Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/63/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" жовтня 2021 р. Справа№ 911/63/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Хрипуна О.О. суддів: Чорногуза М.Г. Шаптали Є.Ю. при секретарі судового засідання Король Я.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 (повний текст рішення складено 30.06.2021) у справі № 911/63/21 (суддя Рябцева О.О.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" про стягнення 2 253 457,05 грн за участю представників: від позивача: не з`явились від відповідача: Пироженко А.О. ВСТАНОВИВ: АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (далі - КП "Вишгородтепломережа") про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 2 253 457,05 грн заборгованості за договором № 2567/18-КП-17 від 05.10.2018 постачання природного газу, з яких: 1 383 425,30 грн основного боргу, 488 894,37 грн пені, 156 947,87 грн 3% річних та 224 189,51 грн інфляційних втрат. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.04.2021 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 722 109,06 грн боргу, 244 447,19 грн пені, 156 947,87 грн 3% річних, 224 189,51 грн інфляційних втрат та 33 801,86 грн судового збору. Провадження у справі в частині стягнення 661 316,24 грн боргу закрито. В іншій частині позову відмовлено. Місцевий господарський суд визнав обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості за поставлений у період з 01.10.2018 по 31.03.2019 за договором № 2567/18-КП-17 від 05.10.2018 природний газ, пені, 3% річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі. При цьому, зважаючи на необхідність дотримання співвідношення інтересів сторін, користуючись правом, наданим суду ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, суд дійшов висновку про можливість зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені на 50%, що становить 244 447,19 грн. Не погодившись з рішенням, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ст. 233 ГК, ст.ст. 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України та процесуального права, зокрема ст.ст. 73, 74, 77 ГПК України, просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 по справі № 911/63/21 в частині відмови у стягненні пені на суму 244 447,18 грн, прийняти в цій частині нове рішення, яким позивні вимоги задовольнити, а саме стягнути з відповідача на користь позивача пеню у сумі 244 447,18 грн, відшкодувати за рахунок відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі № 911/63/21 та призначено до розгляду на 14.09.2021. 25.08.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив КП "Вишгородтепломережа" на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив вимоги та доводи апеляційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України", наполягаючи на її необґрунтованості. У зв`язку із перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2021 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Чорногуз М.Г., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021 прийнято справу № 911/63/21 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Чорногуз М.Г., Шаптала Є.Ю.; розгляд справи № 911/63/21 ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду розгляд справи було відкладено на 19.10.2021. В судовому засіданні представник скаржника вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. В судове засідання 19.10.2021 представники скаржника не з`явились, хоч учасники процесу були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Беручи до уваги, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті і від відповідача не надходили клопотання про розгляд апеляційної скарги в присутності його представника, а також те, що згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів відхилила клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та визнала за можливе продовжити розгляд справи за відсутні представників скаржника за наявними у справі доказами. Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив, вказуючи на її безпідставність. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне. Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 05.10.2018 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України (перейменоване на АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Вишгородтепломережа" (споживач) було укладено договір № 2567/18-КП-17 постачання природного газу. В подальшому в договір № 2567/18-КП-17 від 05.10.2018 постачання природного газу було внесено зміни додатковими угодами № 1 від 19.10.2018, № 2/3 від 27.10.2018, № 3 від 01.11.2018, № 4 від 26.11.2018, № 5 від 20.03.2019, № 6 від 29.03.2019. У п. 1 додаткової угоди № 4 від 26.11.2018 сторони погодили викласти розділи 1-12 договору № 2567/18-КП-17 від 05.10.2018 постачання природного газу в новій редакції. Згідно з п. 3 додаткової угоди № 4 від 26.11.2018 дана додаткова угода набуває чинності з дати її підписання сторонами і діє з 01.12.2018. Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4) постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Згідно з п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4) природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями. Пунктом 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 6) передбачено, що постачальник передає споживачу за період з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 368,556 тис.куб.м., у тому числі за місяцями: жовтень 2018р. - 11,109; листопад 2018р. - 69,833; грудень 2018р. - 80,060; січень 2019р. - 68,514; лютий 2019р. - 79,040; березень 2019р. - 60,0; квітень 2019р. - 0,0. Відповідно до п. 3.8 договору (в редакції додаткової угоди № 4) приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Згідно із п. 4.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4) ціна за 1000 куб. м газу становить 6 235,51 грн., крім того ПДВ-20%. Усього до сплати з ПДВ 7 482,61 грн. Відповідно до п. 