Постанова 4857 № 140/1937/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/1937/21 пров. № А/857/12662/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року (головуючий суддя Денисюк Р.С., м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення від 15.01.2021 №000017-09, яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу у сумі 17000,00 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що таке прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просила його скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. В апеляційній скарзі зазначає, що є помилковим та таким, що порушує її право на захист, відмова суду у перевірці законності дій відповідача при призначенні та проведенні фактичної перевірки з підстав наявності допуску працівників контролюючого органу до такої перевірки. Оскільки недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист. Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції мав би в сукупності оцінювати законність рішення про застосування фінансових санкції, починаючи від законності призначення, проведення та оформлення результатів. Покликається на сформульовану у рішеннях ЄСПЛ у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» доктрини «плодів отруєного дерева». Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж. Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Вважає, що в даному випадку, незаконність призначення та проведення перевірки, тобто з порушеннями податкового законодавства, призводить до визнання отриманих доказів неналежними та недопустимими. З огляду на викладене, вважає, що неможливо оцінити законність рішення про застосування фінансових санкцій, не перевіривши законність її призначення та проведення. Також, не погоджується з висновком суду проте, що самостійною підставою для проведення фактичної перевірки є здійснення контролюючим органом функцій - контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, так як серед визначених в статті 80 Податкового кодексу України підстав її проведення, як така відсутня. Зокрема, підставою проведення фактичної перевірки, визначеної підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, тобто інформації про конкретний факт недотримання платником податків вимог законодавства щодо виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання спирту, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами- лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Отже, має бути інформація про конкретний факт недотримання нею вимог законодавства щодо виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а не самостійною підставою для проведення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, таку як здійснення контрольних функцій у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Зазначає , що таку правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 08 вересня 2020 року в справі № 640/21536/19, від 19 листопада 2020 року в справі № 160/7971/19. Аналізуючи наведене, вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для здійснення перевірки (податкового контролю) позивача на підставі наказу від 13 липня 2020 року № 1317, в якому відсутні посилання на конкретні фактичні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення такої, а також найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється). Таким чином, наказ винесено з порушенням норм статті 80, 81 Податкового кодексу України. Аналогічну за змістом правову позицію, викладено Верховним Судом у постановах від 18 грудня 2018 року в справі № 820/4895/18, від 08 вересня 2020 року в справі № 640/21536/19, від 17 грудня 2020 року в справі № 12028/18. Одночасно зазначає, що судом не взято до уваги суперечливість наведених у відзиві відповідача на позов підстав проведення такої перевірки, а саме закінчення строку дії у неї ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а нову не отримано (так як вона за весь час здійснення підприємницької діяльності не зверталася про отримання такої ліцензії та її не отримувала, також ніколи не здійснювала роздрібну торгівлю алкогольними напоями), що також свідчить про відсутність у відповідача інформації з приводу порушення нею податкового законодавства. Таким чином, вважає помилковим посилання суду, як на доведеність вчинення нею правопорушення, на її ж пояснення, які вона надала під час проведення перевірки (так як вона їх достовірність заперечила у своїй позовній заяві, оскільки оговорила себе в той момент) та постанову Маневицького районного суду Волинської області від 18.09.2020 у справі №164/1101/20 (про розгляд якої вона не була повідомлена, а тому була позбавлена можливості надати доказів на спростування факту торгівлі алкогольними напоями без ліцензії, за що на неї було накладено фінансові санкції). В той же час, недоведеність вчинення нею вказаного правопорушення та наявність сумнівів у настанні такого юридичного факту підтверджується рішеннями Маневицького районного суду від 01.10.2020, 15.10.2020, 01.02.2021 ухваленими при розгляді справи №164/1456/20 про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 164 КУпАП. Крім того, вважає, що невиконання відповідачем вимог статей 80, 81 Податкового кодексу України, зокрема в частині наявності підстав для призначення фактичної перевірки, дотримання умов та порядку допуску до її проведення, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню. Таку правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2020 року в справі № 826/17123/18, від 04 вересня 2020 року в справі № 821/1274/18, від 22 вересня 2020 року в справі № 520/8836/18. У Рішенні від 20.10.2011 у справі «Rysovsky v. Ukraine» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб («Веуеlеr v. Іtаlу», «Оneryildiz v. Тurkеу», «Megadat.com S.r.l v. Моldova», «Моskal v. Роland»). На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Lelas v. Сгоаtіа» і «Тоscutа аnd Оthers v. Romania») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Оneryildiz v. Тurkеу», та «Веуеlеr v. Іtаlу»). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Lelas v. Сгоаtіа»). Також, не погоджується з висновком суду проте, що наявність дефектів форми рішення контролюючого органу та процедурних порушень при його прийнятті не є безумовною підставою для висновку щодо його протиправності. Також звертає увагу суду, що оскільки, застосування штрафних санкцій (шляхом прийняття оскаржуваних рішень) порушує її право мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (п. 49) Європейський суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом, а будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 25.09.2006; основний вид господарської діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 358498 та свідоцтвом платника єдиного податку серії А № 959667. 16.07.2020 на підставі наказу Головного управління ДПС у Волинській області від 13.07.2020, направлень на перевірку від 13.07.2020 № 282, № 283 посадовими особами відповідача проведено фактичну перевірку господарської одиниці - магазину, який знаходиться за адресою: Волинська обл., Маневицький р-н, с. Бережниця, де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . За результатами перевірки складено акт від 16.07.2020, бланк № 020403. За висновками акта ФОП ОСОБА_1 порушено статтю 15 Закону №481/95-ВР, а саме здійснено роздрібну торгівлю алкогольними напоями без наявності ліцензії. В описовій частині акта перевірки зазначено, що контрольно-розрахунковою операцією 16.07.2020 о 17:15 год. в магазині, де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 було придбано 5 пляшок пива «Львівське Великоднє» світле, об`ємом 0,5 л по ціні 21,80 грн. На вказане місце торгівлі у ФОП ОСОБА_1 відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями. З актом перевірки ознайомлено ОСОБА_1 та один примірник їй вручено, про що свідчить відповідна відмітка у вказаному акті. На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийняло рішення від 15.01.2021 №000017-09, яким за факт роздрібної торгівлі алкогольними напоями без наявності ліцензії до позивача на підставі абзацу сьомого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР застосувало фінансову санкцію у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до вимог пп. 20.1.4, 20.1.6, 20.1.10, 20.1.46 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів; під час проведення перевірки та розгляду результатів перевірки отримувати письмові пояснення від посадових (службових) осіб з питань, що стосуються предмета перевірки, та їх документальне підтвердження, у тому числі щодо здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Вимогами п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Згідно пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Пунктами 80.1, 80.2 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункт 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 ПК України). Статтею 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки. Як встановлено судом першої інстанції, в основу проведення фактичної перевірки господарської одиниці магазину, розташованого у с. Бережниця Маневицького району, податковим органом покладено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України. При цьому матеріалами справи підтверджено, що рішення про проведення фактичної перевірки позивача оформлене відповідним наказом, який вручений 16.07.2020 позивачу ОСОБА_1 та продавцю магазину ОСОБА_2 , про що свідчать їхні власноручні підписи. Позивач та продавець магазину були ознайомлені з направленнями на перевірку та допустили посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Отже вірним є висновок суду, що вказане свідчить про виконання контролюючим органом умов допуску до перевірки. Судом вірно зазначено, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 13.02.2018 у справі № 804/5402/14 саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки. Якщо допуск до проведення перевірки відбувся, то в подальшому предметом розгляду в суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючим органом. Згідно матеріалів справи, фактична перевірка ОСОБА_1 була розпочата 16.07.2020 о 17:15 год. та завершена 16.07.2020 о 19:30 год. За результатами фактичної перевірки складений акт від 16.07.2020 з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами та пальним. З вказаним актом перевірки ознайомлено позивача та один примірник їй вручено. Як вірно враховано судом, позивачем відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України, не було подано до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків заперечення на акт перевірки та додаткових документів і пояснень, які б підтверджували відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу. Крім того, судом враховано, що самостійною підставою для проведення фактичної перевірки є здійснення контролюючим органом функцій - контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів. Підстава для проведення фактичної перевірки визначена п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України є альтернативною та містить також приписи щодо такої підстави для проведення фактичної перевірки контролюючим органом, як здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. З урахуванням вищенаведенено вірним є висновок суду про дотримання відповідачем вимог податкового законодавства в частині призначення та проведення фактичної перевірки, а посилання позивача на проведення даної фактичної перевірки з порушеннями є необґрунтованими. Згідно статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю. Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального). Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, підставою для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за порушення вимог Закону № 481/95-ВР є наявність у його діях складу порушень, передбачених даним нормативним актом, та доведення вини особи у його вчиненні. Як встановлено судом, ОСОБА_1 у період 16.07.2020 не мала ліцензії на право роздрібної торгівлі за місцем торгівлі - магазин за адресою: Волинська обл., Маневицький р-н, с. Бережниця, де здійснює господарську діяльність. У наданих письмових поясненнях від 16.07.2020 позивач не заперечила встановлений актом перевірки факт продажу алкогольних напоїв 16.07.2020 за відсутності ліцензії. При цьому, судом враховано, що постановою Маневицького районного суду Волинської області від 18.09.2020 у справі № 164/1101/20, яка набрала законної сили 26.10.2020, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 155-1 КУпАП та накладено на неї стягнення у виді 85,00 грн штрафу. З огляду на наведене, суд дійшов вірного висновку, що ні під час перевірки, ні під час розгляду справи судом, позивачем не було належними та допустимими доказами спростовано факту торгівлі алкогольними напоями без ліцензії, за що на неї було накладено фінансові санкції. Тому, під час винесення рішення про застосування фінансових санкцій контролюючим органом доведено вину особи ОСОБА_1 у вчиненні порушень, зафіксованих в акті перевірки від 16.07.2020, бланк № 020403, що є підставою для притягнення позивача до відповідальність за їх вчинення та застосування до неї фінансових санкцій згідно з оскаржуваним рішенням від 15.01.2021 № 000017-09. Абзацом сьомим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень. Отже, враховуючи факт вчинення позивачем порушень, виявлених при перевірці, відповідачем правомірно застосовано до ОСОБА_3 фінансові санкції на загальну суму 17000,00 грн. Судом також враховано, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України (частина четверта статті 17 Закону №481/95-ВР). Законом №481/95-ВР не визначено процедуру прийняття рішення про стягнення штрафів. Механізм застосування фінансових санкцій визначено Порядком застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 червня 2003 року №790 (Порядок №790). Відповідно до пункту 5 Порядку №790 підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є акт перевірки додержання суб`єктом господарювання встановлених законодавством вимог, обов`язкових для виконання під час здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, складений органом, що видав ліцензію, у якому зазначається зміст порушення і конкретні порушені норми законодавства; результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб`єкта господарювання, пов`язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб`єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Рішення про застосування фінансових санкцій, передбачених пунктом 2 цього Порядку, приймаються керівником, а у разі його відсутності - заступником керівника органу, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами (ДФС та її територіальні органи, Мінекономрозвитку), чи керівником (його заступником) органів МВС, МОЗ, Держстату, Держспоживінспекції відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством. Порядок і строки розгляду матеріалів, які є підставою для застосування фінансових санкцій, та прийняття рішення щодо їх застосування встановлюються зазначеними органами відповідно до їх компетенції (пункт 6 Порядку №790). Відповідно до пункту 8 Порядку №790 рішення про застосування фінансових санкцій до суб`єкта господарювання за порушення норм Закону складається за формою згідно з додатком до цього Порядку. Пунктом 10 підрозділу 10 розділу XX ПК України визначено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті до набрання чинності цим Кодексом на виконання законів з питань оподаткування, та нормативно-правові акти, які використовуються при застосуванні норм законів про оподаткування (в тому числі акти законодавства СРСР), застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття відповідних актів згідно з вимогами цього Кодексу. Таким чином, вірним є висновок суду, що порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 ПК України, а оформлення