Ухвала КАС ВС № 300/2778/20

УХВАЛА 28 жовтня 2021 року Київ справа № 300/2778/20 адміністративне провадження № К/9901/38036/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 300/2778/20 за позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ: 21.10.2021 до суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - скаржник), направлена до суду поштою 19.10.2021. Вперше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 24.09.2021 повернув на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. Верховний Суд роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Повертаючи подану касаційну скаргу, суд визнав, що доводи відповідача, які викладені у касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України є такими, що наведені безвідносно до висновків судів у цій справі. Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку, а зміст касаційної скарги є ідентичним до касаційної скарги, яку Верховний Суд визнав неналежно оформленою. Аналогічно попередній касаційній скарзі скаржник зазначає пункти 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України і наводить ті ж самі постанови Верховного Суду. Однак, скаржникові вже було роз`янено, що наведені ним постанови Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 805/1005/15-а та від 31.07.2018 у справі № 810/1570/16 ухвалені у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, у якій подано касаційну скаргу. Зокрема, з огляду на те, що у зазначених справах позивачами були юридичні особи, які оскаржили дії контролюючого органу щодо неприйняття податкової звітності. Тобто, предмет доказування охоплював питання правомірності дій контролюючого органу, які виразилися у відмові в прийнятті податкової звітності. Натомість у справі № 300/2778/20, у якій подано касаційну скаргу, предметом спору є стягнення податкового боргу, який виник за самостійно задекларованими відповідачем зобов`язаннями. Тобто, правомірність дій контролюючого органу щодо відмови у прийнятті уточнюючих декларацій не охоплюється предметом доказування у цій справі. Доводів про те, що відповідач оскаржила дії контролюючого органу про неприйняття уточнюючих декларацій як податкової звітності, а також наявності судового рішення про визнання таких дій протиправними, касаційна скарга не містить. Також, повертаючи вперше подану касаційну скаргу, Верховний Суд зазначав про безпідставність доводів скаржника щодо не врахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.02.2020 у справі №560/1732/19, відповідно до якого визначальним для вирішення подібних справ є дослідження та встановлення моменту узгодженості грошових зобов`язань платника, факту їх сплати чи несплати у строки, передбачені Податковим кодексом України, а також моменту, з якого починається нарахування пені, оскільки, саме ці питання і були предметом дослідження судами. При цьому, суди встановили, що податковий борг виник за самостійно задекларованими відповідачем зобов`язаннями, а у відповідь на подані уточнюючі декларації позивач повідомив про їх недоліки - відсутність документальних підтверджень, які б свідчили про правомірність їх подання. Тобто, ці уточнюючі декларації були взяті до відома, але не відображені в інтегрованій картці платника. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги. Щодо визначеної підстави для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України слід зазначити, що доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України. Отже, доводи скаржника про недослідження судом доказів у справі та/або невстановлення істотних у справі обставин можуть бути прийнятними виключно за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 КАС України, однак, таким вимогам касаційна скарга не відповідає. Не містить касаційна скарга і доводів про наявність підстав для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд відповідно до частини третьої статті 353 КАС України (обов`язкові підстави), що могло б бути визнано самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржникові вже роз`яснювалося, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, а так само визначення безвідносно до предмета спору, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2021 у справі № 300/2778/20 за позовом Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя М.М. Гімон