Постанова 4809 № 405/2121/20

ПОСТАНОВА іменем України 18 жовтня 2021 року м. Кропивницький справа № 405/2121/20 провадження № 22-ц/4809/1507/21 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Черненка В.В. за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Степанова Наталя Миколаївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 12 липня 2021 року у складі судді Шевченко І.М., В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Степанова Наталя Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування. В обґрунтування поданого позову посилався на те, що йому належало на праві приватної спільної часткової власності на підставі договору дарування, посвідченого 19 грудня 1990 року державним нотаріусом Першої Кіровоградської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1-3075, та договору про визначення ідеальних часток, посвідченого 10 серпня 2017 року Степановою Н.М., приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області, зареєстрованого в реєстрі за №317, будинок (4/15 частки домоволодіння з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд) та земельна ділянка, загальною площею 0,0652 га, за АДРЕСА_1 , в якому проживав він та відповідач. Він є інвалідом 2-ої групи, часто хворіє і потребує сторонньої допомоги, діти його проживають окремо, відповідач запропонувала йому свої послуги по забезпеченню доглядом, харчуванням, утримання його житлового будинку в належному стані, взамін попросила відписати їй частину житлового будинку. Вказав, що 27 травня 2019 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір, який було посвідчено Степановою Н.М., приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області, та зареєстровано в реєстрі за №252, тексту якого він не читав, вважаючи що в ньому передбачені всі права і обов`язки, про які вони домовились. Зазначав, що 28 травня 2019 року поведінка відповідача була нахабною та агресивною, вона відчула себе хазяйкою в будинку й почала зневажливо відноситися до нього, відмовилась піклуватись, не обґрунтовуючи свою відмову, самоусунулася від домовленостей, сказала що вона господиня і що уклали договір дарування, а не довічного утримання і доглядати його не буде. Коли ж він сказав, що звернеться до нотаріуса для розірвання договору відповідач почала погрожувати тим, що взагалі виселить його. Як наслідок 28 травня 2019 року він звернувся до приватного нотаріуса Степанової Н.М. з проханням розірвати договір, але приватний нотаріус Степанова Н.М. повідомила, що договір можна розірвати лише за взаємною згодою або через суд. У подальшому позивач дізнався, що фактично між ним та відповідачкою був укладений договір дарування, чого він не бажав, оскільки між ними виникла домовленість, яка має ознаки довічного утримання. Він мав на меті укласти саме такий договір. Даний договір дарування не відповідає його внутрішній волі і був укладений під впливом тяжкої для нього обставини, а саме хвороби, інвалідності, безпорадного стану та сторонньої допомоги. Вказував, що іншого житла у нього немає, він продовжує проживати в спірному будинку та виконує всі обов`язки власника житла. Внаслідок хвороби він втратив здатність свідомо підходити до вирішення важливих питань. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2020 року по справі № 405/8678/19 шлюб між ним та відповідачем було розірвано. Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати недійсним договір дарування, укладений 27 травня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Степановою Наталією Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за номером 252, відповідно до якого він передав безоплатно у власність відповідачу будинок (4/15 частки домоволодіння з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд) та земельну ділянку загальною площею 0,0652 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3510100000:45:399:001, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 12 липня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 27 травня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за №252, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Степановою Наталією Миколаївною. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Степанова Н.М., направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, а рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 12 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Вказала, що позивач був обізнаний про природу договору, виявляв волю на укладення саме договору дарування частини будинку, власноручно 27.05.2019 року перед укладенням договору дарування власноручно підписав заяву від дарувальника нерухомого майна. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити. ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Третя особа приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Степанова Н.М. у судове засідання апеляційного суду не з`явилася. Про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином. направила до суду заяву про розгляд справи без її участі за наявними матеріалами не має, не заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 27 травня 2019 року сторони уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Степановою Н.М., зареєстрований в реєстрі за номером 252, згідно з яким ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_2 будинок (4/15 частки домоволодіння з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд) та 1/6 частки земельної ділянки загальною площею 0,0652 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3510100000:45:399:0011, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-7) Також встановлено, що з 16 березня 2012 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2020 року по справі № 405/8678/19 розірвано (а.с.11). Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_1 не відповідало його внутрішній волі та правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, що є підставою для визнання судом договору дарування недійсним. Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду, виходячи з такого. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 провадження №12-112гс18. Частина перша статті 717 ЦК України передбачає, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно з договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України у разі, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16-ц провадження № 61-13359св19, на які посилається заявник в своїй позовній заяві та апеляційній скарзі. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. При чому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Зі змісту оспорюваного договору дарування убачається, що правочин був посвідчений нотаріусом, після того, як було встановлено, що кожна із сторін однаково розуміла значення, умови правочину та його правові наслідки. В графі підписи сторін Договору дарування частки житлового будинку напроти слова « ДАРУВАЛЬНИК » позивач вчинив всій особистий підпис і власноручно написав своє прізвище ім`я та по-батькові - ОСОБА_1 . Із змісту Договору від 27 травня 2019 року убачається, що сторони взаємно стверджували (пункт 2.4.): ми сторони, правочину підтверджуємо, що договір вчиняється у формі встановленій законом; спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; наше волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; кожен з нас не обмежений у праві укладати правочини, не визнаний у судовому порядку недієздатним (повністю або частково) ми не страждаємо в момент укладення договору на захворювання, які б перешкоджали усвідомленню його суті; проект договору складений нотаріусом з урахуванням умов визначених ними, та умов, які є обов`язковими; договір укладено нами не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин. В укладеному договорі дарування зазначено: Я Дарувальник стверджую, що дарування здійснено мною за доброю волею, без будь яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального. Ми сторони правочину, розуміємо, що за своєю правовою природою договір дарування є безоплатним, а тому Дарувальник не має права вимагати від Обдарованого вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру. Крім того, відповідно до пункту 2.2. договору 27 травня 2019 року нотаріусом було відібрано від ОСОБА_1 заяву про роз`яснення йому поняття заповіту, договору довічного утримання та дарування, де він власноручно написав, що бажає посвідчити договір дарування, та яка залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Степанової Н.М., про що позивач не заперечував у судовому засіданні апеляційного суду. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16 суд зазначив, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Як зазначає позивач (дарувальник) він домовлявся про довічне утримання з боку відповідача, на яке остання погодилась. Позивач стверджує, що мав на меті укласти саме договір довічного утримання та помилився щодо правової природи правочину, який підписав з відповідачем. Разом з тим, доказів недійсності договору дарування, внаслідок вчинення його під впливом помилки позивач суду не надав. Посилання позивача, щодо мети укладення договору довічного утримання не підтверджується фактичними обставинами справи. Слід зазначити, що позивач при цьому уклав договір дарування не на усе належне йому нерухоме майно, а лише на частину цього майна, що на думку колегії суддів також свідчить про усвідомлення позивачем правової природи укладеного ним договору, а саме договору дарування, а не довічного утримання. Показання свідків, допитаних у судовому засіданні суду першої інстанції апеляційний суд вважає такими, що також не доводять обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Зокрема, подальше виникнення суперечностей та конфліктів між сторонами щодо використання майна, що було предметом договором дарування, не може бути підставою для визнання договору дарування недійсним. Зазначені вище обставини не були належно оцінені судом першої інстанції. Згідно зі ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене вище колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 12 липня 2021 рокускасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Степанова Наталя Миколаївна, про визнання недійсним договору дарування, посвідченого 27 травня 2019 року, зареєстрованого у реєстрі за номером 252, відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 жовтня 2021 року. Головуючий суддя О.І. Чельник Судді C.М. Єгорова В.В. Черненко