Постанова 4875 № 905/838/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року м. Харків Справа № 905/838/21 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В., за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М., представників сторін: позивача - не з`явився, відповідача - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" (вх.№3029Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 17.08.2021, ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Говорун О.В., час проголошення рішення - не зазначено, дата складання повного тексту рішення - 27.08.2021, у справі №905/838/21 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", м. Маріуполь, Донецька обл., про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" про стягнення 1 906 859, 97грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору про постачання природного газу №9074/1920-КП-6/1 від 15.10.2019 в частині здійснення оплати за поставлений газ, у зв`язку з чим, просить стягнути заборгованість, а також нараховані 3% річних та інфляційні. Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.08.2021 позов задоволено повністю; стягнуто з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість у розмірі 1 733 856, 21грн, 3% річних у розмірі 52 349, 49грн, 120 654, 27грн інфляційних, та витрати з оплати судового збору в розмірі 28 602, 90грн. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що доказів оплати відповідачем заборгованості в сумі 1 733 856, 21грн до суду не надано, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 733 856, 21грн підлягає задоволенню. Здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних, суд визнав його вірним та обгрунтованим, і задовольнив ці вимоги повністю. Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 17.08.2021, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з відповідача 120 654, 27грн інфляційних та 52 349, 49грн 3% річних і прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог; змінити рішення Господарського суду Донецької області від 17.08.2021 у справі №905/838/21 в частині питання щодо розподілу судового збору та встановити, що 50% від суми судового збору, визначеної від його суми пропорційно розміру визнаних позовних вимог, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги просить покласти на позивача. Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що вини відповідача у виникненні заборгованості немає, оскільки з боку останнього вжито усі можливі заходи щодо виконання зобов`язання за договором. Крім того, апелянт вважає, що оскільки частково заборгованість за договором була сплачена до набрання чинності змін до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення", то вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних за зобов`язаннями жовтня та частково листопада 2019 року не підлягають задоволенню, оскільки такі нарахування мають бути списані. Також апелянт зазначає, що розрахунок інфляційних було здійснено позивачем не вірно. Крім того, на думку апелянта, оскільки ним було підтверджено суму основного боргу за договором, тобто, фактично визнано позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, то 50% суми судового збору, визначеної пропорційно розміру визнаних позовних вимог, підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду з державного бюджету. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" на рішення Господарського суду Донецької області від 17.08.2021 у справі № 905/838/21; встановлено позивачу строк до 05.11.2021 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання відзиву апелянту; встановлено учасникам справи строк до 05.11.2021 для подання до суду заяв і клопотань; призначено справу до розгляду на 11.11.2021 о 10:00год. 10.11.2021 від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№13032), зазначає, що відповідно до рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій №38 від 15.10.2021, по всій території Донецької області з 18.10.2021 встановлено червоний рівень епідемічної небезпеки, внаслідок чого значно ускладнено виїзд з м. Маріуполь, а тому представник ККП Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" не має можливості прибути до судового засідання, призначеного на 11.11.2021 о 10:00год. На підставі викладеного, а також враховуючи неотримання відзиву на апеляційну скаргу від позивача, просить відкласти розгляд справи на іншу дату. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2021, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бородіної Л.І., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В. Сторони своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались; у судове засідання Східного апеляційного господарського суду 11.11.2021 представники сторін не з`явились, сторони були належним чином завчасно повідомлені про час, дату та місце судового засідання (а.с.185-186). Розглянувши клопотання апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Відповідно до частин 11-12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У клопотанні про відкладення розгляду справи представник апелянта посилається на обмеження у курсуванні транспорту міжміського сполучення, що пов`язано із введенням на території Донецької області червоного рівня епідемічної небезпеки, що пов`язано із запобіганням поширенню на території України коронавірусу COVID-19, а також посилається на неотримання відзиву від позивача. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 № 981 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-22" щодо продовження дії карантину до 31 грудня 2021 р. на всій території України. Однак, саме по собі продовження дії карантину не зупиняє роботи судів. Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції зазначає, що явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, в силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України усі доводи і вимоги апелянт має викласти в апеляційній скарзі, і у клопотанні представник апелянта не навів суду доводів, що унеможливлюють суду апеляційної інстанції розглянути апеляційну скаргу лише за відсутності представника апелянта. Крім того, апелянт міг звернутись до суду з клопотанням про проведення судового засідання у режимі відеоконференції відповідно до положень статті 197 Господарського процесуального кодексу України, самостійно обравши зручне для себе територіальне розташування суду або поза його межами, чого апелянтом здійснено не було. Відтак, навіть за наявності обмежень у курсуванні транспорту, представник апелянта не був позбавлений права і можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференеції. Колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначає, що позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у даній справі; у матеріалах справи візив відсутній. Тому доводи апелянта щодо необхідності відкладення розгляду справи у зв`язку із неотриманням відзиву від позивача, є безпідставними. Враховуючи викладене, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, учасники справи належним чином повідомлені про час, дату і місце судового засідання, а неявка в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів відмовляє апелянту у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки не визнає повідомлені апелянтом причини неявки в судове засідання його представника поважними, так як представник апелянта мав можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, і вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Як вбачається із апеляційної скарги, апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 120 654, 27грн інфляційних та 52 349, 49грн 3% річних і просить прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог; змінити рішення Господарського суду Донецької області від 17.08.2021 у справі №905/838/21 в частині питання щодо розподілу судового збору та встановити, що 50% від суми судового збору, визначеної від його суми пропорційно розміру визнаних позовних вимог, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету. Отже, рішення місцевого господарського суду переглядається апеляційним господарським судом в частині стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, а також щодо розподілу судового збору. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Як встановлено місцевим господарським судом, 15.10.2019 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник) та Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу №9074/1920-КП-6/1 (далі - договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого, постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (а.с.13-21). Обсяг замовленого споживачем (об`єму) природного газу погоджений сторонами в пункті 2.1 договору. Згідно з пунктом 3.8 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу. Відповідно до пункту 4.2.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 до договору від 29.10.2019), ціна за 1000 м3 газу за жовтень 2019 року з урахуванням послуги на транспортування становить 5 315, 9405 грн з ПДВ; - (в редакції додаткової угоди №3) за листопад 2019 року з урахуванням послуги на транспортування становить 6 067, 43 грн з ПДВ; - (в редакції додаткової угоди №4) за грудень 2019 з урахуванням послуги на транспортування становить 5 320, 663 грн з ПДВ; - (в редакції додаткової угоди №6) за січень 2020 року з урахуванням послуги на транспортування становить 5 728, 99 грн з ПДВ; - (в редакції додаткової угоди №7) за лютий 2020 року з урахуванням послуги на транспортування становить 4 886, 59 грн з ПДВ; - (в редакції додаткової угоди №8) за березень 2020 року з урахуванням послуги на транспортування становить 4224,19 грн з ПДВ; - (в редакції додаткової угоди №9) за квітень 2020 року з урахуванням послуги на транспортування становить 3 625, 39 грн з ПДВ (а.с.22-31). Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (пункт 5.1 договору). Пунктом 5.3 договору визначений порядок оплати за природний газ. Згідно з пунктом 11.1 договору, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного виконання. На виконання умов договору, постачальник передав споживачу природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі), а саме: - у жовтні 2019 року 3, 61700 м3 на суму 19 227, 76 грн (акт приймання передачі природного газу від 31.10.2019); - у листопаді 2019 року 48, 50200 м3 на суму 294 282, 40 грн (акт приймання передачі природного газу від 30.11.2019); - у грудні 2019 року 74, 42100 м3 на суму 395 969, 06 грн (акт приймання передачі природного газу від 31.12.2019); - у січні 2020 року 70, 92600 м3 на суму 406 334, 48 грн (акт приймання передачі природного газу від 31.01.2020); - у лютому 2020 року 73, 64500 м3 на суму 359 873, 06 грн (акт приймання передачі природного газу від 29.02.2020); у березні 2020 року 49, 34400 м3 на суму 208 438, 52 грн (акт приймання передачі природного газу від 31.03.2020); - у квітні 2020 року 23, 16000 м3 на суму 83 964, 08 грн (акт приймання передачі природного газу від 30.04.2020). Вказані акти підписані сторонами без зауважень (а.с.32-38). Відповідач у визначені договором строки оплату за поставлений природний газ не здійснив, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за постачання природного газу за період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року включно на загальну суму 1 733 856, 21 грн. Також позивач на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України просить стягнути 3% річних в загальному розмірі 52 349, 49грн та 120 654, 27грн інфляційних за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Спірні правовідносини виникли між сторонами у справі у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу №9074/1920-КП-6/1 від 15.10.2010. Апелянт підтверджує, що за даними бухгалтерського обліку підприємства сума основного боргу за вказаним договором складає 1 733 856, 21грн. Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Місцевим господарським судом встановлено, що позивач на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України просить стягнути 3% річних в загальному розмірі 52 349, 49грн, а саме за зобов`язаннями: - жовтня 2019 року за період з 26.11.2019 по 05.12.2019 у розмірі 15, 80грн (сума боргу 19 227, 76грн) та за період з 06.12.2019 по 21.12.2019 у розмірі 47, 22грн (сума боргу з урахуванням часткової оплати 16 566, 79грн); - листопада 2019 року за період з 27.12.2019 по 09.01.2020 у розмірі 338, 03грн (сума боргу 294 282, 40грн) та за період з 10.01.2020 по 28.02.2021 на суму 9 526, 59грн (сума боргу з урахуванням часткової оплати 279 277, 01грн); - грудня 2019 року за період з 28.01.2020 по 28.02.2021 у розмірі 12 922, 93грн (сума боргу 395 969, 06грн); - січня 2020 року за період з 26.02.2020 по 28.02.2021 у розмірі 12 295, 33грн (сума боргу 406 334, 48грн); - лютого 2020 року за період з 26.03.2020 по 28.02.2021 у розмірі 10 034, 02грн (сума боргу 359 873, 06грн); - березня 2020 року за період з 28.04.2020 по 28.02.2021 у розмірі 5 247, 87грн (сума боргу 208 438, 52грн); - квітня 2020 року за період з 26.05.2020 по 28.02.2021 у розмірі 1 921, 28грн (сума боргу 83 964, 08 грн). Також позивач просить стягнути інфляційні за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року в розмірі 120 654, 27грн. Апелянт не заперечує проти арифметичної вірності здійсненого розрахунку 3%, однак, зазначає, що вини відповідача у виникненні заборгованості немає, оскільки з боку останнього вжито усі можливі заходи щодо виконання зобов`язання за договором, а також вважає, що розрахунок інфляційних було здійснено позивачем не вірно. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов`язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов`язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов`язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 30.01.2019 у справі №922/175/18. Необгрунтованими є посилання апелянта на статтю 218 Господарського кодексу України, якою передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У спірних правовідносинах позивачем було нараховано відповідачу не господарську санкцію у розумінні статті 217 Господарського кодексу України, а - 3% річних та інфляційні відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України, які не є штрафними санкціями. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо його важкого фінансового становища, оскільки статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). З огляду на викладене, безпідставними є доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для нарахування 3% річних та інфляційних. Щодо порядку нарахування позивачем інфляційних, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Нарахування інфляційних здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така правова позиція викладена, у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 05.07.2019 у справі 905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, які суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. У постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 також зазначено, якщо боржник після нарахування йому інфляційних за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення. Отже, для розрахунку кожного наступного періоду має бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця. Відтак, позивачем вірно розраховані інфляційні з листопада 2019 року по квітень 2020 року в розмірі 120 654, 27грн. Щодо доводів апелянта, що оскільки частково заборгованість за договором була сплачена до набрання чинності змін до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення", то вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних за зобов`язаннями жовтня та частково листопада 2019 року не підлягають задоволенню, а мають бути списані, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення", нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості. Частина перша статті 7 викладена в редакції Закону №1639-ІХ від 14.07.2021 "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". Даний Закон набрав чинності 29.08.2021, тобто, вже навіть після прийняття рішення судом першої інстанції. Відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції. Закон, на який посилається апелянт в апеляційній скарзі, не був чинним на момент розгляду справи судом першої інстанції, відтак, суд об`єктивно не міг їм керуватися. А посилання апелянта на цей Закон в апеляційній скарзі, що він не був застосований судом першої інстанції, по-перше, не узгоджуються з положеннями статті 269 Господарського процесуального кодексу України, і, по-друге, суперечать вимогам статті 58 Конституції України щодо дії закону у часі. Щодо доводів апелянта, що оскільки ним було підтверджено суму основного боргу за договором, тобто, фактично визнано позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, то 50% суми судового збору, визначеної пропорційно розміру визнаних позовних вимог, підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду з державного бюджету, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічні положення викладені у статті 7 Закону України "Про судовий збір". Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що даною нормою передабчено можливість вирішення питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті. Тобто, із визнанням позивачем позову спір між сторонами до початку розгляду справи по суті завершується, що і обумовлює можливість повернення 50 відсотків судового збору. Однак, у спірних правовідносинах відповідачем визнано позов лише в частині стягнення основного боргу за договором, натомість, щодо 3 % річних та інфляційних, відповідач не лише висловив заперечення проти їх стягнення, а і звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду від 17.08.2021 в частині про задоволення цих позовних вимог, тобто, спір між сторонами у справі триває. Отже, з урахуванням приписів наведеної статті а також того факту, що відповідачем позов визнано лише частково в сумі основного боргу, про що зазначено у відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку щодо відсутності правових підстав для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Судом першої інстанції обгрунтовано покладено судові витрати позивача, за приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, на відповідача. З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 17.08.2021 у справі №905/838/21 слід залишити без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 17.08.2021 у справі №905/838/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 22.11.2021. Головуючий суддя Л.М. Здоровко Суддя В.В. Лакіза Суддя І.В. Тарасова