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 4) оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11.1 договору). Місцевим господарським судом також встановлено та вбачається з матеріалів справи, а саме, з актів приймання-передачі природного газу (від 31.10.2018 на суму 105 409,30 грн, від 30.11.2018 на суму 522 533,24 грн, від 31.12.2018 на суму 599 057,92 грн, від 31.01.2019 на суму 512 663,68 грн, від 28.02.2019 на суму 591 425,65 грн, від 31.03.2019 на суму 462 440,39 грн.) за період з 31.10.2018 по 31.03.2019 постачальник передав споживачу природного газу на загальну суму 2 793 530,18 грн. За період з 17.04.2020 по 22.04.2021 відповідачем загалом сплачено 2 069 992,78 грн, що підтверджується відповідними банківськими виписками, у зв`язку з чим станом на 22.04.2021 заборгованість відповідача становила 723 537,40 грн. З наданої позивачем інформації про стан здійснених відповідачем розрахунків у період з 17.04.2020 по 27.04.2021 вбачається, що відповідачем 27.04.2021 сплачено 1 428,34 грн. Тобто, відповідачем загалом сплачено 2 071 421,12 грн. Таким чином, відповідач за отриманий у жовтні 2018 року, листопаді 2018 року, грудні 2018 року та січні 2019 року природний газ розрахувався в повному обсязі, проте з порушенням строку оплати, встановленого п. 5.1 договору, за отриманий природний газ у лютому 2019 року за актом приймання-передачі від 28.02.2019 на суму 591 425,65 грн відповідач розрахувався частково у сумі 331 756,98 грн., а за отриманий природний газ у березні 2019 року за актом приймання-передачі від 31.03.2019 на суму 462 440,39 грн відповідач взагалі не розрахувався. Отже, після зменшення позивачем розміру позовних вимог відповідачем за період з 10.03.2021 по 27.04.2021 сплачено позивачу 661 316,24 грн заборгованості за договором № 2567/18-КП-17 постачання природного газу від 05.10.2018, що підтверджується наданою позивачем інформацією про стан здійснених відповідачем розрахунків у період з 17.04.2020 по 27.04.2021. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Таким чином, оскільки відповідачем після зменшення позивачем розміру позовних вимог було сплачено позивачу 661 316,24 грн, тобто частково погашено встановлену судом суму заборгованості, то провадження у справі в цій частині позову мотивовано закрите місцевим господарським судом на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору. Станом на час прийняття рішення у даній справі судом першої інстанції заборгованість склала 722 109,06 грн. Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України). Відповідно до 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, місцевим господарським судом мотивовано зазначено, що останні здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 488894,37 грн пені, 156 947,87 грн 3% річних та 224 189,51 грн інфляційних втрат є обґрунтованими. Дослідивши доводи відповідача та обставини справи, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги те, що відповідач заборгованість перед позивачем за спожитий газ погасив у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах доказами, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов`язань перед іншими особами через несвоєчасність оплати відповідачем вартості поставленого природного газу або погіршення матеріального стану товариства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України розміру пені на 50%, що становить 244 447,19 грн відповідно. Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін. Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер. Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова КГС ВС від 04.02.2020 № 918/116/19). Суд першої інстанції, дослідивши наведені в клопотанні доводи та надані на їх підтвердження докази, дійшов мотивованого висновку про те, що відповідач є комунальним підприємством, майно якого є спільною комунальною власність територіальних громад Вишгородського району. Підприємство створене для здійснення функцій, визначених законом, не є кінцевим споживачем одержаного природного газу, а отже надходження коштів на рахунок відповідача та можливість погашення заборгованості за природний газ в цілому залежить від сплати кінцевими споживачами на користь відповідача відповідних платежів. Суд бере до уваги загальновідомий факт затвердження місцевих тарифів на теплопостачання на рівні, нижчому від собівартості, що позбавляє відповідача не тільки отримувати прибуток від власної діяльності, але й не дає змоги покривати витрати на виробництво комунальних послуг, а також ту обставину, що відповідач не має змоги за власним рішенням змінювати тарифи на власні послуги, позаяк вказані повноваження належать органам місцевого самоврядування, а також не має змоги припинити постачання теплової енергії незалежно від будь-яких зовнішніх факторів, у тому числі і при наявності заборгованості кінцевих споживачів за отримане тепло. Також судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якої є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Судом враховано, що відповідач значну частину заборгованості перед позивачем за спожитий газ погасив до подання даного позову та під час розгляду даного спору відповідачем майже сплачено позивачу борг за отриманий природний газ, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Колегія суддів наголошує, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність. Зазначені критерії дотримані судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 50 % не нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за поставлений природний газ. За таких обставин доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції статей 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України та статті 233 ГК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки, покладені в основу прийнятого у справі судового рішення в зазначеній частині. Разом з цим, посилання скаржника на порушення судом ст. 73, 74, 77 ГПК України колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки не містять мотивованого обґрунтування суті допущеного судами порушення. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України). Скаржником не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, № 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10.05.2011, пункт 58). За таких обставин, решту аргументів сторін, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для зменшення розміру пені відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують. З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі № 911/63/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2021 у справі № 911/63/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/63/21 повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 22.10.2021. Головуючий суддя О.О. Хрипун Судді М.Г. Чорногуз Є.Ю. Шаптала