Постанова 4855 № 826/6995/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6995/15 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря Островської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної митної служби України, Північної митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 29.04.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Північної митниці Держмитслужби, Чернігівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Чернігівської митниці ДФС Кашперова Ігоря Володимировича, третя особа - Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить; - визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року №164-о про звільнення позивача з посади заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями; - поновити позивача на роботі в Північній митниці Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями; - стягнути з Північної митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу; - зобов`язати Державну митну службу України проінформувати Мін`юст про відкликання та вилучення відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що прийнятий всупереч трудовому законодавству, а також з порушенням встановленого Законом України «Про очищення влади» порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частиною третьою і четвертою статті 1 вказаного Закону, оскільки його звільнено з посади без доведення до його відома факту скасування наказу про його переведення та поновлення на попередній посаді, без написання власноручної заяви про незастосування до нього заборон, визначених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», з якою пов`язується сам факт проведення перевірки, так як перевірці підлягають відомості, зазначені у заяві. Також, позивач вважає, що всупереч положенням частини одинадцятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» висновок про результати перевірки складений не був, а тому він не може скористатись правом на його оскарження. Крім того, станом на час звільнення його з посади, позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності. Відповідач у своєму відзиві заперечив проти задоволення позову, зазначив, що Закон України «Про очищення влади» є спеціальним, його норми мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Крім того, на момент прийняття оспорюваного наказу та на момент звернення позивача до суду із даним позовом, Конституційним Судом України не було визнано неконституційним Закон України «Про очищення влади». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року №164-о про звільнення позивача з посади заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями. Поновлено позивача на роботі в Чернігівській митниці ДФС на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з 13 березня 2015 року. Стягнуто з Північної митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2015 року по 27 квітня 2021 року у розмірі 1234249,07 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі в Чернігівській митниці ДФС на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з 13 березня 2015 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Північної митниці Держмитслужби на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2762,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на роботі в Чернігівській митниці ДФС та постановити в цій частині нове рішення, яким поновити позивача на роботі в Північній митниці Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з 13.03.2015. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що Державна митна служба України та її територіальні органи з 08 грудня 2019 року набули процесуальних прав та обов`язків Державної фіскальної служби України у порядку правонаступництва та у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України. Також, не погоджуючись з судовим рішенням, Державна митна служба України, Північна митниця Держмитслужби подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивача було правомірно звільнено з посади на підставі п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України та Закону України «Про очищення влади», а тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді. Позивачем подано відзиви на апеляційні скарги відповідачів в якому зазначено про необґрунтованість доводів апеляційних скарг відповідачів, відсутність підстав для її задоволення. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційні скарги відповідачів - частковому задоволенню, а рішення суду - зміні. За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач у період з червня 2013 року обіймав посаду заступника начальника Чернігівської митниці - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Міндоходів, згідно з наказом Міндоходів від 04 червня 2013 року №1213-о. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади». Наказом Міндоходів від 12 березня 2015 року №164-о позивача звільнено з посади заступника начальника Чернігівської митниці - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з 13 березня 2015 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Підставою прийняття оскаржуваного наказу слугували: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці позивача від 12 березня 2015 року, доповідна записка директора Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України Пригаровського В.М. від 12 березня 2015 року №587/99-99-04-03-01-18. Вважаючи вищезазначений наказ протиправним, а своє звільнення незаконним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення, відповідач не врахував основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України «Про очищення влади» є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно зі ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до положень ст.38, ч.1, 2 ст.43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. У частині другій ст.61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до ч.1 ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Згідно ст.22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини Рішення). Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення). Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.58, 61, п.1, 22 ч.1 ст.92 Конституції України) . Згідно п.7-2 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є - передбачені Законом України «Про очищення влади». За визначенням ч.1, 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Статтями 2, 3 наведеного Закону передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії. Відповідно до п.3, 7, 8 ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника чи заступника, заступника Міністра внутрішніх справ України; керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції; керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Згідно з п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону встановити, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом. Як вбачається з оскаржуваного наказу від 12 березня 2015 року №164-о, підставою для його видання стали: довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 12 березня 2015 року, доповідна записка директора Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України Пригаровського В.М. від 12 березня 2015 року №587/99-99-04-03-01-18. Так, відповідно до довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 від 12 березня 2015 року за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці ОСОБА_1 , який працює на посаді заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині другій статті 3 Закону України «Про очищення влади», ОСОБА_1 за період з 21 листопада 2013 року по 22 квітня 2014 року обіймав посаду(и) щодо яких встановлена заборона: з 04 червня 2013 року (наказ Міндоходів від 04 червня 2013 року №1213-о) по теперішній час, посада - заступник начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями. За результатами проведеної перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, встановлено, що до позивача застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». В свою чергу, з доповідної записки директора Департаменту персоналу Державної фіскальної служби України Пригаровського В.М. від 12 березня 2015 року №587/99-99-04-03-01-18, яка стала однією із підстав для видання оскаржуваного наказу, вбачається, що до позивача застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону, як до особи, яка не подала у строк, визначений Законом, заяви, передбаченої частиною першої статті 4 Закону, а також на основі критеріїв, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону. Таким чином, позивача звільнено з посади заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно ст.15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них. Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції). Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці. Положеннями Закону України «Про очищення влади» фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника самостійного структурного підрозділу на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України «Про очищення влади». Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку. З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч.2 ст.38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку. Наведене вказує на невідповідність положень Закону України «Про очищення влади» статті 38 Конституції України. Заборона перебування на посадах, визначених в ч.1 ст.3 Закону України «Про очищення влади» та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч.2 ст.1 Закону «Про очищення влади»), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ч.2 ст.61 Конституції України. Колегія суддів зазначає, що положення п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст.3 Закону України «Про очищення влади» мають бути застосовані у нерозривній сукупності із положеннями ст.1 вказаного Закону, якою встановлено мету люстрації - недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та передбачено обов`язкові до застосування принципи: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. При цьому, при застосуванні до особи положень Закону України «Про очищення влади» мало б бути з`ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини. В іншому випадку вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, що є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості. Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади. Натомість без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України. Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює. Приписами Закону України «Про очищення влади» встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст.58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років. Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч.3 ст.22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України «Про очищення влади») не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст.64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідачем а ні до суду першої інстанції, а ні до апеляційного суду не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів щодо здійснення позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Натомість оскаржуваний наказ від 12 березня 2015 року №164-о базується виключно на довідці про результати вивчення особової справи позивача, а тому він не може бути визнаний правомірним та таким, що прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, порушує закріплені Конституцією права позивача та підлягає скасуванню. При цьому колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладеній у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України», в якій Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів ОСОБА_2 , не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію. ЄСПЛ вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_2 став президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду. Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана ОСОБА_2 , рішення Конституційного Суду 2010 р., яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями. Ключовим у позиції ЄСПЛ у постанові по справі «Полях та інші проти України» є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент ОСОБА_2 . Тому не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і ЄСПЛ у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників. Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстаційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_2 суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями. Отже, твердження відповідача про законність звільнення позивача на підставі п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» та ст.3 Закону України «Про очищення влади» без врахування мети та принципів люстрації, визначених в ст.2 наведеного Закону є необґрунтованим та безпідставним, порушує конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого відхиляються судом. Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У період зупинення провадження у даній справі Чернігівська митниця Міндоходів припинена внаслідок реорганізації шляхом приєднання до Чернігівської митниці Державної фіскальної служби, а тому посади заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями на час ухвалення судом першої інстанції рішення не було. Відповідно до заяви позивача від 09 червня 2020 року про уточнення позовних вимог, позивач просив суд поновити його на роботі в Північній митниці Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби України та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМУ» від 06 серпня 2014 року №311 утворено територіальні органи ДФС та прийнято рішення про реорганізацію територіальних органів Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДФС, зокрема, утворено Чернігівську митницю ДФС, реорганізувавши Чернігівську митницю Міндоходів. З метою реалізації Постанови №311 наказом Міністерства доходів і зборів України «Про реорганізацію окремих митниць Міндоходів» від 06 листопада 2014 року №25 було розпочато реорганізацію Чернігівської митниці Міндоходів та визначено строк її проведення шість місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. При цьому, приписами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» визначено, що Державна фіскальна служба України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції, зокрема, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцеві самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України. Водночас, на момент прийняття рішення судом першої інстанції, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Чернігівська митниця ДФС, яка є правонаступником Чернігівської митниці Міндоходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року №311, перебувала в стані припинення, при цьому, запис про її припинення в єдиному державному реєстру був відсутній. Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Чернігівська митниця ДФС продовжує виконувати свої функції у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200, запис про її припинення в єдиному державному реєстру відсутній, позовні вимоги в частині поновлення позивача на роботі в Північній митниці Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді посади заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями підлягають задоволенню шляхом поновлення позивача на роботі в Чернігівській митниці ДФС на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника посади заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Північну митницю Держмитслужби, шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України. Згідно Додатку 2 наведеної вище постанови Чернігівська митниця ДФС реорганізовується шляхом приєднання до Північної митниці Держмитслужби. Разом із тим, на момент винесення рішення судом апеляційної інстанції стало відомо, що 08.06.2021 до Єдиного державного реєстру внесений запис про те, що Чернігівська митниця ДФС припинена, тобто на даний час правонаступником всіх прав та обов`язків Чернігівської митниці ДФС є Північна митниця Держмитслужби. За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку, що повним та належним поновлення порушених прав позивача є поновлення на роботі в Північній митниці Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з 13.03.2015. Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2015 року (наступний день після звільнення) по 27 квітня 2021 року, що становить 1530 робочих днів. При цьому, відповідачем не надано на вимогу суду довідки про середню заробітну плату позивача за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, із зазначенням середньоденного заробітку та розрахунку середньоденного заробітку з урахуванням вимог пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (зі змінами). Разом з тим, представником позивача в ході судового засідання, що відбулось 15 вересня 2020 року, надано суду розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказаний розрахунок не заперечувався відповідачами. Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2015 року (наступний день після звільнення) по 27 квітня 2021 року становить 1 234 249,07 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача. Колегія суддів наголошує, що відповідачами в апеляційних скаргах жодним чином не спростовано правильність зробленого розрахунку. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності наказу Міністерства доходів і зборів України від 12 березня 2015 року №164-о про звільнення позивача, що свідчить про наявність підстав для його скасування, поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 826/5780/15. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення підлягає зміні в частині обраного судом першої інстанції способу захисту порушених прав позивача. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Апеляційні скарги Державної митної служби України, Північної митниці Держмитслужби - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на роботі в Північній митниці Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Чернігівської митниці Міндоходів - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями з 13 березня 2015 року». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 26.10.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна