Постанова 4807 № 320/800/17-ц

Дата документу 26.10.2021 Справа № 320/800/17-ц ЗапорізькИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН№320/800/17 Головуючий у суді І інстанції: Ковальова Ю.В. Провадження №22-ц/807/3115/21 Суддя доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Дашковської А.В., Кримської О.М., секретар: Семенчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностройінвест», про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 квітня 2018 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк», яке реорганізовано в АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Техностройінвест», про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 12 квітня 2011 року ТОВ «Техностройінвест» було підписано заяву про відкриття поточного рахунку. Згідно заяви товариство приєдналося до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщенні в мережі Інтернет, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування №б/н від 12 квітня 2011 року, та взяло на себе зобов`язання виконувати умови договору. Відповідно до договору товариству було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 . Зобов`язання за вказаним договором забезпечено порукою: договором поруки №POR1421658482809 від 19 січня 2015 року, укладеним з поручителем ОСОБА_1 . Товариство зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконувало, у зв`язку з чим станом на 06 січня 2017 року має заборгованість 498 464,91 грн., із яких: 200 000,00 грн. заборгованість за кредитом; 155 100,00 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 118 164,91 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 25 200,00 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом. Враховуючи те, що діюче законодавство не зобов`язує кредитора вимагати від боржника повернення обов`язково повної суми, кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника повернення всього боргу або будь-яку його частину, таким чином заборгованість до стягнення становить 200 000,00 грн. за тілом кредиту. На підставі зазначеного просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором №б/н від 12 квітня 2011 року в розмірі 200000,00 грн., стягнути з відповідача судовий збір. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 квітня 2018 року з виправленою опискою ухвалою від 24 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що саме ТОВ «Техностройінвест» підписано електронним цифровим підписом заяву від 12 квітня 2011 року про приєднання до умов, викладених в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах Приватбанку. Позивачем не надано ані відомостей про сертифікацію ключа електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП) ТОВ «Техностройінвест», ані відомості про особистий ключ підписувача, який має відповідати відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Не надано суду й будь-яких доказів того, що ТОВ «Техностройінвест» укладало з ПАТ КБ «Приватбанк» договір про надання послуг ЕЦП та має в розпорядженні електронно-цифровий підпис, не надана інформації щодо терміну дії сертифіката, доказів про те, чи подавався ТОВ «Техностройінвест» до Центру або до відокремленого пункту реєстрації комплект документів, необхідний для отримання сертифікатів відкритих ключів ЕЦП, та створені електронні заявки на формування сертифікатів відкритих ключів ЕЦП для кожного з підписувачів (передбачено Умовами та правилами). Також місцевий суд вказав про те, що надані позивачем документи, виготовлені самим позивачем та не можуть свідчити про ті обставини, що кредит згідно вказаного договору сплачувало саме ТОВ «Техностройінвест», а не інша особа. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на надання доказів укладання договору та надання кредитних коштів, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, стягнути з відповідача судові витрати. Банк зазначав, що місцевий суд дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Судом не було взято до уваги те, що вчинений правочин є правомірним доки ця презумпція не буде спростована. Сторони погодили у кредитному договорі всі істотні умови. Кредитний договір підписаний позичальником, а матеріали справи містять достатньо доказів користування ТОВ «Техностройінвест» наданими банком послугами з кредитування. Кредитний договір є чинним та не оскаржений ТОВ «Техностройінвест» у судовому порядку. Рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-63цс12 та від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15. Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Постановою Верховного суду у складі колегії третьої палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року, касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено, постанову Запорізького апеляційного суду від 04 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд. В засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки її представникові адвокату Ковальову Д.В.(Т.3, а.с.170). Заявою від 27 липня 2021 року ОСОБА_1 просила розглядати справу за її відсутності (т.3, а.с.171). Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представникам банку ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке: Встановлено, що 12 квітня 2011 року ТОВ «Техностройінвест» звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про відкриття поточного рахунку, та про приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщенні в мережі Інтернет, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 12 квітня 2011 року та взяло на себе зобов`язання виконувати умови договору. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Техностройінвест» встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта, що визначено та врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг. На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Техностройінвест» за кредитними договором 19 січня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки №POR1421658482809. Згідно пункту 1.1 договору поруки, предметом є надання поруки ОСОБА_1 перед банком за виконання ТОВ «Техностройінвест» всіх своїх обов`язків за договором б/н від 12 квітня 2011 року. Пунктом 4.1 договору поруки сторони визначили, що порука за цим договором припиняється через 15 років після його укладення. Кредитна заборгованість ТОВ «Техностройінвест» станом на 06 січня 2017 року становить 498 464,91 грн. та складається з: 200 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 155 100,00 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 118 164,91 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 25 200,00 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності того, що заяву від 12 квітня 2011 року про приєднання до умов, викладених в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах ПриватБанку підписано ЕЦП саме ТОВ «Техностройінвест», відсутності відомостей про сертифікацію ключа (далі - ЕЦП ТОВ «Техностройінвест»), відомостей про особистий ключ підписанта, недоведеності того, що ТОВ «Техностройінвест» укладало з ПАТ КБ «Приватбанк» договір про надання послуг ЕЦП та має в розпорядженні електронно-цифровий підпис, а надані позивачем документи, виготовлені самим позивачем та не можуть свідчити про ті обставини, що кредит згідно вказаного договору сплачувало саме ТОВ «Техностройінвест», а не інша особа. Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними не можна погодитися. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу. Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. У разі ненадання певних доказів суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами. Стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України). За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу). Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). Станом на 12 квітня 2011 року (день підпису заяви, шляхом накладання електронного підпису, ТОВ «Техностройінвест» про відкриття поточного рахунку) питання щодо укладення фінансових правочинів з використанням електронного підпису регулювалось зокрема Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронний цифровий підпис». Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» визначено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа. Статтею 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі. Статтею 5 Закону України «Про електронний цифровий підпис» визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності для засвідчення чинності відкритого ключа використовують лише посилений сертифікат ключа. Інші юридичні та фізичні особи можуть на договірних засадах засвідчувати чинність відкритого ключа сертифікатом ключа, сформованим центром сертифікації ключів, а також використовувати електронний цифровий підпис без сертифіката ключа. Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах. Статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора. Частинами першою-третьою статті 207 ЦК України (у редакції станом на 12 квітня 2011 року) передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до положень частин першої, другої статті 639 ЦК України (у редакції станом на 12 квітня 2011 року) договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України). З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Звертаючись до суду із цим позовом у лютому 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» послалося на те, що ним і ТОВ «Техностройінвест» укладено кредитний договір. На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Техностройінвест» за кредитними договором 19 січня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки №POR1421658482809. Згідно пункту 1.1 договору поруки, предметом є надання поруки ОСОБА_1 перед банком за виконання ТОВ «Техностройінвест» всіх своїх обов`язків за договором б/н від 12 квітня 2011 року. На підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, суду надано копію заяви ТОВ «Техностройінвест» від 12 квітня 2011 року на відкриття банківського рахунку (яка підписана ЕЦП), довідку про розміри встановлених кредитних лімітів, виписки по рахунках ТОВ «Техностройінвест» у ПАТ КБ «Приватбанк», договір поруки № POR1421658482809 від 19 січня 2015 року, а також іншу документацію, яка підтверджує наявність кредитних правовідносин між ТОВ «Техностройінвест» та ПАТ КБ «Приватбанк». ОСОБА_3 у заяві про перегляд заочного рішення та запереченнях на позовну заяву підтвердила, що певний час працювала директором ТОВ «Техностройінвест», не заперечувала наявність кредитних зобов`язань та підписання договору поруки. Матеріали справи не містять відомостей про заперечення ТОВ «Техностройінвест» наявності кредитних зобов`язань перед ПАТ КБ «ПриватБанк» чи факту підпису власною ЕЦП заяви від 12 квітня 2011 року на відкриття банківського рахунку та про приєднання до умов, викладених в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах Приватбанку. Позивачем надано допустимі докази укладення між сторонами 12 квітня 2011 року кредитних зобов`язань, отримання ТОВ «Техностройінвест» кредитних коштів, укладення договору поруки № POR1421658482809 від 19 січня 2015 року. Доказів протилежного відповідачем не надано і матеріали справи не містять відомостей про оскарження чи визнання недійсними кредитного договору та договору поруки. Окрім того, обсяг відповідальності поручителя, визначений положеннями розділу 1.1.1, 1.1.2, 1.2 договору поруки №POR1421658482809 від 19 січня 2015 року. Згідно розділу 1 поруки №POR1421658482809 від 19 січня 2015 року, Боржник повинен виконати свої зобов`язання за угодами приєднання відповідно до: 1.1.1. розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» Умов та правил надання послуг по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.1. «Угоди 1» - 0% річних;за користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.2 «Угоди 1» - 0% - 36% річних; за користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.3 «Угоди 1» - 56% річних; б) комісійної винагороди згідно п.3.2.1.1.17 «Угоди 1» в розмірі 3% від суми перерахувань; в) винагороди за користування Ліміту відповідно до п.3.2.1.4.4. «Угоди -1» 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць». Якщо під час виконання «Угоди 1» зобов`язання Боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, Поручитель при укладанні цього Договору дає згоду на збільшення зобов`язань за «Угодою - 1» в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про таке збільшення з Поручителем не потрібні. Відповідно до п.1.1.2 до розділу 3.2.2. Договору, «Кредит за послугою «Гарантовані платежі» Умов та правил надання банківських послуг «Угода-2», по сплаті: а)процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно п.3.2.2 «Угоди -2» - 36 % річних; за період користування кредитом у разі прострочки згідно п.3.2.2.2 «Угоди 2» - 56% річних; б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності до порядку та строки, зазначені у «Угоді -2»; а) кредиту у розмірі 5000,00 гривень. Якщо під час виконання «Угоди 2» зобов`язання Боржника, що забезпечені цим Договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, Поручитель при укладанні цього Договору дає згоду на збільшення зобов`язань за «Угодою - 2» в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про таке збільшення з Поручителем не потрібні. Згідно п.1.2. Договору поруки, Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за «Угодою 1» та «Угодою 2» в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Таким чином висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» та про неукладеність кредитного договору між банком та ТОВ «Техностройінвест» є помилковими. Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що без здійснення входу на сайт ПАТ КБ «Приватбанк» за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір (заява про відкриття поточного рахунку) між позивачем та ТОВ «Техностройінвест» не міг би бути укладеним, а також те, що договір поруки є дійсним та був підписаний відповідачем власноруч. За таких обставин, суд першої інстанції, не дослідив зібрані у справі докази, належним чином не перевірив всі обставини справи та не надав належної оцінки доводам учасників процесу, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про недоведеність заявлених позивачем позовних вимог. Відповідно до норм статті 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі. Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з нормами ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вказані норми дають підстави для висновку, що понесені АТ КБ «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 7500,00 гривень підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 374,376,381-383 ЦПК України, апеляційний суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 квітня 2018 року у цій справі скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 12.04.2011 року в розмірі 200 000,00 гривень (двісті тисяч гривень 00 копійок) та витрати по сплаті судового збору в сумі 7500,00 гривень (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 27 жовтня 2021 року. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська