Постанова 4855 № 580/5761/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/5761/20 Суддя (судді) першої інстанції: В.В. Гаращенко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю. за участю секретаря Юрковець А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експоліспром" до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю «Експоліспром» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якій просило: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Черкаській області № 0012970705 від 23.11.2020, яким позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 193703,0 грн., та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 96852,0 грн.; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Черкаській області № 0012980705 від 23.11.2020, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 526389,0 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не мав права проводити документальну позапланову перевірку позивача відповідно до пп.78.1.8. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, оскільки для цього відсутні підстави визначені розділом V Податкового кодексу України. Позивач вважає, що посадова особа контролюючого органу незаконно проводила документальну перевірку товариства за періоди діяльності травень та червень 2020 року, які не зазначені в наказі № 1737-п від 19.10.2020, тим більше, що право на документальну перевірку таких періодів контролюючий орган вже втратив, оскільки пройшов строк 60 днів після подання декларації, який визначено п. 200.11 Податкового кодексу України. На думку позивача, відповідач даною позаплановою перевіркою незаконно збільшив позивачу податкові зобов`язання з податку на додану вартість за податковий період червня місяця на загальну суму 87341,0 грн. та зменшив податковий кредит за цей же період в сумі 198782,0 грн., оскільки період червня 2020 року вже перевірявся документальною позаплановою перевіркою, яка оформлена актом перевірки № 185/23-00-04-0208/43111782 від 14.09.2020. Стосовно зменшення позивачу розміру бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2020 року, позивач зазначає, що ним виконані всі умови, передбачені абзацом «б» пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України, щодо такого відшкодування. Податок в сумі 778666,0 грн., який заявлений в декларації до відшкодування (ряд. 20.2.1.), фактично сплачений позивачем - отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах, про таке зазначено як в довідці камеральної перевірки, так і в п. 3.17 акту позапланової документальної перевірки на сторінках 24-28, податкового боргу перед бюджетом позивач також не має. В такому разі зменшення позивачу відшкодування з бюджету податку в сумі 193703,0 грн. є незаконним, тим більше незаконним є нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 96852,0 грн. Крім того, позивач зазначає, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення ТОВ «Експоліспром» вимог щодо формування податкового кредиту, оскільки з контрагентом ТОВ «Смілаенергопромтранс» здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких наявні необхідні, належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи, а висновки акту перевірки не відповідають нормам чинного законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у Черкаській області на підставі наказу №1737-п від 19.10.2020 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Експоліспром» з питань дотримання платником податку податкового законодавства по податку на додану вартість щодо повноти та правомірності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість понад 100 тис. грн., за період діяльності з 01.08.2020 по 31.08.2020, за результатами якої складено акт перевірки від 05.11.2020 року №933/23-00-07-0205/43111782. В акті перевірки зазначено, що ТОВ «Експоліспром» порушено: - п.200.4 ст. 200 розділу V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за серпень 2020 року в сумі 193703 гривень. - п. 185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п. 198.5, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 526389 грн. - п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України щодо складання та реєстрації платником в ЄРПН на дату виникнення податкових зобов`язань податкових накладних на загальну суму ПДВ 109232,39 грн. , в т.ч. за травень 2020 року на суму 14223,83 грн., за червень 2020 року на суму 87341,51 грн., за серпень 2020 року на суму 7667,05 грн. На підставі висновків, викладених в акті перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.11.2020 року: - № 0012970705, яким позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 193703,0 грн., та нараховано штрафні санкції в розмірі 96852,0 грн.; - № 0012980705, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість у сумі 526389,0 грн. Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, натомість позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Статтею 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Перелік підстав для проведення позапланової перевірки передбачено нормами п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України. Відповідно до вимог пп. 78.1.8 п. 78.1. ст. 78 ПК України, контролюючий орган проводить позапланову документальну перевірку в разі, якщо платником податку подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V того Кодексу, та\або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. Таким чином, призначена згідно пп. 78.1.8 п. 78.1. ст. 78 ПК України перевірка може бути проведена за наявності окремо чи одночасно двох умов: - платником податку подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу; - платником податку подано декларацію з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу №1737-п від 19.10.2020 спірна перевірка призначена з питань правомірності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість понад 100 тис. грн. Отже, наказ №1737-п від 19.10.2020 не передбачає повноважень посадових осіб податкового органу здійснювати перевірку бюджетного відшкодування з ПДВ. Водночас, висновки акту перевірки від 05.11.2020 №933/23-00-07-0205/43111782 та податкове повідомлення-рішення № 0012970705 від 23.11.2020 передбачають притягнення позивача до відповідальності саме внаслідок завищення суми бюджетного відшкодування, а тому є неправомірними. Колегія суддів звертає увагу, що пп. 20.1.46 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право під час проведення перевірки та розгляду результатів перевірки отримувати письмові пояснення від посадових (службових) осіб з питань, що стосуються предмета перевірки, та їх документальне підтвердження, у тому числі щодо здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. За змістом наведеної норми Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право вимагати від посадових осіб підприємства надання пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки. Як вбачається з матеріалів справи наказ №1737-п від 19.10.2020 передбачає проведення позапланової перевірки за період з 01.08.2020 по 31.08.2020, водночас відповідач вказав, що ним поставлено вимогу про надання документів за травень та червень 2020 року, тобто за період, що не охоплений перевіркою і на підставі ненадання платником документів зроблено висновок про відсутність документального підтвердження від`ємного значення ПДВ в декларації за серпень 2020 року. Відповідно до вимог п. 78.2 ст. 78 ПК України контролюючим органам забороняється проводити документальні позапланові перевірки, які передбачені підпунктами 78.1.1, 78.1.4, 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, у разі, якщо питання, що є предметом такої перевірки, були охоплені під час попередніх перевірок платника податків. Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами ГУ ДПС у Черкаській області проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка правомірності нарахування ТОВ «Експоліспром» від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за період з 01.01.2020 по 31.03.2020; 01.06.2020 по 30.06.2020 та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2020 року, за результатами перевірки складено акт №185/23-00-04-0208/43111782 від 14.09.2020. Таким чином, ГУ ДПС у Черкаській області проводило позапланову документальну перевірку з питань правомірності нарахування позивачем від`ємного значення ПДВ та бюджетного відшкодування за червень 2020 року, отже, відповідач не мав права повторно проводити перевірку за предметом, який охоплений попередньою перевіркою. В свою чергу слід зазначити, що за висновками акту попередньої перевірки №185/23-00-04-0208/43111782 від 14.09.2020 контролюючим органом не встановлено порушення ТОВ «Експоліспром» в частині достовірності нарахування від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту за червень 2020 року в сумі 2708910 грн. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач вийшов за межі предмету документальної позапланової перевірки, у зв`язку з чим акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно, прийняті на його підставі податкові повідомлення - рішення є неправомірними. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 812/1028/17. Щодо висновків ГУ ДПС у Черкаській області про заниження ТОВ «Експоліспром» податкового зобов`язання з ПДВ у зв`язку з списанням витрат на утримання автомобілів, слід зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки було встановлено, що між ТОВ «Експоліспром» та ОСОБА_1 було укладено договір позички від 02.01.2020, відповідно до умов якого позичкодавець передає у безоплатне користування користувачу (ТОВ «Експоліспром») автомобіль VOLKSWAGEN CRAFTER для використання його в повсякденній господарській діяльності. Користувач зобов`язаний здійснювати звичайні витрати щодо підтримання автомобіля у належному стані в т.ч. поточні ремонти, а також витрати на ПММ. Згідно акта від 02.01.2020 приймання-передачі за договором позички автомобіля №б/н від 02.01.2020 ОСОБА_2 прийняв, а ОСОБА_1 передала транспортний засіб марки VOLKSWAGEN CRAFTER, державний номер НОМЕР_1 . Крім того, 30.04.2020 ТОВ «Експоліспром» в особі Гострого Ігоря Григоровича, який діє зі підставі довіреності укладено з ОСОБА_2 (Позичкодавець) договір позички, відповідно якого позичкодавець передає у тимчасове безоплатне користування користувачу автомобіль TOYOTA LAND CRUISER. Користувач зобов`язаний забезпечувати транспортний засіб пально - мастильними матеріалами, запчастинами на поточні ремонти. Відповідач зазначає про недодержання позивачем передбаченої ст.828 Цивільного кодексу України форми договорів позички вищенаведених транспортних засобів. Відповідно до ч.4 ст.828 Цивільного кодексу України договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Зі змісту вказаної норми слідує, що договір позички (безкоштовного користування) наземних самохідних транспортних засобів за участю фізичної особи не обов`язково посвідчувати нотаріально. При цьому, на даний час законодавством України чітко не визначено поняття «наземний самохідний транспортний засіб», а розшифровано лише термін «наземні транспортні засоби». Згідно статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах. Підпункт «b» статті 1 Європейської угоди, що стосується праці екіпажів транспортних засобів, здійснюючих міжнародні автомобільні перевезення (дата приєднання Україною 07.09.2005) визначає, що під «автомобілем» мається на увазі будь-який самохідний транспортний засіб, що використовується зазвичай для перевезення на дорогах людей або вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей або вантажів; цей термін не включає сільськогосподарські трактори. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким чином, автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а відтак договори позички транспортного засобу, укладені між ТОВ «Експоліспром» та фізичними особами не потребують обов`язкового нотаріального посвідчення. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 640/1834/19. Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов`язкові реквізити. Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Отже, належним чином оформлені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні є підставою для покупця товарів на віднесення сум ПДВ в накладних до податкового кредиту. В свою чергу відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що позивач або його контрагенти не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань. Крім того, слід зазначити, що згідно п. 3.13.2 акту перевірки від 05.11.2020 №933/23-00-07-0205/43111782 в ході проведення перевірки не виявлено серед постачальників позивача суб`єктів господарювання, які надали податковий кредит і не задекларували податкові зобов`язання, здійснюють операції, не обумовлені економічними причинами. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у ТОВ «Експоліспром» на підставі складених постачальниками товарів та послуг та належним чином зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, були законні підстави для включення такого податкового кредиту і внесення таких показників до декларацій відповідних податкових періодів. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Н.В. Безименна А.Ю. Кучма Повний текст постанови складено « 23» жовтня 2021 року.