Постанова 4852 № 160/2045/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 160/2045/21 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Солодкова К.А. за участю представників: відповідача Кобзиста А.В розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 ( суддя першої інстанції Сидоренко Д.В.) в адміністративній справі №160/2045/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні на підставі Наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1069к від 24 грудня 2020 року; зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру (код ЄДРПОУ 02909938) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат; стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскільки Законом №1697 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, підлягають ч.4 ст.87 Закону України Про державну службу щодо виплати вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі Наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №1069к від 24 грудня 2020 року. Зобов`язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку. В задоволені інших вимог відмовлено. З апеляційною скаргою на рішення суду звернулася Дніпропетровська обласна прокуратура, в якій не погоджуючись з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог у даній справі, вважає, що рішення є незаконним та необгрунтованим та таким, що не відповідає принципам судочинства. Також, зазначає, що на спірні правовідносини поширюються норми Закону №1697, яким не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 цього Закону. Позивач, також не погоджується з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року в частині відмовлених позовних вимог, звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права просить скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, а також стягненні з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31 грудня 2020 року по день фактичного розрахунку. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено, що оскільки останнім днем служби позивача був 30 грудня 2020 року і в цей день відповідач повинен був повністю розрахуватись з позивачем, середній заробіток за весь час затримки розрахунку повинен розраховуватись з 31 грудня 2020 року, а отже вимоги щодо стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мають бути задоволені починаючи з 31 грудня 2020 року. В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. В задоволені апеляційної скарги позивача відмовити. Представником позивача до суду подано клопотання про розгляд справи без участі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, колегія суддів встановила наступне. З 13.11.2014 по 30.12.2020 ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури України, зокрема з 15.12.2015р. на посаді прокурора Жовтоводської місцевої прокуратури Дніпропетровської області. Наказом Дніпропетровської обласної прокуратури від 24.12.2020 року №1069к позивачку звільнено з вказаної посади та з органів прокуратури Дніпропетровської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України Про прокуратуру з 30.12.2020 року. Вихідну допомогу при звільненні виплачено не було. Перевіривши доводи апеляційних скарг, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, виходить із такого. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Водночас, Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Спірним у даному випадку є право прокурора, звільненого на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, на отримання вихідної допомоги, передбаченої нормами статті 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Статтею 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). За правилами частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 823/276/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 08 серпня 2019 року у справі № 813/150/16. Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. У той же час, приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Окрім змін, унесених Законом № 113-ІХ до статті статтю 51 Закону № 1697-VII, також внесено зміни до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». При цьому, внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, з урахуванням правової позиції Верховного суду України викладеної в постанові № 160/10949/20 від 30.09.2021 року, судова колегія приходить висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі № 380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 300/2000/20 та від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20 і колегія суддів у цій справ не вбачає підстав відступати від неї. Як зазначалося вище, наказом керівника Дніпропетровської обласної прокуратури від 24 грудня 2020 року № 1069к позивачку звільнено з посади прокурора Жовтоводської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. На день звільнення позивачки - 30 грудня 2020 року відповідачем не виплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України. За таких обставин колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, а тому її невиплата зумовлює відповідальність відповідача, передбачену статтею статті 117 КЗпП України, у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Посилання апелянта на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки у названій постанові суд дійшов висновку про те, що оскільки прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання. При цьому, слід зазначити, що після набрання чинності Законом № 113-ІХ Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання і неодноразово та послідовно її підтримав. Відтак, враховуючи практику Верховного Суду у цій категорії спорів та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17 щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачка набула право на виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, а тому її невиплата зумовлює відповідальність відповідача, передбачену статтею статті 117 КЗпП України, у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючисьст.ст. 241, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 в адміністративній справі №160/2045/21залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 18 жовтня 2021 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва