Постанова 4803 № 182/6760/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1773/21 Справа № 182/6760/17 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І.О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг справа № 182/6760/17 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Барильської А.П., суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання: Голуб О.О. сторони: позивач за первісним позовом ОСОБА_1 відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2020 року, яке ухвалено суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О. у місті Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з відповідачем по справі вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі виконавчого листа, з ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дітей в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Позивач за первісним позовом добросовісно виконував рішення суду, щомісячно сплачуючи аліменти на утримання дітей. У жовтні 2017 року він приїхав з-за кордону, де був на заробітках, та дізнався, що його колишня дружина покинула дітей на свою матір і веде аморальний спосіб життя. Під час зустрічей з відповідачем за первісним позовом їй було запропоновано скласти у нотаріуса офіційну заяву про позбавлення її батьківських прав, на що вона погодилась та 01 листопада 2017 року вчинила дані дії у нотаріуса. У зв`язку з тим, що на теперішній час ОСОБА_1 повністю піклується про дітей, забезпечує їх всім необхідним та продовжує сплачувати аліменти, він звернувся до Нікопольського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області з вимогою про припинення стягнення з нього аліментів на утримання дітей. Однак йому було відмовлено та роз`яснено, що ОСОБА_2 необхідно особисто з`явитися до відділу ДВС та написати заяву про припинення аліментів. 01 листопада 2017 року ОСОБА_2 було складено таку заяву про припинення стягнення аліментів на її користь на утримання дітей. На даний час діти разом з ним мешкають в належній йому квартирі. ОСОБА_1 вважає, що проживання дітей разом з ним відповідатиме інтересам його дітей, у зв`язку з чим просив суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним - ОСОБА_1 . В липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась з позовом з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Нікопольської міськрайонної ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей. В обґрунтування позову позивач за зустрічним позовом зазначила, що вони з ОСОБА_1 мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з чоловіком у неї не склалось, ОСОБА_1 кошти на утримання дітей надавати відмовлявся, тому вона була змушена звернутися до суду та в примусовому порядку стягнути з нього аліменти на свою користь на утримання дітей. З лютого 2017 року по жовтень 2017 року ОСОБА_1 перебував на заробітках у Російській Федерації. Після повернення з заробітків на Україну він запропонував їй зареєструвати шлюб, на що отримав від неї відмову, оскільки пов`язувати своє життя з ним вона не бажала. ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що за час перебування ОСОБА_1 на заробітках, аліменти ним на утримання дітей не сплачувались та сума заборгованості склала приблизно 17 000 грн. ОСОБА_1 неодноразово погрожував їй фізичною розправою, а вже через деякий час запропонував їй сплатити всю суму заборгованості по аліментам в обмін на нотаріально завірену заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав та повернення виконавчого документу без виконання. Тому, 01 листопада 2017 року у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Максименко О.В. в присутності ОСОБА_1 нею було складено заяву, в якій зазначено, що вона, як мати, не піклується про дітей, не забезпечує їх необхідними речами для життя та дає згоду на позбавлення себе батьківських прав на дітей. Однак, 28 лютого 2018 року нею у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковтюх А.В. була складена інша заява про скасування заяви про позбавлення її батьківських прав, оскільки на час складання заяви про позбавлення її батьківських прав було порушено процедуру, бо дане питання повинно вирішуватися в судовому порядку. Крім цього, вищевказана заява була складена ОСОБА_2 проти її волі та під тиском ОСОБА_1 . На даний час місце проживання дітей не визначено, відповідач дітей силоміць утримує, перешкоджає у спілкуванні їй з дітьми. Враховуючи вищевикладені обставини, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею - ОСОБА_2 . Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дітей. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення її зустрічних позовних вимог посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи. Апелянт зауважує на тому, що з ОСОБА_1 вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з чоловіком у неї не склалось, ОСОБА_1 кошти на утримання дітей надавати відмовлявся, тому вона була змушена звернутися до суду та в примусовому порядку стягнути з нього аліменти на свою користь на утримання дітей. З лютого 2017 року по жовтень 2017 року ОСОБА_1 перебував на заробітках у Російській Федерації. Після повернення з заробітків на Україну він запропонував їй зареєструвати шлюб, на що отримав від неї відмову, оскільки пов`язувати своє життя з ним вона не бажала. ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що за час перебування ОСОБА_1 на заробітках, аліменти ним на утримання дітей не сплачувались та сума заборгованості склала приблизно 17 000 грн. ОСОБА_1 неодноразово погрожував їй фізичною розправою, а вже через деякий час запропонував їй сплатити всю суму заборгованості по аліментам в обмін на нотаріально завірену заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав та повернення виконавчого документу без виконання. Тому 01 листопада 2017 року у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Максименко О.В. в присутності ОСОБА_1 нею було складено таку заяву, в якій зазначено, що вона як мати, не піклується про дітей, не забезпечує їх необхідними речами для життя та дає згоду на позбавлення себе батьківських прав на дітей. Однак, 28 лютого 2018 року нею у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковтюх А.В. була складена інша заява про скасування заяви про позбавлення її батьківських прав, оскільки на час складання заяви про позбавлення її батьківських прав було порушено процедуру, бо дане питання повинно вирішуватися в судовому порядку. Крім цього, вищевказана заява була складена ОСОБА_2 проти її волі та під тиском ОСОБА_1 . На даний час місце проживання дітей не визначено, відповідач дітей силоміць утримує, перешкоджає у спілкуванні їй з дітьми. Зауважує на тому, що характеристики сторін по справі з місць роботи однаково позитивні, а негативні характеристики відповідача з боку друзів та родичів позивача не можуть ототожнюватись з об`єктивною та достовірною характеристикою особистості. Крім того апелянт вважає, що висновки психологів не можуть бути достатнім обґрунтуванням судового рішення в той час як рішенням органу опіки встановлено, що ОСОБА_2 має належні умови для виховання дітей та проживанню з нею дітей, може забезпечити їх гармонійним фізичним, розумовим, духовним розвитком та у вказаному рішенні зазначено, що діти мають проживати разом з ОСОБА_2 . В матеріалах справи наявні докази того, що ОСОБА_2 постійно намагалась зустрічатися з дітьми, однак ОСОБА_1 чинив їй перешкоди. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на його думку, апеляційну скаргу - залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, позивача відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 та її представника Шашликова Д.Г. , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та його представника Перевертайло Л.Т. , які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, представника третьої особи Служби у справах дітей Нікопольської міської ради - Філяровську О.П., яка поклалась на розсуд суду при вирішенні даного спору, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, сторони є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с.11,12). В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 , яка посвідчена приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О.В. та зареєстрована 01 листопада 2017 року за № 854, згідно якої ОСОБА_2 надала згоду на позбавлення себе батьківських прав на дітей (том 1 а.с.15). Пізніше, 28 лютого 2018 року, вищевказана згода, на підставі заяви ОСОБА_2 , у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Ковтюк А.В. була скасована (том 1 а.с.44). Як вбачається з матеріалів справи, а саме - довідки № 5614 від 14 листопада 2017 року, діти проживають разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.13). Факт проживання дітей сторін по справі разом з батьком підтверджується також актом № 378 від 14 листопада 2017 року, складеним ТОВ КК «ДомКом Нікополь» (том 1 а.с.14). 28 листопада 2018 року рішенням Виконавчого комітету Нікопольського міської ради було затверджено висновок № 989 про визначення місця проживання малолітніх дітей, згідно якого, у відповідності до вимог чинного законодавства, орган опіки та піклування Нікопольської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 (том 1 а.с.134-138). Спір між сторонами виник з приводу визначення місця проживання їх спільних неповнолітніх дітей. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з доцільності визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем його реєстрації. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, провадження № 61-44680св18, вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18, викладено висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до довідки № 5614 від 14 листопада 2017 року малолітні діти сторін по справі проживають разом із батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13). Факт проживання дітей сторін по справі разом з батьком, станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дітей, підтверджується також актом № 378 від 14 листопада 2017 року, складеним ТОВ КК «ДомКом Нікополь» (том 1 а.с.14). В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції встановлено, що на момент розгляду даного позову в суді апеляційної інстанції малолітні діти сторін по справі проживають разом із батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , що сторонами по справі не заперечувалось. 28 листопада 2018 року рішенням виконавчого комітету Нікопольського міської ради було затверджено висновок № 989 про визначення місця проживання малолітніх дітей, згідно якого, у відповідності до вимог чинного законодавства, орган опіки та піклування Нікопольської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 (том 1 а.с.134-138). Відповідно до вказаного висновку, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , створено належні умови для проживання малолітніх дітей. У висновку № 989 про визначення місця проживання малолітніх дітей зазначено, що в період з червня 2017 року по жовтень 2018 року малолітні діти проживали разом з матір`ю у м. Дніпро. Повідомлень про неналежне виконання нею батьківських обов`язків від Чечелівської служби у справах дітей м. Дніпра до служби у справах дітей Нікопольської міської ради не надходило. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідували комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) освіти «Дошкільний навчальний заклад № 9 комбінованого типу» ДОР» до 28 вересня 2018 року (том 1 а.с.118,136). Натомість, як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідували комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 9 «Калинка» відділу освіти і науки Нікопольської міської ради Дніпропетровської області в період з 16.07.2017 року до 28 вересня 2018 року, що свідчить про помилковість даних, наведених у висновку Нікопольського міської ради № 989 про визначення місця проживання малолітніх дітей. У зв`язку з наведеним вище колегія суддів вважає правильною позицію суду першої інстанції про те, що висновок Нікопольського міської ради № 989 про визначення місця проживання малолітніх дітей не може бути прийнятий до уваги, оскільки в ньому наведені взаємовиключні дані, тому, в даному випадку, згідно чинного законодавства, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей необхідно брати до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Як зазначено вище та встановлено матеріалами справи, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 , створено належні умови для проживання малолітніх дітей. На цей час діти проживають разом з батьком у квартирі, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Відповідно до результатів обстеження емоційного стану та відношення до близьких, складених Центром розвитку сім`ї «Синтез», у визначені місця проживання неповнолітніх дітей, краще віддати перевагу батькові дітей, проте контакт з матір`ю також є необхідним (том 1 а.с.106). Відповідно до рекомендацій психолога Комунального закладу «Нікопольска міська психоневрологічна лікарня» ДОР ОСОБА_7 доцільним визначити постійне місце проживання малолітніх дітей сторін по справі з батьком задля створення стабільної та безпечної обстановки для дітей в сім`ї батька . Обоє батьків позитивно характеризуються, не перебувають на обліках щодо психічних захворювань чи залежностей, є законослухняними громадянами, працюють та мають стабільний дохід, забезпечені житлом, і в змозі забезпечити належні побутові умови для проживання дитини, її безпечного і здорового зростання, фізичного розвитку. Вирішуючи спір, враховуючи наведені вище норми матеріального права, у повному обсязі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_1 не чинить ОСОБА_2 будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з дітьми, а також у його вихованні. Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що і батьком і мамою створено належні умови для виховання та розвитку дітей, обоє приділяють увагу, підтримку та люблять дітей, суд першої інстанції, виходячи із найкращих інтересів дітей, встановивши, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вже досить тривалий час проживають разом із батьком, визначив їх місце проживання з останнім. На час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з мамою, що фактично призводить до зміни місця проживання дітей, буде мати більш позитивний вплив на дітей. При таких обставинах, суд першої інстанції правильно врахував інтереси дітей, які проживають в атмосфері любові, турботи, захисту, і змінювати місце проживання вагомих підстав немає. У справі № 755/11054/17-ц, провадження № 61-4268св19, Верховний Суд, погоджуючись з висновком про визначення місця проживання дитини з матір`ю, урахував встановлені судами обставини щодо особистої прихильності дитини до матері, її вік, стан здоров`я батьків та їх майновий стан, характеристики, а також висновок органу опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 01 грудня 2017 року № 100-21122. У Постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17, провадження № 61-15082св18, зроблений висновок про те, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, за участі представника третьої особи Служби у справах дітей Нікопольської міської ради - Філяровської О.