Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/3276/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3276/20 пров. № А/857/16591/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Затолочного В.С., Ніколіна В.В., за участю секретаря судових засідань - Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року (головуючий суддя: Мричко Н.І., місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту рішення - 30.07.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - встановив: ОСОБА_1 , 30.04.2021 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви в порядку ст. 47 КАС України (а. с. 249 том 1), просила: - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Львівської обласної ради від 01.04.2020 № 104-К «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 з 01.04.2020 на посаді головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу (ввівши таку до штатного розпису або рівнозначній посаді у Львівській обласній раді); - стягнути з Львівської обласної ради на користь ОСОБА_1 суму коштів середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.04.2020 по день винесення відповідного рішення суду про поновлення на роботі; - стягнути з Львівської обласної ради на користь ОСОБА_1 200000,00грн моральної шкоди. Обґрунтовує позов тим, що у Львівській обласній раді фактично не відбулася зміна в організації праці та скорочення чисельності штату працівників, а відтак звільнення є протиправним. Позивач зазначає, що відповідач не запропонував з дня попередження про вивільнення до дня звільнення всі інші вакантні посади (інша робота), які з`являлись у Львівській обласній раді протягом усього цього періоду і які існували на день звільнення. Крім цього, приймаючи оскаржене розпорядження відповідач не врахував кваліфікацію позивача, продуктивність праці, тривалість роботи у Львівській обласній раді, інвалідність ІІ групи, а також те, що позивачу залишилось менше трьох років до настання пенсійного віку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивачка та оскаржила в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. Представник відповідача, 12.10.2021 подав до суду апеляційної інстанції письмове клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з тим, що відповідач не отримав копію апеляційної скарги та на даний час Львівська обласна рада позбавлена можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права, у зв`язку з недостатньою кількістю працівників у штаті юридичного відділу Львівської обласної ради. Суд апеляційної інстанції зауважує, що участь представника відповідача в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, а відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Отже, у задоволенні вказаного клопотання необхідно відмовити. Крім цього, відповідач отримав копію апеляційної скарги на офіційну електронну адресу 28.09.2021, що підтверджується матеріалами справи (а. с. 133 том 2), а тому суд апеляційної інстанції вважає безпідставним покликання відповідач й на не отримання копії апеляційної скарги. Також, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки, відповідач є суб`єктом владних повноважень, що здійснює свою діяльність на професійній основі, а тому труднощі в організації робочого процесу, зокрема, недостатня кількість працівників у штаті юридичного відділу Львівської обласної ради, не є об`єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають належним чином реалізувати свої процесуальні права передбачені КАС України. Представник позивачки Лука Т.М. , у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу задовольнити, а судове рішення скасувати. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.11.2001 працювала в Львівській обласній раді, зокрема, з 11.03.2016 на посаді головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу Львівської обласної ради. Голова Львівської обласної ради, 15.11.2018 видав розпорядження № 459-к «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким, враховуючи вчинення ОСОБА_1 проступку проти інтересів публічної служби, який суперечить покладеним на неї обов`язкам, підриває довіру до неї як до носія влади, що призвело до зниження авторитету обласної ради та унеможливлює подальше виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків, звільнено із займаної посади позивача - головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу - 15.11.2018 за порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування. Вважаючи таке розпорядження протиправним, позивач звернулася з позовом до Львівського окружного адміністративного суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі 1340/5975/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.08.2019 у справі 1340/5975/18 (№ 857/5069/19) рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі № 1340/5975/18 скасовано та позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Львівської обласної ради від 15.11.2018 № 459-К «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 з 16.11.2018 на посаді головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу. Стягнуто із Львівської обласної ради на користь ОСОБА_1 102571,50 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На виконання вказаної постанови, 23.10.2019 голова Львівської обласної ради видав розпорядження «Про поновлення на роботі ОСОБА_1» № 422-к, яким позивачку поновлено на посаді, головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу з 16.11.2018. Голова Львівської обласної ради, 23.10.2019 видав розпорядження «Про попередження ОСОБА_1 щодо можливого звільнення» № 423-к, яким у зв`язку із зміною в організації праці позивача попереджено про її можливе вивільнення 24.12.2019 у зв`язку із зміною в організації праці відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Голова Львівської обласної ради, 06.11.2019 видав розпорядження № 448-к, яким надав позивачу частину щорічної основної відпустки тривалістю 30 календарних днів з 11.11.2019 по 10.12.2019. Згідно з листками непрацездатності позивач з 11.12.2019 по 31.03.2020 перебувала у стані тимчасової непрацездатності. Листом від 01.04.2020 № 02, профспілковий комітет Львівської обласної ради надав згоду на звільнення позивача у зв`язку із зміною в організації праці, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Голова Львівської обласної ради, 01.04.2020 видав розпорядження «Про звільнення ОСОБА_1 » за № 104-К, яким позивачку звільнено із займаної посади головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу 01.04.2020 у зв`язку із зміною в організації праці відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивачки дотримано вимоги статті 43 КЗпП України, а тому розпорядження Львівської обласної ради «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01.04.2020 № 104-К є правомірним та не підлягає скасуванню. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-ІІІ (далі - Закон № 2493) врегульовано правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування. Відповідно до ст. ст. 1-3 Закону № 2493, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування. Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Згідно ст. 7 Закону № 2493, правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України. Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 20 Закону № 2493, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону). Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом. Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Суд апеляційної інстанції зазначає, що під зміною організації праці, треба розуміти зміну: належності посади в органах місцевого самоврядування до певної категорії посад; основних посадових обов`язків; умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту). Такі зміни є наслідком ліквідації або реорганізації органу місцевого самоврядування; зменшенням фонду оплати праці державного органу; скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи органів місцевого самоврядування чи структури окремого органу місцевого самоврядування. Зокрема, у зв`язку з оптимізацією структури окремого державного органу, поєднаною із скороченням чисельності або штату працівників, функціональні обов`язки решти працівників можуть бути переглянутими. Результатом такого перегляду може бути повне або часткове збереження функцій, покладених на посади, що скорочуються, шляхом їх розподілення між існуючим штатом, або запровадження принципово нового функціоналу, без збереження попереднього. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 01.04.2020 голова Львівської обласної ради видав розпорядження «Про звільнення ОСОБА_1 » за № 104-К, яким позивачку звільнено із займаної посади головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу 01.04.2020, у зв`язку із зміною в організації праці, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Львівською обласною радою, 12.03.2019 прийнято рішення «Про затвердження структури та чисельності виконавчого апарату Львівської обласної ради». На підставі цього рішення, голова Львівської обласної ради видав розпорядження «Про штатний розпис виконавчого апарату Львівської обласної ради на 2019 рік» від 20.03.2019 № 93-к, яким затвердив перелік посад, які вилучаються зі штатного розпису виконавчого апарату Львівської обласної ради у зв`язку із зміною в організації праці та штатний розпис виконавчого апарату Львівської обласної ради на 2019 рік. Крім цього, визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Львівської обласної ради «Про затвердження штатного розпису виконавчого апарату Львівської обласної ради на 2019 рік» від 27.12.2018 № 511-к. Згідно з додатком 1 до розпорядження «Про штатний розпис виконавчого апарату Львівської обласної ради на 2019 рік» від 20.03.2019 № 93-к зі штатного розпису виконавчого апарату Львівської обласної ради у зв`язку із зміною в організації праці вилучено, зокрема, посаду головного спеціаліста відділу е-урядування та архівної роботи (кількість штатних одиниць - 2). Натомість, розпорядженням голови Львівської обласної ради «Про штатний розпис виконавчого апарату Львівської обласної ради на 2019 рік» від 20.03.2019 № 93-к (з урахуванням розпорядження «Про штатний розпис виконавчого апарату Львівської обласної ради на 2019 рік» № 289-к) створено новий відділ - відділ документального забезпечення та архівної роботи. Також, суд апеляційної інстанції встановив, що у відділі документального забезпечення та архівної роботи створено наступні посади: начальник відділу, заступник начальника відділу з питань контрю за виконанням документів, заступник начальника відділу з питань протоколювання, радник, радник-редактор (2 штатні одиниці), головний спеціаліст (2 штатні одиниці). Згідно посадової інструкції головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу належало, до посадових обов`язків належало: реєстрація вхідної документації, реєстрація внутрішньої вхідної пошти, доставка вхідної кореспонденції виконавцям, розсилка копій рішень сесії та розпоряджень голови обласної ради, аналіз кореспонденції, формування облікової бази контрольованих документів, облік і узагальнення результатів контролю за виконанням документів, доручень; робота з факсом для передачі термінової інформації, доставка цінних листів. Разом з тим, до посадових обов`язків головного спеціаліста відділу документального забезпечення та архівної роботи належало: організаційне, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності керівництва обласної ради; повідомлення депутатів про час і місце засідань комісії; забезпечення прийому відвідувачів керівництвом ради; запис та ведення обліку телефонограм; доведення до керівництва інформації, що надходить у телефонному режимі. Проаналізувавши вищенаведене, посадові інструкції, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання позивачки, що посада, яку вона займала за функціональними обов`язками відповідає новоствореній посаді головного спеціаліста відділу документального забезпечення та архівної роботи. Оскільки, посади головного спеціаліста відділу е-урядування та документообігу і головного спеціаліста відділу документального забезпечення та архівної роботи, за своїми функціональними обов`язками є різними. Отже, враховуючи виведення зі штату посади головного спеціаліста відділу е-урядування та архівної роботи, яку займала позивачка, та не створення у відділі документального забезпечення та архівної роботи посади, яка б за своїми функціональними обов`язками відповідала займаній посаді ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача правових підстав для звільнення позивача у зв`язку зі зміною в організації праці, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Щодо надання позивачці пропозицій всіх вакантних посад, які існували на день її звільнення, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється працював. Разом з тим, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п. 2 розпорядження голови Львівської обласної ради «Про попередження ОСОБА_1 щодо можливого звільнення» від 23.10.2019 № 423-к, позивачці запропоновано дві вакантні посади, а саме: - посаду заступника керуючого справами обласної ради - начальника відділу з питань реалізації проектів місцевого розвитку, міжнародної технічної допомоги та зовнішньоекономічних зв`язків; - посаду помічника першого заступника голови обласної ради відділу патронатної служби. Згідно з довідкою Львівської обласної ради від 24.03.2021 № 02-вих-476, станом на 23.10.2019 у виконавчому апараті обласної ради були вакантними такі посади: - посада заступника керуючого справами обласної ради - начальника відділу з питань реалізації проектів місцевого розвитку, міжнародної технічної допомоги та зовнішньоекономічних зв`язків; - посада помічника першого заступника голови обласної ради відділу патронатної служби. Тобто, відповідач запропонував позивачці всі наявні вакантні посади, станом на час попередження щодо можливого звільнення. Згідно з актом від 23.10.2019, який складений працівниками Львівської обласної ради, позивачка ознайомилась із вказаним розпорядженням та додатком до нього, однак відмовилась від його підписання, а також відмовилась від прийняття пропозицій про переведення на одну із зазначених у додатку до розпорядження голови Львівської обласної ради «Про попередження ОСОБА_1 щодо можливого звільнення» від 23.10.2019 № 423-к посад. Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачка відмовилася від запропонованих посад, та у зв`язку з відсутністю інших вакантних посад, відповідач належним чином виконав вимоги ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання позивачки в апеляційній скарзі, що їй не було запропоновано вакантні посади, зокрема: - радника з моніторингу культурно-освітніх і спортивних закладів сектору з питань діяльності комунальних підприємств і установ; - радника з моніторингу медичних і соціальних закладів сектору з питань діяльності комунальних підприємств та установ; - головного спеціаліста відділу документального забезпечення та архівної роботи, на час перебування основного працівника у відпустці. Оскільки, згідно довідки Львівської обласної ради № 02-вих-475 від 24.03.2021 (а. с. 55 том 1) такі посади були вакантними з 21.08.2019 до 23.10.2019. Тобто, на момент попередження ОСОБА_1 щодо можливого звільнення та на момент самого звільнення, наведені вище посади не були вакантними. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо звільнення позивачки, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, повністю узгоджуються з вимогами законодавства, а оскаржене розпорядження про таке звільнення від 23 жовтня 2021 року прийняте на підставі та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для його скасування. Крім цього, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування розпорядження, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, оскільки такі є похідними від правомірного винесення розпорядження і поновлення на роботі. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року у справі № 380/3276/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. С. Затолочний В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 22.10.2021.