Постанова Волинський апеляційний суд № 161/10991/20

Справа № 161/10991/20 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/1109/21 Категорія: 46 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 жовтня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Здрилюк О. І., розглянувши у порядку спрощеного письмового позовного провадження без виклику сторін у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», Приватного підприємця ОСОБА_2 , Приватного підприємця ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 , про стягнення страхового відшкодування, шкоди, завданої працівником суб`єкта підприємницької діяльності та джерелом підвищеної небезпеки, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 04.08.2017 ОСОБА_4 , керуючи автобусом марки БАЗ А079.19, д.н. НОМЕР_1 , здійснюючи перевезення пасажирів за маршрутом «Луцьк-Колки», поблизу буд.№111, що по вул. Ковельській, у порушення вимог ПДР України, допустив зіткнення з вантажним автомобілем марки Камаз 55111, н.н. НОМЕР_2 , який був припаркований праворуч дороги попереду ходу руху автобуса. Внаслідок порушення ПДР України ОСОБА_4 спричинив їй як потерпілій - пасажиру автобуса марки БАЗ А079.19, н.з. НОМЕР_1 , тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Вказує, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.11.2019 р., який ухвалою Волинського апеляційного суду від 12.03.2020 р. залишено без змін, у справі №161/19609/17 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Позивач зазначає, що під час керування транспортним засобом та спричинення ДТП ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ПП ОСОБА_3 , який, у свою чергу, здійснює з 2014 року спільну підприємницьку діяльність у сфері пасажирських перевезень з ПП ОСОБА_2 , котрому належить автобус БАЗ А079.19, н.з. НОМЕР_1 . На підставі наведеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила стягнути з ПАТ "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі - ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс Груп") на її користь 58 045,21 грн в якості відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням, та 2 902,26 грн в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди. Окрім того, просила стягнути з ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 солідарно на її користь 22 238,68 грн в якості різниці між фактичною шкодою і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) та 97 097,74 грн в якості відшкодування моральної шкоди. Судові витрати просила покласти на відповідачів. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_1 58 045 грн 21 коп. в якості відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням, та 2 902 грн 26 коп. в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди. Стягнуто солідарно з приватного підприємця ОСОБА_2 та приватного підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 22 238 гривень 68 коп. в якості різниці між фактичним і страховим відшкодуваннями. Стягнуто солідарно з ПП ОСОБА_2 та приватного підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 57 097 грн 74 коп. в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди. Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем вказані нею витрати не доведені. Щодо вимог про стягнення солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 57097,74 грн в якості відшкодування заподіяної моральної шкоди зазначає, що такі є безпідставними, оскільки водій ОСОБА_4 на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з ПП ОСОБА_3 , а ПП ОСОБА_2 транспортний засіб передав ПП ОСОБА_3 , який і здійснював перевезення. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_6 зазначив, що вважає оскаржуване рішення суду законним та обгрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення, а тому просив рішення залишити без змін. Справа розглядається в порядку спрощеного позовного письмового провадження без повідомлення учасників справи як малозначна. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки водій ОСОБА_4 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з ПП ОСОБА_3 на підставі трудового договору, та керував транспортним засобом - автобусом, належним ПП ОСОБА_7 , тому завдані збитки мають відшкодовуватися ними солідарно, виходячи зі змісту та умов укладеного між підпримцями договору про сумісну діяльність. Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2017 р. ОСОБА_4 , керуючи автобусом марки БАЗ А079.19, д.н. НОМЕР_1 , здійснював перевезення пасажирів за маршрутом «Луцьк-Колки», рухаючись по вул. Ковельській у м. Луцьку в напрямку вул. Чернишевського зі сторони вул. Набережної зі швидкістю 60 км/год, поблизу буд.№111, що по вул. Ковельській. В порушення вимог п.п.2.3 (б), 12.1, 13.1 ПДР України проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, не дотримався безпечного бокового інтервалу, так як наслідок допустив зіткнення з лівою частиною вантажного автомобіля марки Камаз 55111, н.н. НОМЕР_2 , який був припаркований праворуч дороги попереду ходу руху автобуса марки БАЗ А079.19, н.з. НОМЕР_1 . Внаслідок порушення ПДР України ОСОБА_4 спричинено ОСОБА_1 тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості (а.с.7-8). Згідно з копією наказу №1 від 02.08.2017 р. під час керування транспортним засобом та спричинення ДТП ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ПП ОСОБА_3 (а.с.15). З копії договору про спільну діяльність від 05.02.2014 р. вбачається, що ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 здійснюють спільну підприємницьку діяльність у сфері пасажирських перевезень (12-13). Відповідно до копії ліцензійної картки серії АА №771764 до ліцензії серії АЕ №266605 (необмежена), ОСОБА_2 має дозвіл на внутрішні перевезення пасажирів автобусами, зокрема автобусом марки БАЗ А079, 19, н.з. НОМЕР_1 (а.с.16). Цивільно-правова відповідальність ПП ОСОБА_2 застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/5642794 від 20.03.2017, забезпечений транспортний засіб марки БАЗ А079.19, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що стверджується копією полісу. Встановлено ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 200 000 грн, за шкоду, заподіяну майну - 100 000 грн, розмір франшизи - 0 грн. (а.с.14). Відповідно до копії заяви про страхове відшкодування від 01.02.2018 р., ОСОБА_1 звернулась до страховика ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс» із заявою про виплату їй страхового відшкодування, пов`язаного із вказаною ДТП. Страховиком заява була зареєстрована за вхідним №23 01.02.2018 (а.с.18). Згідно із ч.1,2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа,яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з іі вини. Відповідно до ч.1,2 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 цієї статті). До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до ст.ст. 3, 5 цього Закону метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Згідно зі статтею 6 вказаного Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. З огляду на зазначене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. В цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки та роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебував у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Оскільки під час ДТП, внаслідок якої з вини ОСОБА_4 - водія транспортного засобу - автобуса марки БАЗ А079.19, д.н. НОМЕР_1 , була завдана шкода позивачу, вказаний водій перебував у трудових відносинах з ПП ОСОБА_3 , то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальність за шкоду на підставі частини першої статті 1172 ЦК України несе відповідач ОСОБА_3 , як роботодавець. Щодо відповідальності ОСОБА_2 , як законного володільця джерела підвищеної небезпеки, апеляційний суд зазначає наступне. Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ПП ОСОБА_2 як власника транспортного засобу БАЗ А079.19, д.н. НОМЕР_1 , на час ДТП була застрахована у Страховій компанії ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/5642794, за умовами якого страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 200 000 грн (а.с.14). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 20 18 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та застосовуються у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №539/3475/18. При цьому, доводи відповідача ОСОБА_2 з приводу того, що на нього не поширюється обов`язок по відшкодуванню шкоди позивачу внаслідок вчиненого водієм ОСОБА_4 ДТП, суд до уваги не бере з наступних підстав. Зі змісту договору про спільну діяльність від 05 лютого 2014 року (а.с.12-13), укладеного між ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 , вбачається, що сторони за цим договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна, коштів та зусиль спільно діяти у сфері пасажирських перевезень для досягнення таких спільних цілей: покращення перевезення пасажирів, закупівля нових автобусів для перевезення пасажирів, покращення матеріально-технічної бази (п.1.1. договору). Пунктом 2.1 договору визначено, що сторони зобов"язуються виконувати спільні замовлення та замовлення один одного щодо спільної діяльності на пріоритетній та пільговій основі. Пунктом 3.1. договору встановлено, що сторона 1(ПП ОСОБА_2 ) зобов`язується у термін протягом 10 днів з моменту підписання цього договору надавати для здійснення перевезення пасажирів своїх водіїв, які зареєстровані і працюють по найму на підставі трудових договорів у сторони

1. Згідно з п.4.1. договору сторона 2 (ПП ОСОБА_3 ) за цим договором зобов`язується у термін протягом 10 днів з моменту підписання договору надавати для здійснення перевезення пасажирів своїх водіїв, які зареєстровані і працюють по найму на підставі трудових договорів у сторони

2. Ведення спільних справ за цим договором здійснюється сторонами за їх спільною згодою (п.5.1.). Відповідно до п.п. 5.3.-5.5. договору керівництво спільною діяльністю за цим договором, а також ведення спільних справ доручається стороні 1 (ПП ОСОБА_2 ). Сторона 1 діє на підставі довіреності, яку сторона 2 (ПП ОСОБА_3 ) зобов`язується видати протягом 10 днів з моменту підписання цього договору. Сторона 1 є повноважним представником Сторони 2, керує всією спільною діяльністю та виконує всі необхідні юридичні дії та акти для досягнення поставленої за договором мети. Відповідачі, як сторони за вказаним договором узгодили, що продукція, що є результатом спільної діяльності, реалізовуватиметься в такому порядку: п"ятдесят на п"ятдесят в рівних кількостях (п.6.1). Спільні ж витрати та збитки сторін покриваються за рахунок спільного майна та коштів сторін, отриманих в результаті спільної діяльності. І лише у разі браку спільного майна та коштів для покриття витрат та збитків, що виникли в результаті спільної діяльності, це покриття здійснюється між сторонами пропорційно до їх часток. (пункти 7.1, 7.2 договору про спільну діяльність). Пунктом 9.1 договору встановлено, що сторони за цим договором несуть повну юридичну відповідальність. Отже, відповідачі ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 несуть солідарну відповідальність за всіма зобов`язаннями, що виникають на підставі даного договору про спільну діяльність. Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня провини особи, що завдала моральну шкоду, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності й справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню, і не пов`язана з розміром цього відшкодування. Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається, як на позивача, так і на відповідача. Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, вірно дійшов висновку, що позивачем доведено причинно-наслідковий зв"язок завданої їй внаслідок ДТП шкоди, а також розмір цієї шкоди і на ці твердження ОСОБА_1 надала належні та допустимі докази. За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, а також не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставою для скасування рішення суду. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2021 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 25 жовтня 2021 року. Головуючий Судді