Ухвала КЦС ВС № 648/2226/20

УХВАЛА 26 жовтня 2021 року м. Київ справа № 648/2226/20 провадження № 61-16192ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Калараша А. А. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Петрова Є. В., розглянувши питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на ухвалу Білозерського районного суду Херсонської області від 07 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 березня 2021 року в цивільній справі за скаргою акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на дії приватного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу Херсонської області Манікін Дмитро Сергійович, ВСТАНОВИВ: У липні 2020 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Херсонської області Манікіна Д. С., в якій просило визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця в частині не проведення дій щодо визначення вартості майна боржника ОСОБА_1 для його подальшої реалізації у виконавчому провадженні №58884592; не здійсненні приватним виконавцем дій щодо виведення спірного іпотечного майна АТ «Райффайзен Банк Аваль», належного боржнику, на реалізацію шляхом проведення електронних торгів без отримання дозволу органу опіки та піклування. Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 07 жовтня 2020 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця в частині не провадення дій щодо визначення вартості іпотечного майна. Зобов`язано приватного виконавця в рамках відкритого виконавчого провадження визначити вартість іпотечного майна, належного боржнику ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено. Постановою Херсонського апеляційного суду від 09 березня 2021 року рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 07 жовтня 2020 року переглядалося лише в частині відмови у задоволенні вимог скарги та в цій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 04 жовтня 2021 року Верховним Судом отримано касаційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» на ухвалу Білозерського районного суду Херсонської області від 07 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, які стягувач оскаржує в частині відмови у задоволенні вимог скарги. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо правомірності дій державного виконавця, оскільки для примусової реалізації іпотечного майна у цьому випадку законодавством не вимагається висновок органу опіки та піклування, оскільки при вирішенні цього питання не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 березня 2021 року у справі №1612/2343/12, від 02 жовтня 2019 року у справі №754/15589/14-ц. Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Так АТ «Райффайзен Банк» оскаржує в касаційному порядку судові рішення в частині вирішення вимог скарги стосовно визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця, яка полягала у невжитті дій щодо виведення предмету іпотеки на реалізацію шляхом проведення електронних торгів без отримання згоди від органу опіки та піклування, в зв`язку з чим судові рішення переглядаються в касаційному порядку лише в цій частині. Відмовляючи у задоволенні вищевказаної вимоги скарги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у предметі іпотеки зареєстрована малолітня дитина, в зв`язку з чим відповідно до вимог чинного законодавства для реалізації такого предмета іпотеки вимагається в обов`язковому порядку надання дозволу органом опіки та піклування. Оскільки 09 липня 2020 року орган опіки та піклування повідомив приватного виконавця про неможливість надання дозволу на реалізацію іпотечного майна, то відсутні підстави для задоволення вимог скарги в цій частині. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження. Водночас, відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Згідно пункту 1 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 ( далі - Порядку реалізації арештованого майна), реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження». Пунктом 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу. Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна визначено, що заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): 1. копія виконавчого документа, а в разі наявності зведеного виконавчого провадження - довідка виконавця щодо загальної кількості виконавчих документів та суми, що підлягає стягненню за ними; 2. копія постанови про опис та арешт майна боржника, а у разі якщо опис та арешт майна проводили до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» - копія акта опису та арешту майна боржника; 3. копії документів, що підтверджують вартість (оцінку) майна (повідомлення сторін про визначення вартості майна, акт виконавця про визначення вартості майна або звіт суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про оцінку майна, строк чинності якого відповідає вимогам частини шостої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження»); 4. у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду; 5. копії документів, що підтверджують наявність (відсутність) чинних обтяжень майна. У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 ( далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону. Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 року в справі № 303/3043/19, від 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц та від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 серпня 2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 для забезпечення вимог іпотекодежателя, що випливають з кредитного договору № 014/24/1487 від 07 серпня 2007 року, передала в іпотеку житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 27 липня 2018 року Білозерський районний суд Херсонської області видав виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором та судових витрат. 12 квітня 2019 року виконавчий лист звернуто до примусового виконання (виконавче провадження № 58884592). В ході виконавчого провадження приватним виконавцем 31 травня 2019 року було проведено опис та арештоване нерухоме заставне майна боржника, а саме житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки. На запит приватного виконавця Білозерська селищна рада повідомила про те, що в житловому будинку зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі цього суди дійшли висновку про те, що на час підготовчих дій щодо передачі квартири на реалізацію право користування житлом мала малолітня дитина, що, як зазначалось вище, передбачає обов`язкове попереднє отримання дозволу органу опіки та піклування. У відповідності до пункту п. 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень приватний виконавець звернувся до органу опіки та піклування для отримання дозволу на реалізацію нерухомого майна, право користування яким має неповнолітня дитина. 09 липня 2020 року орган опіки та піклування повідомив державного виконавця про неможливість надання дозволу на реалізацію іпотечного нерухомого майна. Враховуючи зобов`язання приватного виконавця у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна, та зважаючи на те, що такий дозвіл приватним виконавцем Манікіним Д.С. не було отримано, то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що приватний виконавець не був уповноважений передавати на реалізацію нерухоме майно, оскільки це суперечило б вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень. Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 164/1145/20. Доводи касаційної скарги стосовно неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 та від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та слугують підставою для відкриття касаційного провадження у справі, оскільки правовідносини у справах не є подібними. У справі № 1612/2343/12 розглядалися правовідносини щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу нерухомого майна. У справі № 754/15589/14-ц розглядалися правовідносини з приводу визнання незаконною бездіяльності державного виконавця , яка полягала у винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, виданого на підставі судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Разом з тим, такі посилання скаржника на вищевказані правові висновки є необґрунтованими, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини. Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому за таких підстав у відкритті касаційної скарги на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити. Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на ухвалу Білозерського районного суду Херсонської області від 07 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 09 березня 2021 року в цивільній справі за скаргою акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на дії приватного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , приватний виконавець виконавчого округу Херсонської області Манікін Дмитро Сергійович. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді А. А. Калараш В. С. Висоцька Є. В. Петров