Постанова 4854 № 420/5799/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5799/20 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А., при секретарі Пальоній І.М., за участю: представника апелянта Назарка Артема Аркадійовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУДГК), в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ ГУДГК від 11.06.2020р. №15-10738/13-20-СГ «Про відмову у наданні згоди на поділ земельної ділянки»; зобов`язати ГУДГК надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00га, що має кадастровий номер: 5122780200:01:002:1936 (загальна площа 3,2172 га), та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населених пунктів); стягнути з ГУДГК на його користь 10000 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року позов задоволено частково. Суд вирішив визнати протиправним та скасувати наказ ГУДГК від 11.06.2020р. №15-10738/13-20-СГ «Про відмову у наданні згоди на поділ земельної ділянки»; зобов`язати ГУДГК надати позивачу дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00га, що має кадастровий номер: 5122780200:01:002:1936 (загальна площа 3,2172 га), та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрівської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населених пунктів). У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Також, суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУДГК на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 10000 (десять тисяч) грн.. Не погоджуючись з даним рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову повністю. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до ГУДГК з клопотанням від 08.05.2020р. про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки: за цільовим призначенням - землі запасу, державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 5122780200:01:002:1936 (загальна площа 3,2172га), та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Олександрійської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивованої відмови в наданні вказаного дозволу. До вищезазначеного клопотання від 08.05.2020 р. додано копію паспорту та ідентифікаційного коду, графічні матеріали на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування. За результатами розгляду вищевказаного клопотання від 08.05.2020 р. відповідачем винесено наказ «Про відмову у наданні згоди на поділ земельної ділянки» від 11.06.2020 р. №15-10738/13-20-СГ, яким відмовлено у наданні дозволу на поділ земельної ділянки площею 3,2172 га, що перебуває у державній власності, із цільовим призначенням землі запасу, розташованої на території Олександрійської сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту), з підстав того, що клопотання не відповідає вимогам чинного законодавства, а в наданих матеріалах відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують наявність у позивача права користування цією земельною ділянкою. Наведені обставини і стали підставою для звернення з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 118 Земельного кодексу України не передбачено застережень, а тому встановлена означеною нормою процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки, які на момент подання клопотання не є сформованими як об`єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. При цьому, останні також можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст.118 Земельного кодексу України порядку. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи, а саме прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Положеннями статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Зі змісту ч.6 та 7 ст.118 ЗК України вбачається, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. З аналізу наведеного вбачається, що діючим законодавством передбачено єдину загальну підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якою є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Так, приймаючи спірне рішення та відмовляючи позивачу, відповідач зазначав, що клопотання позивача не відповідає вимогам чинного законодавства; в наданих матеріалах відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують наявність у позивача права користування даною земельною ділянкою. Колегія суддів не погоджується з вказаним доводами ГУДГК та зазначає, що дійсно, клопотання позивача від 08.05.2020 р. містить посилання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер: 5122780200:01:002:1936 (загальна площа 3,2172га), що в контексті ч.6 статті 79-1 ЗК України, за якою формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя, передбачає можливу наявність у заявника права власності або користування відповідної земельної ділянки. Разом з тим, враховуючи ту обставину, що у вищевказаному клопотанні від 08.05.2020 р. заявником зазначено про поділ з метою саме подальшої передачі йому безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, та з огляду на площу ділянки за №5122780200:01:002:1936, яка складає 3,2172 га, при максимально можливій площі отримання безоплатно у власність ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,00 га, колегія суддів приходить до висновку, що вказане клопотання очевидно повинно було бути кваліфіковано саме як таке, що направлено на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства. Інше розуміння (тлумачення) заяви позивача було б проявом надмірного формалізму з боку відповідача, який як суб`єкт владних повноважень повинен такого прояву уникати. Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29). При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. При цьому, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не було зазначено інших підстав для відмови у наданні спірного дозволу, зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, які передбачені статтею 118 ЗК України, що свідчить про відсутність правових підстав для відмови у надані спірного дозволу. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо задоволення заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 22 жовтня 2021 року. Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.