Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/4878/21

Головуючий І інстанції: Зінченко А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2021 р. Справа № 520/4878/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/4878/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в якому просила: -визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у перерахунку пенсії та зарахуванні, стажу в подвійному розмірі періоду роботи в КНП ХОР Обласному клінічному протитуберкульозному диспансері №7 з 01.01.2004 року по 31.12.2020 року на посаді дільничної медичної сестри та скасувати рішення № 2465 від 22.02.21 відділу перерахунків пенсій № 4 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2020 на посаді дільничної медичної сестри у КНП ХОР Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер № 7 у подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України Про пенсійне забезпечення. -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 19.02.2021, у зв`язку з зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 31.12.2020 на посаді дільничної медичної сестри у КНП ХОР Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер № 7 у подвійному розмірі, та провести відповідні виплати. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідач протиправно відмовив їй у перерахунку пенсії із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи на посаді дільничної медичної сестри у КНП ХОР Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер № 7 з з 01.01.2004 по 31.12.2020 в подвійному розмірі, у відповідності до приписів статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за віком за списком № 2 відповідно до Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 19.02.2021 року позивач звернулась до управління з заявою про перерахунок пенсії з зарахуванням стажу в подвійному розмірі за періоди роботи в КНП ХОР «Обласному клінічному протитуберкульозному диспансері № 7» з 01.01.2004 року по 31.12.2020 року. Рішенням управління № 2465 від 22.02.2021 року було відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з урахуванням стажу в подвійному розмірі . Позивач вважаючи відмову відповідача в проведенні перерахунку та виплаті пенсії протиправною, звернулась до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів. Суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача та відсутність правових підстав для задоволення позову. Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII). Так, відповідно до статті 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Відповідно до п.7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» (2586-ІІІ) протитуберкульозні заклади - це спеціалізовані заклади охорони здоров`я, що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз (протитуберкульозні диспансери, лікарні, відділення, кабінети, науково-дослідні інститути, денні стаціонари тощо). Відповідно до п.12 ч.1 ст. 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу. Виходячи зі змісту наданих статей, протитуберкульозні заклади є інфекційними закладами охорони здоров`я, оскільки здійснюють лікування інфекційного захворювання. У свою чергу, ст. 60 Закону № 1788-ХІІ, встановлено, що робота в інфекційних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Крім того, зі змісту листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 № 625/15-05/039-6 № 10.01.09/2606 № 16918/02-20 встановлено, що заклади охорони здоров`я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі. З огляду на викладене, оскільки позивач працює на посаді дільничної медичної сестри у КНП ХОР «Обласному клінічному протитуберкульозному диспансері № 7», який є протитуберкульозним закладом у розумінні Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», відповідно до ст. 60 Закону № 1788-ХІІ, позивач має право на зарахування періоду роботи до стажу роботи у подвійному розмірі. Щодо посилання відповідача на те, що пільговий стаж позивача за період після 01.01.2004 р. не підлягає врахуванню в подвійному розмірі з підстав набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно ст. 24 якого страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом, колегія суддів зазначає наступне. Так, колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими, за змістом п. 2 розділу XV прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». Згідно з п. 3 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». Вимогами п.4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом. Крім того, редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію. Водночас, нормами ст.16 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на за вислугою років. Відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 04.12.2019р. у справі №689/872/17, від 27.02.2020 № 462/1713/17. Колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 24.01.2019 року по справі №265/4648/14-а , оскільки обставини у справах є різними. Так, у вказаній вище справі позивач звертавсяь до органів Пенсійного фонду України із заявами про перерахунок вислуги років на підставі статті 60 Закону України №1788-XII. Натомість, у даній справі позивач просив зарахувати саме до стажу роботи спірні періоди у подвійному розмірі. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності власних дій та рішень, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність відмови у зарахуванні позивачу до страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 року по 31.12.2020 року на посаді дільничної медичної сестри КНП ХОР Обласному клінічному протитуберкульозному диспансері №7у подвійному обчисленні на підставі ст.60 Закону України №1788-XII. Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів дійшла висновку, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у перерахунку пенсії та зарахуванні, стажу в подвійному розмірі періоду роботи в КНП ХОР Обласному клінічному протитуберкульозному диспансері №7 з 01.01.2004 року по 31.12.2020 року на посаді дільничної медичної сестри та скасування рішення № 2465 від 22.02.21 відділу перерахунків пенсій № 4 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Зобов`язння Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2020 на посаді дільничної медичної сестри у КНП ХОР Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер № 7 у подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України Про пенсійне забезпеченнята зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 19.02.2021, у зв`язку з зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 31.12.2020 на посаді дільничної медичної сестри у КНП ХОР Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер № 7 у подвійному розмірі, та провести відповідні виплати. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд звертає увагу на наступні обставини. Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно ч 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до квитанції № 0.0.2071104345.1 від 30.03.2021 року позивачем було сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 908,80 грн., а за подання апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2018 року - у розмірі 1362,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2226524562.1 від 11.08.202021 року. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним та розподілити судові витрати шляхом стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відповідно до вимог ч. 1 статті 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311 , 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 по справі № 520/4878/21 скасувати. Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 -задовольнити. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у перерахунку пенсії та зарахуванні, стажу в подвійному розмірі періоду роботи в КНП ХОР Обласному клінічному протитуберкульозному диспансері №7 з 01.01.2004 року по 31.12.2020 року на посаді дільничної медичної сестри Скасувати рішення № 2465 від 22.02.21 відділу перерахунків пенсій № 4 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2020 на посаді дільничної медичної сестри у КНП ХОР Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер № 7 у подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України Про пенсійне забезпечення. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 19.02.2021, у зв`язку з зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 31.12.2020 на посаді дільничної медичної сестри у КНП ХОР Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер № 7 у подвійному розмірі, та провести відповідні виплати. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання адміністративного позову до суду першої інстанції у розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім) грн. 80 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1362,00 (одна тисяча триста шістьдесят дві) грн. 00 коп . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий