Постанова 4855 № 320/12137/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/12137/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення коштів та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021, В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просило: - стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ТОВ "РГК" пеню в розмірі 4939747,76 грн., нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21.04.2014 по 04.04.2018; пеню в розмірі 903111,78 грн., нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 05.04.2019 по 25.12.2019; збитки у розмірі 7151915,51 грн.; інфляційні втрати у розмірі 14317514,54 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019; 3 проценти річних у розмірі 1858076,87 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019; моральну шкоду у розмірі 10000000,00 грн., а всього 39170366,46 грн., у зв`язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10952811,00 грн., заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК". Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 згідно з пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7151915,51 грн. та моральної шкоди у розмірі 10000000,00 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 у розмірі 4912380,75 грн. та за період з 05.04.2019 по 23.12.2019 у розмірі 899690,90 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" інфляційні втрати за період з 01.05.2014 по 23.12.2019 у розмірі 14317514,54 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" три відсотки річних за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 у розмірі 1856276,41 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані, зокрема, тим що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про стягнення пені за період з 21.04.2014 по 04.04.2018. Також відповідач зазначає про те, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №320/1844/19 виконано 23.12.2019, а не як стверджує позивач 25.12.2019. Вказано, що позивачем не зазначено обставин вжиття заходів для оскарження поведінки відповідача щодо невідшкодування ПДВ у період з квітня 2014 року по дату подання позову у справі №320/1844/19. Крім того, відповідач вважає помилковим посилання позивача на норми статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Вказує, що спірні правовідносини є публічно-правовими і регулюються лише нормами спеціального законодавства. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2021 було відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про закриття провадження у справі з підстав порушення правил підсудності. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову. Представники позивача в судовому засіданні просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказавши на його обґрунтованість та відповідність положенням чинного законодавства. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з реєстру платників податку на додану вартість від 29.12.2020 №2010194500037 позивач є платником податку на додану вартість з 12.11.2019, індивідуальній податковий №370663510194. Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2014 позивачем до Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було подано податкову декларацію з ПДВ за лютий 2014 року (вх.. №9015879312 від 19.03.2014), в якій платником самостійно визначено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 10952811,00 грн. 25 березня 2014 року до зазначеної вище декларації позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ, у зв`язку з виправленням ним самостійно виявлених помилок за лютий 2014 року (вх. №9014582402 від 25.03.2014). Разом з податковою декларацією позивачем подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 10952811,00 грн. на рахунок платника у банку. Враховуючи подану заяву, Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено позапланову документальну виїзну перевірку, за результатами проведення якої складено довідку 15.04.2014 №1017/15-1/37066355 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ "РГК" код за ЄДРПОУ 37066355 бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2014 року". Згідно з висновком проведеною перевіркою не встановлено порушень при відображенні ТОВ "РГК" у декларації за лютий 2014 року з урахуванням уточнюючого розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за рахунок платника у банку у сумі 10952811,00 грн. Так, в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа №320/1844/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" до Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, в якій позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 10952811,00 грн., заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є узгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача; зобов`язати Головне управління ДФС у Київській області подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновок із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10952811,00 грн., заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК"; стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ТОВ "РГК" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2014 року у розмірі 10952811,00 грн., заявлену згідно декларації за лютий 2014 (вх. №9015879312 від 19.03.2014) та пеню в розмірі 1248620,45 грн., нараховану на суму такої бюджетної заборгованості за період з 05.04.2018 по 04.04.2019. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №320/1844/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019, адміністративний позов повністю задоволено. Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Київській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Київській області, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 у справі №320/1844/19. 23 грудня 2019 року органом державного казначейства шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок ТОВ "РГК" було відшкодовано позивачу суму бюджетного відшкодування у розмірі 10952811,00 грн., що підтверджується витягом з інформаційно-аналітичної системи "Податковий блок" та платіжним дорученням від 23.12.2019 №238910969. У зв`язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10952811,00 грн., заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК", позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, збитків, інфляційних втрат, 3 процентів річних у зв`язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року, як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК" є обгрунтованими та доведеними, а отже підлягають задоволенню. Аналізуючи обставини справи, доводи апеляційної скарги та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення в частині, з огляду на таке. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України). Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції станом на момент подачі податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2014 року) бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків врегульовано статтею 200 ПК України (далі - у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто після проведення перевірки та підтвердження контролюючим органом в ході проведеної перевірки заявленої ТОВ "РГК" суми бюджетного відшкодування з ПДВ у декларації за лютий 2014 року). Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до пунктів 200.2 та 200.3 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Згідно з пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. За приписами пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Згідно з пунктом 200.8 статті 200 ПК України до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. Відповідно до пункту 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. При цьому, за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Перелік достатніх підстав, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України (пункт 200.11 статті 200 ПК України). У силу положень пункту 200.12 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу (пункт 200.13 статті 200 ПК України). Пунктом 200.23 статті 200 ПК України передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Таким чином, у разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 ПК України вимог, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірок, цей орган зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Протягом п`яти операційних днів після отримання зазначеного висновку орган Державного казначейства України повинен видати платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку. На суми податку, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 ПК України строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Як вбачається з рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №320/1844/19 довідкою Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було підтверджено заявлену ТОВ "РГК" до відшкодування суму ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 10952811,00 грн., згідно з декларацією з ПДВ за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014). До 20.04.2014 включно відповідач зобов`язаний був скласти та подати до відповідного органу казначейської служби висновок стосовно позивача із зазначенням суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, однак цих дій Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області не було проведено і цим було порушено право позивача на відшкодування суми ПДВ, заявленої до відшкодування згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014) з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2014 року (вх. №9014582402 від 25.03.2014) (том 1, а.с.41-53). Положеннями частини четвертої статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, в адміністративній справі №320/1844/19, судове рішення у якій набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 25.09.2019, встановлені обставини, які стосуються предмету цього судового розгляду і не потребують доказуванню у цій справі. Так, з урахуванням встановлених вище обставин, враховуючи, що датою складання довідки Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області є 15.04.2014, то п`ятиденний строк на складання та подачу висновку про бюджетне відшкодування суми ПДВ у розмірі 10952811,00 грн., згідно з декларацією з ПДВ за лютий 2014 року, спливає 22.04.2014 (з урахуванням святкового дня (Пасха) - 20.04.2014 та наступного за святковим днем вихідного дня - 21.04.2014). Тобто право на нарахування пені у позивача за сумою ПДВ, що підлягає відшкодуванню згідно з податковою декларацією з ПДВ за лютий 2014 року, виникло з 30.04.2014 (з урахуванням 5-ти операційних днів після закінчення строку отримання висновку про бюджетне відшкодування). Кінцевою датою нарахування такої пені є 23.12.2019 (день фактичного перерахування бюджетної заборгованості). Отже, сума пені, що підлягає нарахуванню та стягненню на користь позивача розраховується за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 (попередній день перед днем нарахування ТОВ "РГК" суми пені при розгляді справи №320/1844/19) та з 05.04.2019 (наступний день після дня нарахування ТОВ "РГК" суми пені при розгляді справи №320/1844/19) по 23.12.2019. Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України пеня нараховується на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, тобто облікова ставка не змінюється протягом строку, за який розраховується пеня. При розрахунку суми пені, яка повинна бути нарахована на суму бюджетної заборгованості за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 та з 05.04.2019 по 23.12.2019, застосовується облікова ставка Національного банку України на рівні 9,5%. Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав, що сума пені, що підлягає нарахуванню та стягненню на користь ТОВ "РГК" за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 (1436 днів) становить: 10952811,00 грн. (сума несвоєчасно відшкодованого ПДВ) х 9,5% (облікова ставка НБУ з 15.04.2014) х 1436 днів (прострочення відшкодування) х 120% / 365 днів = 4912380,75 грн. Сума пені, що підлягає нарахуванню та стягненню на користь ТОВ "РГК" за період з 05.04.2019 по 23.12.2019 (263 дні) становить: 10952811,00 грн. (сума несвоєчасно відшкодованого ПДВ) х 9,5% (облікова ставка НБУ з 15.04.2014) х 263 дні (прострочення відшкодування) х 120% / 365 днів = 899690,90 грн. Оцінюючи обґрунтованість тверджень апелянта щодо пропуску строку звернення до суду з зазначеними вимогами, колегія суддів зазначає, що статтею 102 ПК України передбачено строк давності у 1095 днів, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1 статті 102 ПК України); стягнення податкового боргу (пункт 102.4 статті 102 ПК України); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5 статті 102 ПК України). Крім того, положеннями пункту 43.3 статті 43 ПК України встановлено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Аналіз положень статті 43 та пункту 200.23 статті 200 ПК України дає підстави для висновку про те, що пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості в силу Закону та не залежить від волевиявлення платника податку на додану вартість. Визначений законодавцем строк в 1095 днів також свідчить на користь висновку про те, що ПК України надано можливість захистити своє право на стягнення пені у зв`язку з несвоєчасним відшкодування державою ПДВ протягом цього строку. Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість. При цьому, право платника податків на стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ та нарахованої пені повинно бути реальним і забезпечуватись практичною можливістю, в тому числі, шляхом звернення до суду. Отже, позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів. При цьому, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.10.2019 у справі №810/1227/17 та від 02.02.2021 у справі №810/1506/17. Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України, тобто протягом 1095 днів з наступного дня після повної сплати податковим органом суми бюджетного відшкодування, позаяк пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення повернення бюджетного відшкодування до тих пір поки не буде відшкодовано кошти. Оскільки перерахування та виплата позивачу суми бюджетної заборгованості у розмірі 10952811,00 грн. була здійснена 23.12.2019 згідно з платіжним дорученням від 23.12.2019 №238910969. З даною позовною заявою про стягнення пені позивач звернувся 24.11.2020, тобто з дотриманням відповідного строку звернення до суду. Оцінюючи позовні вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 14317514,54 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019 та трьох процентів річних у розмірі 1858076,87 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком господарського суду про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. За змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. З урахуванням вказаної Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4590/19, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України). Відтак, вимога про стягнення з бюджету інфляційних втрат та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, розглядається у межах передбаченого пунктом 102.5 статті 102 ПК України строку звернення до суду. Тобто протягом 1095 днів з наступного дня після повної сплати податковим органом суми бюджетного відшкодування, які позивачем не пропущені. У зв`язку з чим, посилання відповідача на загальні положення цивільного процесуального законодавства щодо строку позовної давності є безпідставними, так як останні не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Апелянтом не зазначено про порушення порядку нарахування інфляційних втрат судом першої інстанції, а тому останнім обґрунтовано застосовано Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку №1078. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вірно вказав, що оскільки позивачем заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати в сумі 14317514,54 грн., розмір яких є менший, ніж розраховано судом, та оскільки в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 01.05.2014 по 23.12.2019 підлягають задоволенню судом у заявленому позивачем розмірі. В частині правомірності обрахунку 3% річних, колегія суддів врахувала що на відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення. При цьому, стягнення 3% річних за своєю правовою природою є платою за користування чужими грошовими коштами, а отже стягнення їх за день, коли гроші сплачено (стягнуто), є неправомірним. Вказана правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16. Відтак, 3% річних з простроченої суми основного боргу за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 (день, що передує дню фактичного перерахування бюджетної заборгованості) становить 10952811,00 грн. (сума боргу) х 3%/365 (кількість днів у році) х 2062 (кількість днів прострочення) = 1856276,41 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності у вимогах позивача ознак неправомірності, як і не доведено обґрунтованість своєї правової позиції. Колегія суддів вказує, що апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в суді першої інстанції, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача також не містить. Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для часткового задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення коштів та моральної шкоди - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: О. М. Ганечко Я. М. Василенко Повний текст постанови складено 25.10.2021.