П. та представників сторін по справі, був допитаний малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та під час бесіди з дитиною колегією суддів встановлено, що він емоційно прив`язаний до батька, дослухається думки батька, батько користується у дитини авторитетом. Хлопчик ставиться до матері дуже добре, але емоційно до неї не прив`язаний та бажає мешкати з батьком. Пояснив, що з матір`ю йому цікаво, він полюбляє коли мати приїздить до них та йому подобається проводити час з мамою, але з батьком йому проживати зручно та комфортніше. Колегія суддів вважає, що мама дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про їх здоров`я, стан їх розвитку, незалежно від того з ким діти будуть проживати. Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дітей та сприятиме повноцінному їх вихованню та розвитку. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що за час перебування ОСОБА_1 на заробітках, аліменти ним на утримання дітей не сплачувались та сума заборгованості склала приблизно 17 000 грн. про те, що ОСОБА_1 неодноразово погрожував їй фізичною розправою, а вже через деякий час запропонував їй сплатити всю суму заборгованості по аліментам в обмін на нотаріально завірену заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав та повернення виконавчого документу без виконання. Тому 01 листопада 2017 року у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Максименко О.В. в присутності ОСОБА_1 нею було складено таку заяву, в якій зазначено, що вона як мати, не піклується про дітей, не забезпечує їх необхідними речами для життя та дає згоду на позбавлення себе батьківських прав на дітей, оскільки як вбачається із матеріалів справи та мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, судом, при вирішенні даного спору, не надавалась оцінка нотаріально складеній заяві ОСОБА_2 про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав на дітей. Оцінка вказаній заяві не надається і судом апеляційної інстанції У зв`язку з тим, що судом першої інстанції не надавалась оцінка нотаріально складеній заяві ОСОБА_2 про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що 28 лютого 2018 року ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковтюх А.В. була складена інша заява про скасування заяви про позбавлення її батьківських прав, оскільки на час складання заяви про позбавлення її батьківських прав було порушено процедуру, бо дане питання повинно вирішуватися в судовому порядку та той факт, що вищевказана заява була складена ОСОБА_2 проти її волі та під тиском ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що в даний час місце проживання дітей не визначено, відповідач дітей силоміць утримує, перешкоджає у спілкуванні їй з дітьми, оскільки на підтвердження вказаних обставин не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 12,81 ЦПК України. Натомість, як вбачається із матеріалів справи, відповідно до копії журналу контролю рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 14.06.2018 року № 432 «Про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні матері ОСОБА_2 з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 », вказане рішення виконується протягом часу з 29.08.2020 року по 05.01.2021 року, при цьому в графі примітки відсутні будь які зауваження ОСОБА_2 щодо неналежного виконання ОСОБА_1 зазначеного рішення. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги апелянта про те, що характеристики сторін по справі з місць роботи однаково позитивні, а негативні характеристики відповідача з боку друзів та родичів позивача не можуть ототожнюватись з об`єктивною та достовірною характеристикою особистості, оскільки судом першої інстанції при вирішенні спору враховано, що сторони по справі мають однаково позитивні характеристики, при цьому рішення суду щодо визначення проживання дітей сторін по справі з батьком не обґрунтовано поясненнями свідків, а обґрунтовано сталими соціальними зв`язками дітей, місцем тривалого проживання дітей з батьком та їх психологічним станом. Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що висновки психологів не можуть бути достатнім обґрунтуванням судового рішення в той час як рішенням органу опіки встановлено, що ОСОБА_2 має належні умови для виховання дітей та проживанню з нею дітей, може забезпечити їх гармонійним фізичним, розумовим, духовним розвитком та у вказаному рішенні зазначено, що діти мають проживати разом з ОСОБА_2 , оскільки в даному випадку висновки психологів, які є належними та допустимими доказами по справі в розумінні ст.ст.12,81 ЦПК України, враховуються судом задля загальної характеристики дітей та встановлення їх психоемоційного стану, та суд, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, має право надати оцінку доказам, що є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в даному випадку, при вирішенні даного спору в суді апеляційної інстанції, колегією суддів враховано надані в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, пояснення малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який емоційно прив`язаний до батька, дослухається його думки, батько користується у дитини авторитетом, та дитина бажає мешкати з батьком. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: