Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/6560/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2021 р.Справа № 520/6560/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Шляхова О.М.) від 25.05.2021 року (повний текст складено 25.05.21 року) по справі №520/6560/21 за позовом ОСОБА_1 до Селищного голови Малоданилівської об`єднаної територіальної громади (Малоданилівська селищна рада) Гололобова Олександра Олександровича про визнання дій протиправними та скасування розпорядження, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Селищного голови Малоданилівської об`єднаної територіальної громади (Малоданилівська селищна рада) Гололобова Олександра Олександровича, в якому просив: - визнати незаконними дії Малоданилівського селищного голови Гололобова Олександра Олександровича щодо видання Розпорядження за №04-01/132 від 23.11.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади в.о. старости Черкаська Лозова та селища Лісне"; - скасувати як незаконне Розпорядження за №04-01/132 від 23.11.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади в.о. старости Черкаська Лозова та селища Лісне". Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Позивачу запропоновано усунути недоліки, зокрема, шляхом надання заяви про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин його пропуску. 07.05.2021 року до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування заяви вказує, що внаслідок різного суб`єктивного складу учасників, предмету захисту та судочинства, на його думку, строк звернення до суду з даною позовною заявою є загальний і складає 6 місяців. Приймаючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху суд врахував безпосередній зв`язок оскаржуваних дій та розпорядження із фактом звільнення позивача із займаної публічної посади та вважає, що в даних правовідносинах застосуванню підлягає спеціальний строк звернення до суду. Таким чином, з моменту отримання 29.04.2021 року ухвали суду позивач дізнався, що оскаржуваним розпорядженням порушено його не тільки трудові права, а й права при звільненні з публічної служби. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду 25.05.2021 року позовну заяву повернуто позивачу. Позивач, не погодився із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неповно з`ясовано обставини справи щодо поважності причин поновлення строку звернення до суду. Вказує, що повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач не знав про відсутність рішення сесії Малоданилівської селищної ради про його звільнення. Так, розпорядження про звільнення позивача обґрунтоване рішенням І сесії Малоданилівської селищної ради VIII скликання від 23.11.2020 року. В той же час, позивачу не було відомо, що в рішенні сесії №1 від 23.11.2020 року питання його звільнення не обґрунтовувалося та не приймалося відповідне рішення. Зазначив, що його ввели в оману зазначивши недостовірну інформацію як підстави звільнення, ця обставина стала відомою тільки на прикінці березня 2021 року, в ході розмови із депутатом селищної ради який повідомив, що він був присутній на сесії з її відкриття і до закінчення та питання про звільнення позивача не голосувалося. Вказує, що про порушення своїх прав позивач дізнався не з моменту прийняття та вручення йому Розпорядження, а з моменту як він дізнався, що підстава його звільнення є фіктивною, адже відсутнє рішення сесії Малоданілівської селищної ради та норма Закону якими обґрунтовано розпорядження. Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач та його представник у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час її апеляційного перегляду, що на підставі розпорядження за №04-01/132 від 23.11.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади в.о. старости Черкаська Лозова та селища Лісне", позивача звільнено з посади в.о. старости Черкаська Лозова та селища Лісне у зв`язку з припиненням повноважень з 23.11.2020 року. Не погоджуючись із законність вказаного розпорядження та правомірністю дій відповідача щодо його видання, позивач звернувся до суду із даним позовом у квітні 2021 року. Приймаючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходи з того, що позивачем пропущений законодавчо встановлений строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Строк звернення до адміністративного суду - це встановлений законом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і за захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строки адміністративного судочинства спрямовані саме на якнайшвидше здійснення такого захисту шляхом суворого їх дотримання судом та особами, які беруть участь у справі. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою своєчасного виконання учасниками адміністративного судочинства передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. За загальним правилом визначеним частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України). Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України Про місцеве самоврядування в Україні. Так, згідно статті першої вищевказаного Закону, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Правове регулювання статусу посадових осіб місцевого самоврядування визначено статтею 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування. Відповідно до положень вказаної статті Закону, правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні відносини стосуються звільнення зі служби в органах місцевого самоврядування, до них підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду. При цьому, початок перебігу строків звернення до суду починається із часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 123 КАС України передбачено, що в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. За частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Аналіз наведених норм свідчить про те, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.11.2020 року по справі №9901/186/20. В зв`язку з чим, колегія суддів відхиляє посилання позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду. Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18. Так, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Так, оскаржуване розпорядження прийнято 23.11.2020 року. У судовому засіданні позивач підтвердив, що його копію отримав 29.11.2020 року. Натомість, із адміністративним позовом позивач звернувся лише у квітні 2021 року (датований 14.04.2021 року та надійшов на адресу суду 16.04.2021 року), тобто з пропуском встановленого місячного строку звернення. Колегія суддів наголошує, що поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Згідно ч. 1 ст. 45 КАС України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника відносно того, що про порушення своїх прав позивач дізнався не з моменту прийняття та вручення йому розпорядження, а з моменту як він дізнався, що підстава його звільнення є фіктивною, оскільки вказані доводи стосуються фактично незгоди із оскаржуваним розпорядженням та можуть бути покладені в основу позову, проте не можуть бути визнаними такими, які є об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення або пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Відповідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі Перетяка та Шереметьєв проти України, заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі Меньшакова проти України, заява №377/02). Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі Perezde Rada Cavanilles v. Spain (Перез де Рада Каванілес проти Іспанії), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року Osman v. the United Kingdom (Осман проти Сполученого Королівства), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року Kreuz v. Poland (Круз проти Польщі), заява №28249/95). У рішенні ЄСПЛ у справі Пономарьов проти України від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Отже, відповідно до практики ЄСПЛ застосування національними судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Вказаний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 07.10.2019 року по справі №826/8233/17 та від 11.12.2019 року по справі №826/19577/15. При викладених обставинах, колегія суддів не знаходить правових підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає у тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. У той же час, вказаних обставин позивачем не наведено та судом не встановлено. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, а доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують не спростовують з наведених вище підстав. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 року по справі №520/6560/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров Повний текст постанови складено 23.10.2021 року