результатів перевірок - статтею 86 цього Кодексу. Так відповідно до пункту 86.5 статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності). Реалізація акта фактичної перевірки, яким встановлено порушення законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, здійснюється за правилами, визначеними пунктом 86.8 статті 86 ПК України: податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті. За визначеннями, наведеними у підпункті 14.1.39, 14.1.157 пункту 14.1 статі 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності; грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. З наведеного випливає, що поняття грошового зобов`язання охоплює всі суми коштів, які підлягають сплаті як штрафні санкції за порушення вимог законодавства, дотримання якого контролюють контролюючі органи. Не є винятком і штрафні санкції за порушення законодавства, яке регулює виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним. Пунктом 58.1 статті 58 ПК України безпосередньо зазначено, що податкове повідомлення-рішення приймається в разі визначення суми грошового зобов`язання, у тому числі за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідні органи. З огляду на аналіз викладених законодавчих приписів з 01 січня 2011 року (від часу набрання чинності ПК України) контролюючий орган у разі виявлення порушення вимог законодавства, яке регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального якщо таке порушення тягне за собою визначення грошових зобов`язань у вигляді адміністративно-господарських санкцій, зобов`язаний прийняти податкове повідомлення-рішення. Форма рішення про застосування фінансових санкцій, передбачена Порядком №790, не відповідає приписам ПК України, який має вищу юридичну силу та підлягає застосуванню з урахуванням пункту 10 підрозділу 10 розділу XX ПК України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що прийняте ГУ ДПС у Волинській області рішення від 15.01.2021 №000017-09 за своєю формою не відповідає податковому повідомленню-рішенню. Разом з тим, самі лише окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не є безумовною підставою для висновку щодо його протиправності. Положення пункту 86.8 статті 86 ПК України встановлюють строки, протягом яких податковий орган приймає податкове повідомлення - рішення за результатами перевірки та забезпечує право платника податків на подання заперечень на акт перевірки. Наслідки порушення цих строків положення цієї статті не передбачають. Пунктом 113.1 статті 113 ПК України передбачено, що строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов`язань. Відповідно до пункту 114.1 статті 114 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу. У численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 20 березня 2020 року у справі №2340/4876/18, від 24 квітня 2019 року у справі №820/212/16, від 25 січня 2019 року по справі №826/1479/17, від 03 квітня 2018 року у справі №810/5546/15, від 13 лютого 2018 року у справі №820/1975/17, викладена правова позиція, відповідно до якої якщо податкове повідомлення-рішення прийняте контролюючим органом у межах компетенції та строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, з його форми можна чітко встановити його зміст, зокрема, порушення законодавства, згідно з яким визначено грошове зобов`язання платника податків, суму такого зобов`язання, та вручено платнику податків у порядку, передбаченому статтею 58 ПК України, прийняття такого рішення після спливу п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, не повинно розцінюватися як обставина, що виключає застосування до платника податків фінансової відповідальності. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №816/4605/15 зроблено висновок, за змістом якого допущені податковим органом процедурні порушення, у тому числі й ті, що пов`язані, зокрема, з оформленням результатів контролюючого заходу, недотриманням строку прийняття податкових повідомлень-рішень тощо, не можуть слугувати самостійною підставою для звільнення платника податків від відповідальності за вчинені ним податкові правопорушення, та можуть бути прийняті судом до уваги за умови підтвердження належними та допустимими доказами добросовісного виконання таким платником власного податкового обов`язку. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях позивача порушення вимог статті 15 Закону №481/95-ВР щодо здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями 16.07.2020 без наявності ліцензії, відповідальність за яке передбачена статтею 17 вказаного Закону. Отже, застосування до позивача фінансових санкцій у сумі 17000,00 грн відповідає абзацу сьомому частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР, а прийняття відповідачем рішення (а не податкового повідомлення-рішення) від 15.01.2021 №000017-09, яке за змістом дозволяє встановити зміст порушення законодавства, норму законодавства та розмір відповідної санкції, після спливу встановленого строку для його прийняття (а не строків притягнення до відповідальності), не може бути підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення. Виходячи із зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року по справі № 140/1937/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді О. М. Гінда В. В. Ніколін