Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/27451/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27451/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа - Служба безпеки України про визнання незаконним та скасування рішення, за апеляційними скаргами Служби безпеки України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа - Служба безпеки України, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №171 від 17.09.2020 року, прийняте відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №171 від 17.09.2020 року, прийняте відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Службою безпеки України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подано апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянтів обґрунтовані тим, що відповідно до інформації зазначеної у поданні СБУ, у ході здійснення заходів попередження та протидії діяльності не території України членів терористичних операцій, у встановленому Законом порядку, отримано інформацію щодо причетності ОСОБА_1 до діяльності, яка загрожує національній безпеці України. Також зазначено, що 03.09.2014 позивач з метою скорочення місячного терміну реєстрації шлюбу, надав завідомо підроблений документ, на підставі якого начальником відділу державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції в м.Києві скорочено місячний термін перереєстрації передбачений сімейним законодавством України та цього ж дня зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Представники Служби безпеки України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просили скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. Представники позивача просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказавши на його обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28 січня 2017 року, Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Подільського РВ ГУ ДМС в м. Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію", як особі, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки. На підставі заяви позивача, результатів здійснених перевірок 07.03.2017 року Подільським РВ ГУ ДМС України в м.Києві прийнято рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україні на підставі п.1 ч.3 ст. 4 Закону. Як підставу для оформлення посвідки на тимчасове проживання іноземець надав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , видане 03.09.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві. 14 березня 2017 року громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . Листом від 12.06.2020 №5/2-1-5788 Служба безпеки України звернулась до Державної міграційної служби України , в якому на підставі пункту 2 ст. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 клопотала про скасування ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину Російської Федерації, дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.03.2017. 17 вересня 2020 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області затверджено висновок перевірки законності надання довозу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , яким вважали б за доцільне, серед іншого, скасувати рішення Подільського РВ ГУ ДМС України в м.Києві від 07.03.2017 про надання дозволу на імміграцію громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ; скасувати, визнати недійсною видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 14.03.2017. На підставі вказаного висновку, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області 17.09.2020 прийнято рішення №171 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, який виданий громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Чечено-Інгушської АРСР паспорт серії № НОМЕР_5 , виданий 2403.2017 строком дії до 24.03.2027 на підставі пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію". Видані на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 14.03.2017 року скасовано на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321. Вважаючи спірне рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідачем не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли. Скасування посвідки на постійне проживання в Україні без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання такої посвідки. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Колегія суддів при розгляді справи звертає увагу на положення частини 2 статті 2 КАС України, якими передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. У частині 2 статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. За змістом частини 15 статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Згідно зі статтею 2 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Статтею 3 Закону №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно з ч.1 ст.4 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років (ч.2 ст.4 Закону №2491-III). Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону №2491-III встановлено, що заява про надання дозволу на імміграцію подається, зокрема, особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади (ч.2 ст.9 Закону №2491-III). Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (ч.11 ст.9 Закону № 2491-III). Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок формування квоти імміграції (далі - Порядок формування квоти імміграції) та Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень. Пунктом 1 Порядку формування квоти імміграції встановлено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади. Пропозиції стосовно осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України, а також тих, що раніше перебували в громадянстві України, та батьків, чоловіка (дружини) іммігранта, його неповнолітніх дітей готуються безпосередньо ДМС (пункт 3 Порядку формування квоти імміграції). Разом з тим, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983) визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію. Так, підпунктом 2 пункту 2 цього Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи ДМС приймають рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: осіб, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію" (п.9 Порядку №1983). Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (п.10 Порядку №1983). У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України "Про імміграцію", а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (п.11 Порядку №1983). Відповідно до п.12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції. За змістом п.14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п.15 Порядку №1983). У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п.16 Порядку №1983). Отже, зі змісту наведених вище положень Порядку №1983 слідує, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію. Позивач звернувся до відповідного органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем свого проживання, за результатом розгляду поданих документів йому надано дозвіл на імміграцію в Україну та, в подальшому посвідчено посвідками на постійне місце проживання в Україні на підставі пункту 1 частини статті 4 Закону №2491-III. Між тим, згідно із висновком перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , позивач при зверненні із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання та заявою про оформлення дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав неправдиві відомості. При цьому, в якості підстави для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію відповідач зазначив, що факт отримання свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 на підставі підроблених документів (що підтверджується вироком Дарницького районного суду в м.Києві від 21.07.2016 по справі №753/10221/16-к) громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 при зверненні із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання та заявою про оформлення дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав неправдиві відомості, а тому не мав підстав для отримання дозволу на імміграцію в Україну. Згідно з ст. 10 Закону №2491-III дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. При цьому, відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність. За приписами підпункту 1 пункту 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію". З аналізу наведених норм вбачається, що для скасування дозволу на імміграцію відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону № 2491-III, обов`язковою умовою є виявлення свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність стосовно іноземця або особи без громадянства. Так, процедура провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування на виконання рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про іммінрацію, визначено у Порядку №1983. Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її іальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної органи СБУ тощо, які в межах наданих повноважень забезпечують ія законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав вання дозволу на імміграцію. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 Порядку №1983, для прийняття відповів ного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст.12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання і такого дозволу. Посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію". Як вбачається з матеріалів справи, на підставі підпункту другого пункту 64 Порядку №321Служба безпеки України у своєму поданні від 12.06.2020 №5/2/1-5788 інформувало ДМС України про обставини подання неправдивих відомостей, діяльності, яка загрожує національній безпеці України та клопотала про скасування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину РФ, дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.03.2017. Так в поданні зазначено, що 03.09.2014 позивач з метою скорочення місячного терміну реєстрації шлюбу, який передбачено сімейним законодавством України, надав завідомо підроблений документ, а саме: довідку видану ТОВ "Агентство "Нова Справа" щодо відрядження нареченої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до Республіки Корея, на підставі якої, начальником відділу державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції в м. Києві ОСОБА_3 скорочено місячний термін реєстрації шлюбу, передбачений сімейним законодавством України та цього ж дня зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Водночас встановлено, що ОСОБА_2 у ТОВ "Агенство "Нова Справа" ніколи не працювала. В подальшому, 17 грудня 2014 року з метою оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні позивач надав завідомо сфальсифікований документ, а саме: свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , та оформив посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_6 . За вищевказаним фактом розпочато кримінальне провадження №I- кп/753/563/16 за результатом розгляду якого 21 липня 2016 року Дарницьким районним судом міста Києва у справі №753/10221/16-к позивача визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частиною 1 статті 358, частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України та засуджено до покарання у вигляді штрафу. 07 грудня 2016 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_7 в порядку обміну. В подальшому, 07.03.2017 Подільським РВ ГУДМС в м. Києві надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.03.2017. Водночас, проведеною ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області перевіркою встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 04 грудня 2014 року звернувся до Дарницького РВ ГУ ДМС у м. Києві із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання. Як підставу для оформлення посвідки на тимчасове проживання іноземець надав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , видане 03.09.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві. 17 грудня 2014 року позивач був вперше документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_6 , виданою органом 8001 строком дії до 15.12.2016 (з урахуванням продовжень). 07 грудня 2016 року позивач в порядку обміну був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_7 , яку, в свою чергу, при зверненні із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну надав на підтвердження законності перебування на території України. Крім того, при зверненні із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, позивач на підтвердження факту перебування у шлюбі із громадянкою України понад два роки, також надав свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , видане 03.09.2014 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві. Таким чином, посадові особи відповідача, при винесенні висновку, зазначили, що розуміючи факт отримання свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 на підставі підроблених документів (що підтверджується вироком Дарницького районного суду м. Києві від 21.07.2016 по справі № 753/10221/16-к), громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 при зверненні із заявою про оформлення посвідки на тимчасове проживання та із заявою про оформлення дозволу на імміграцію в Україну свідомо надав неправдиві відомості. Відповідно до ч.2 ст. 40 Сімейного Кодексу України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя. У відповідності до п. 13 Постанови Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 згідно з СК україни шлюб може бути визнано недійсним за рішенням суду або за заявою заінтересованої особи до органу РАЦС. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку. Таким чином, як станом на момент винесення оскаржуваного рішеня, так і на момент розгляду справи шлюб укладений між громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 не визнано недійсним в установленому законом порядку, а актовий запис не анульованою При цьому, пришвидшення шлюбу на підставі підроблення довідки, жодним чином не впливає на дійсність шлюбу осіб чи волевиявлення сторін стосовно укладення шлюбу. Крім того, суд першої інстанції вірно вказав, що вирок Дарницького районного суду міста Києва по справі №753/10221/16-к, який був покладений в основу висновку та подання винесено 21.07.2016 року. При цьому, 07 грудня 2016 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_7 в порядку обміну та в подальшому, 07.03.2017 Подільським РВ ГУДМС в м. Києві надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 14.03.2017. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги акцентує увагу на тому, що відповідачем не доведено належними, допустимим та достатніми доказами обставин, що при видачі позивачу дозволу на імміграцію, на підставі якого також було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, позивачем були надані свідомо неправдиві відомості, підроблені документи або документи, що втратили чинність стосовно нього. Натомість, документи, які подані позивачем для отримання дозволу на імміграцію, були перевірені територіальним підрозділом уповноваженого на це органу за місцем проживання позивача, який приймав документи позивача, перевіряв їх достовірність, відповідність вимогам законодавства, залучаючи при цьому й інші органи державної влади, які підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію не виявили, та в результаті було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 820/5953/16. Відповідачем під час апеляційного розгляду справи не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п.1 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію. За таких обставин, оскільки рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №171 від 17.09.2020, прийняте відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є неправомірним, суд першої інстанції вірно вказав, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання ОСОБА_1 . Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, або доводів, які б спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову ані Службою безпеки України, ані Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до суду апеляційної інстанції не надано. Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження третьої особи стосовно того, що відповідно до інформації, зазначеної у поданні СБУ, у ході здійснення заходів попередження та протидії діяльності не території України членів терористичних операцій, у встановленому Законом порядку, отримано інформацію щодо причетності ОСОБА_1 до діяльності, яка загрожує національній безпеці України, позаяк такі доводи не підтверджені жодними доказами та не конкретизовані у апеляційній скарзі Службою безпеки України, яка обмежилася лише констатацією зазначених аргументів, не описуючи які саме дії, що загрожують національній безпеці України вчинено ОСОБА_1 . Апеляційні скарги відповідача та третьої особи не містять суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у суді першої інстанції, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційні скарги не містять. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги Служби безпеки України та Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, третя особа - Служба безпеки України, про визнання незаконним та скасування рішення - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови складено 25.10.2021.