Ухвала КАС ВС № 640/22791/19

УХВАЛА 25 жовтня 2021 року м. Київ справа № 640/22791/19 адміністративне провадження № К/9901/36306/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 22 жовтня 2019 року № 1163ц, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника третього відділу керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури з 23 жовтня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника начальника третього відділу керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в органах прокуратури України; стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на роботі; стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали від 27 травня 2021 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 22 жовтня 2019 року № 1163ц. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника третього відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 726 456,

64. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок Офісу Генерального прокурора понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року змінено рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині та викласти абзац третій резолютивної частини наступним чином: «Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника третього відділу процесуального керівництва Другого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2019 року». Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року скасовано в частині розподілу судових витрат. Прийнято в указаній частині нове рішення, яким стягнуто з Офісу Генерального прокурора за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок. 01 жовтня 2021 року відповідач засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і стаття 13 КАС України. Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставою касаційного оскарження зазначено відсутність висновку Верховного Суду щодо звільнення прокурорів на підставі пункту 9 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», отже касаційну скаргу подано на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з тим, Верховним Судом було ухвалено постанову у справі № 200/13482/19-а предметом позовних вимог якої був наказ про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури через подання ним заяви про проходження атестації іншого змісту, ніж той, який було затверджено. Верховний Суд вказав, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". У той же час позивачем було подано у встановлений строк заяву. Крім того, Суд відзначив, що Закон № 113-ІХ та Порядок не передбачають ототожнення невідповідності поданої позивачем заяви формі, встановленій додатком 2 до Порядку, неподанню такої заяви взагалі. При цьому, у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції були враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі №200/13482/19-а. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В: Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур