Постанова 4803 № 182/3257/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6657/22 Справа № 182/3257/22 Суддя у 1-й інстанції - Ручнєва О.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2022 року м.Кривий Ріг справа № 182/3257/22 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2022 року, яка постановлена суддею Рунчевою О.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту ухвали в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання. Разом з позовною заявою позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову в якій просив суд зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити йому побачення з малолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 18 години п`ятниці до 18 години неділі кожного тижня, без присутності матері. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2022 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали про задоволення заяви про забезпечення доказів посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема на те, що судом першої інстанції при постановленні ухвали не враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суу від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 відповідно до яких заходи забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. Апелянт зауважує на тому, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, порушив приписи п.3 ч.1 ст.149 ЦПК України, відповідно до якої позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, порушив приписи ст. 153 Сімейного кодексу України, відповідно до якої батьки мають право на безперешкодне спілкування з дітьми, та порушив приписи ст. 157 Сімейного кодексу України, ч.ч.1,2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до яких питання виховання дітей вирішується батьками спільно. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану, на його думку, апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, заявника ОСОБА_1 , в режимі відеоконференції, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника третьої особи - Служби у справах дітей Нікопольської міської ради Філяровську О.П., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та просила залишити без змін ухвалу суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав. Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, в серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Нікопольської міської ради про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання. Разом з позовною заявою позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову в якій просив суд зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити йому побачення з малолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 18 години п`ятниці до 18 години неділі кожного тижня, без присутності матері. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дітей. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей відмовлено. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2022 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення участі у вихованні. Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення систематичних побачень - з 18 години п`ятниці до 18 години неділі (кожного тижня), без присутності батька дітей ОСОБА_1 . В іншій частині в задоволенні позовни вимог відмовлено. Позивач посилається на те, що 15 липня 2022 року він передав дітей ОСОБА_2 яка, за їх домовленістю, повинна була повернути дітей додому 25 липня 2022 року, однак дітей не повернула, що стало підставою для його звернення до правоохоронних органів, та, як наслідок, до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказані позивачем заходи забезпечення позову є по суті самостійними вимогами, які передбачені ст. 159 СК України та не можуть бути прийнятті як заходи забезпечення позову про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання. Колегія судів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечений, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії у разі, якщо спір виник із сімейних правовідносин. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Крім цього, Пленум Верховного Суду України у пункті 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір та наявна реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати зміст позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Безпідставне застосування заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Також Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54). Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову суд першої інстанції зазначив, що вимога позивача забезпечити позов шляхом зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити ОСОБА_1 побачення з малолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 18 години п`ятниці до 18 години неділі кожного тижня, без присутності матері, є по суті самостійною вимогою, які передбачені ст. 159 СК України та не може бути прийнятті як заходи забезпечення позову про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання. Доводами апеляційної скарги, висновок районного суду не спростований, фактично апеляційна скарга повторює зміст позовної заяви її підстави та обґрунтування. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вже визначено разом з батьком дітей - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому заява позивача про забезпечення позову про відібрання дітей шляхом надання побачень з малолітніми дітьми є по суті іншими самостійними вимогами позивача. В даному випадку відсутні підстави вважати, що невжиття таких заходів забезпечення позову як зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити ОСОБА_1 побачення з малолітніми дітьми, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Позивачем взагалі не наведено будь яких підстав, які б могли істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в даній справі, а саме по собі зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити ОСОБА_1 побачення з малолітніми дітьми, при вирішенні спору про відібрання дітей і повернення їх за попереднім місцем проживання, не забезпечить виконання майбутнього судового рішення в разі задоволення позовних вимог позивача. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції при постановленні ухвали не враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 відповідно до яких заходи забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю колегією суддів не приймаються уваги, оскільки спір у даній справі не є тотожним спором, що був предметом розгляду справи № 490/1087/21. В зазначеній позивачем справі № 490/1087/21 предметом спору було визначення місця проживання дитини, в той час як в даному випадку місце проживання дітей вже визначено з позивачем. На підставі наведено вище колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, викладені в ухвалі висновки відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам, тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає. На підставі викладеного вище колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін, як така, що постановлена з дотриманням норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 листопада 2022 року. Головуючий: Судді: