Ухвала КЦС ВС № 201/8704/19

Ухвала Іменем України 20 жовтня 2021 року м. Київ справа № 201/8704/19 провадження № 61-16655ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про захист прав споживача та визнання права власності на грошовий вклад у порядку спадкування, ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Н. М., Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Філіон»), про захист прав споживача та визнання права власності на грошовий вклад у порядку спадкування. В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , який за життя уклав з АТ КБ «ПриватБанк» депозитний договір № SАМDN25000734277419 від 02 квітня 2013 року та на рахунках у банку на час смерті залишились грошові кошти. Відповідно до складеного ОСОБА_2 заповіту від 04 квітня 2014 року, останній заповів ОСОБА_3 нерухоме майно, а ОСОБА_1 усе інше майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і буде належати на день смерті або на що він матиме право. 07 листопада 2017 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Легуєнку В. О. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на інші вклади у банках. Щодо вкладу за договором № SАМDN25000734277419 від 02 квітня 2013 року нотаріус відмовив у видачі свідоцтва у зв`язку із відсутністю у банка інформації щодо таких правовідносин вкладника з банком. З урахуванням викладеного, просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на грошовий вклад у АТ КБ «ПриватБанк» карта/рахунок № НОМЕР_1 за договором банківського вкладу № SАМDN25000734277419 від 02 квітня 2013 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотків 7 264,60 дол. США. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на грошовий вклад АТ КБ «ПриватБанк» за договором №SАМDN25000734277419 від 02 квітня 2013 року у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотків 7 264,60 дол. США, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 вклад у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотки у розмірі 7 264,60 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року змінено, виключено з мотивувальної та резолютивної частини рішення суду висновки щодо вирішення питання про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк»на користь ОСОБА_1 вкладу у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотків 7 264,60 дол. США. У іншій частині рішення суду залишено без змін. 12 жовтня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц. Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі. Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке. Судами встановлено, що 02 квітня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір № SАМDN25000734277419 (вклад «Стандарт на 12 міс.»), згідно із яким сума вкладу становить 100,22 дол. США та банк зобов`язався нараховувати проценти в розмірі 9,75% річних. Для обліку вкладу відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до даних квитанції банку від 30 вересня 2013 року на рахунок № НОМЕР_1 внесено 1 2547 дол. США, а згідно квитанції від 15 жовтня 2013 року внесено 3 450 дол. США. Договором про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року (з урахуванням додаткової угоди до Договору від 18 листопада 2014 року), укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», та електронного Додатку № 1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування) до Договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, переведено борг перед ОСОБА_2 у розмрі 16 775 дол. США та 138,73 дол. США на ТОВ «ФК «Фінілон». ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується даними свідоцтва про смерть. Відповідно до складеного ОСОБА_2 заповіту від 04 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 336, він заповів ОСОБА_3 квартиру у АР Крим, а своєму сину - ОСОБА_1 усе інше майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось і буде належати на день смерті або на що він матиме право. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. 11 травня 2017 року заведена спадкова справа № 5/2017 за заявою ОСОБА_1 12 червня 2017 року із заявою про прийняття спадщини також звернулась ОСОБА_3 . Відомості про інших спадкоємців відсутні. Задовольняючи вимоги позову, місцевий суд виходив з встановлення факту укладення договору та наявності зобов`язань банку перед ОСОБА_2 , тому спадкоємцю, який прийняв спадщину, належить право вимоги. Оскільки ОСОБА_1 у позовних вимогах не просив про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь вкладу у розмірі 16 097,22 дол. США та відсотків 7 264,60 дол. США, апеляційний суд змінив рішення місцевого суду шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частини рішення суду висновків в цій частині. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на грошовий вклад № SАМDN25000734277419 від 02 квітня 2013 року у порядку спадкування, оскільки 17 листопада 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого, товариство стало боржником за договором банківського вкладу, а тому належним відповідачем у справі є саме ТОВ ФК «Фінілон». Крім того зазначає, що згода кредитора ( ОСОБА_1 ) на переведення боргу отримана шляхом його приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті банку. При цьому вказує, що згода клієнта отримується за принципом мовчазної згоди (стаття 205 ЦК України). Доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне. Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. В будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника. Згідно статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Для кредитора має суттєве значення особа боржника, оскільки від цього залежить забезпечення зобов`язання такими критеріями, як платоспроможність, добросовісність та надійність контрагента. Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що депозитний договір не містить відомостей про те, що сторони також керуються згаданими вище Умовами та правилами АТ КБ «ПриватБанк», розміщених на сайті банку. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Беручи до уваги, що депозитний договір між сторонами укладено у письмовій формі, який містить умови про їх двостороннє волевиявлення; відсутність підтвердження поширення Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» на відносини, які виникли за цим договором, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовуються до правовідносин сторін. Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 у подібних правовідносинах (провадження 61-14093св20). Перевіряючи наведені АТ КБ «ПриватБанк» підстави для відкриття касаційного провадження, зокрема, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та постанові Верхового Суду від 30 січня 2020 року, Верховний Суд дійшов переконання про їх необґрунтованість, оскільки наведені висновки викладені у справах, у яких позов було пред`явлено до неналежних відповідачів, тоді як у цій справі, ОСОБА_1 звернувся з позовом до належного відповідача - АТ КБ «ПриватБанк». Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не повноваженнями суду касаційної інстанції. Оскільки правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Повєткіна Надія Миколаївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про захист прав споживача та визнання права власності на грошовий вклад у порядку спадкування відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик