженого транспортного засобу), а у винуватця дорожньо-транспортної пригоди виникає обов`язок з відшкодування вартості завданих потерпілому реальних збитків. Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб потерпілого було застраховано, то страховиком потерпілого було виплачено грошові кошти в межах ліміту страхування на відновлення пошкодженого транспортного засобу. Відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди (відповідача у справі) на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована у відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідач у справі може бути звільнений від відповідальності щодо відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода яка була завдана джерелом підвищеної небезпеки сталася без його вини. Разом із тим, під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок непереборної сили або з вини іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 . Натомість, постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2018 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності було закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, що взагалі виключає наявність умислу у вчиненні ДТП. А відносно ОСОБА_1 провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. При розгляді справи про відшкодування шкоди Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2018 року у справі №910/18319/16 зробив висновки про те, що з правового аналізу положень статті 38 КУпАП вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Крім того, не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи справу, суд першої інстанцій не врахував, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку зі спливом строків притягнення до адміністративної відповідальності відносно відповідача не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З урахуванням того, що апеляційна скарга та позов були задоволені судом в повному обсязі, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 5675 грн., який був сплачений позивачем за звернення до суду з позовом у розмірі 2270 грн., та за звернення до суду з апеляційною скаргою у розмірі 3405 грн. Керуючись ст.ст. 80, 82, 367, 369, 374, 376 України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс груп»задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс груп» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди а порядку суброгації скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс груп» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку суброгації задовольнити. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс груп» матеріальну шкоду в порядку суброгації в розмірі 40049 грн. 70 коп. Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс груп» судовий збір у розмірі 5675 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України. Реквізити сторін: позивач: Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжна Вієнна Іншуранс груп», зареєстроване місце знаходження: вул. Глибочицька, 44, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 24175269; відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 . Суддя-доповідач Судді: