Ухвала КЦС ВС № 757/20639/23-ц

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 року м. Київ справа № 757/20639/23 провадження № 61-7467ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка підписана представником Кобзар Юлією Богданівною, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року в складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., повний текст постанови складений 22 травня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення суми депозиту та процентів за ним, ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), треті особи: Національний банк України (далі - НБУ), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон») про стягнення суми депозиту та процентів за ним. Позовні вимоги мотивовані тим, що: шляхом оформлення заяви від 09 січня 2014 року вони уклали депозитний договір SAMDNWFD0070054265300 по програмі «Стандарт»; за умовами договору SAMDNWFD0070054265300 сума вкладу складала 500 000 грн, строк вкладу по 09 січня 2015 року включно, відсоткова ставка 19 % річних разом з укладенням договору від 09 січня 2014 року відповідач зобов`язався відкрити депозитний рахунок № НОМЕР_1 , на який йшло зарахування грошових коштів та щомісячне нарахування відсотків; відповідно до пункту 3 договору SAMDNWFD0070054265300 в разі не заявлення вимоги про повернення грошових коштів після закінчення строку вкладу, договір автоматично пролонгується; 08 квітня 2023 року позивач направила на адресу відповідача вимогу про повернення вкладу за договором SAMDNWFD0070054265300, яка була отримана 19 квітня 2023 року; проте, відповідач виконувати своє зобов`язання по поверненню депозитного вкладу та процентів відмовився; при розгляді іншої судової справи № 757/58860/19-ц відповідач повідомив про те, що не має зобов`язань перед позивачем посилаючись на те, що ним було укладено договір переведення боргу з ТОВ «ФК «Фінілон»; станом на дату звернення з позовом депозитний вклад по договору SAMDNWFD0070054265300 банківського вкладу від 09 січня 2014 року не повернутий та заборгованість відповідача по депозиту становить 500 000,49 грн та процентам за період з 09 січня 2014 року по 01 травня 2023 року у розмірі 4 823 178,95 грн. Просила суд стягнути з відповідача на її користь вказані кошти. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», треті особи: НБУ, ТОВ «ФК «Фінілон» про стягнення суми депозиту та процентів за ним задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 - заборгованість за договором банківського вкладу SAMDNWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року в розмірі 500 000, 49 грн та проценти за договором банківського вкладу SAMDNWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року по 20 квітня 2023 року в розмірі 828 712,80 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 3 341,58 грн. У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що: бездіяльність відповідача в частині неповернення суми вкладу та нарахованих відсотків є ухиленням від виконання зобов`язання та незаконним обмеженням права позивачки розпоряджатися власними коштами; проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу; позивач просить суд, стягнути на її користь відсотки за період з 01 квітня 2014 року по 01 травня 2023 року у розмірі 4 823 178,95 грн. Разом з тим, суд не погоджується з вказаним розрахунком, оскільки позивач вважає, що не зняті відсотки зараховуються до депозиту та на них нараховуються відсотки, відповідно до частини 4 статті 1061 ЦК України, однак згідно з копією заяви № SAMDNWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року було визначено умову щодо щомісячної виплати відсотків на рахунок № НОМЕР_2 , відповідно до пункту 2 цієї заяви відсотки виплачуються на зазначений рахунок по закінченню кожного цілого місяця; також, позивачем не враховано, що строк дії договору був встановлений по 09 січня 2015 року включно та відповідно до пункту 3 якщо по закінченню строку дії вкладу клієнт не заявив Банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично лонгується ще на один строк. А відповідно до пункту 4 заяви відсотки в період нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу. Поточний розмір діючої відсоткової ставки по вкладу клієнт може дізнатися у відділенні або на сайті Банку. А відтак, твердження позивача про капіталізацію відсотків не підтвердилися, розрахунок відсотків позивача є хибним, складений з порушенням умов договору; також, позивачем не врахований той факт, що розмір відсотків станом на дату переведення боргу (на 17 листопада 2014 року) на ТОВ ФК «Фінілон» складав 28 110,07 грн. Отже, розрахунок відсотків з 18 листопада 2014 року по 09 січня 2015 року (строк дії вкладу) складає: 500 000,00 грн х 19 % х 52 (кількість днів) / 365 -13534,24 грн; після закінчення дії договору 10 січня 2015 року позивач не може застосовувати у розрахунку відсоткову ставку 19 %, адже слід враховувати діючу відсоткову ставку на момент пролонгації договору. А відтак, розмір відсотків за період з 01 квітня 2014 року по 09 січня 2015 року складає 28 110,07 грн; з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 вбачається, що відсутні підстави для нарахування відсотків після дати розірвання договору банківського вкладу, а саме з 21 квітня 2023 року, оскільки у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; розрахунок відсотків з 18 листопада 2014 року по 20 квітня 2023 року (строк дії вкладу) складає: 500 000,00 грн х 19 % х 3076 (кількість днів) / 365 = 800 602,73 грн. А разом сума відсотків за період з 01 квітня 2014 року по 20 квітня 2023 року складає 828 712,80 грн; заперечення АТ КБ «Приватбанк» про те, що він є неналежним відповідачем, що належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки останнє на підставі договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитним договором, укладеним сторонами, суд відхиляє, оскільки суду не надано доказів, а саме письмової згоди кредитора - позивача у справі на заміну боржника - АТ КБ «Приватбанк» у зобов`язанні за депозитним договором на іншу особу - ТОВ «ФК «Фінілон», що виключає здійснення заміни боржника у зобов`язання відповідно до положень статті 520 ЦК України; позивач свою згоду на переведення боргу не давала, про намір відповідача відмовитись від свого зобов`язання не знала, про укладення договору переведення боргу не була повідомлена; між позивачем та ТОВ «ФК «Фінілон» відсутні будь-які договори або письмові згоди позивача на переведення боргу. Тому, виходячи з положень статті 1059 ЦК України між позивачем та ТОВ «ФК «Фінілон» відсутні будь-які правовідносини, а укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року(з урахуванням додаткової угоди до договору від 18 листопада 2014 року) в частині зміни боржника - особи позивача є нікчемним; враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню. Суд апеляційної інстанції зазначив, що: висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором банківського вкладу є вірним; частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення процентів за договором банківського вкладу, а саме по 20 квітня 2023 року в розмірі 828 712,80 грн, суд виходив з того, що за висновками Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 відсутні підстави для нарахування відсотків після дати розірвання договору банківського вкладу, а саме з 21 квітня 2023 року, оскільки у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; з даними висновками колегія суддів також погоджується; ОСОБА_1 посилалась на те, що не зняті відсотки зараховуються до депозиту та на них нараховуються відсотки, відповідно до частини 4 статті 1061 ЦК України, однак згідно копії заяви № SAMDNWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року було визначено умову щодо щомісячної виплати відсотків на рахунок № НОМЕР_2 , відповідно до пункту 2 цієї заяви відсотки виплачуються на зазначений рахунок по закінченню кожного цілого місяця; також, позивачем не враховано, що строк дії договору був встановлений по 09 січня 2015 року включно та відповідно до пункту 3, якщо по закінченню строку дії вкладу клієнт не заявив банку про бажання забрати свої кошти, вклад автоматично лонгується ще на один строк, а відповідно до пункту 4 заяви відсотки в період нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу; отже, твердження позивача про капіталізацію відсотків не підтвердилися, розрахунок відсотків позивача є хибним, складений з порушенням умов договору; доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» про те, що воно є неналежним відповідачем, що належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки останнє на підставі договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитним договором, укладеним сторонами не заслуговують на увагу, оскільки апелянтом не було надано доказів, зокрема письмової згоди кредитора - позивача у справі на заміну боржника - АТ КБ «Приватбанк» у зобов`язанні за депозитним договором на іншу особу - ТОВ «ФК «Фінілон», що виключає здійснення заміни боржника у зобов`язанні відповідно до положень статті 520 ЦК України. Позивач свою згоду на переведення боргу не давала, про намір відповідача відмовитись від свого зобов`язання не знала, про укладення договору переведення боргу не була повідомлена. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Між Позивачем та ТОВ «ФК «Фінілон» відсутні будь-які договори або письмові згоди Позивача на переведення боргу. Тому, договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року (з урахуванням додаткової угоди до Договору від 18 листопада 2014 року) в частині зміни боржника - особи позивача є нікчемним, про що вірно було зазначено судом першої інстанції; суд першої інстанції зазначив також, що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача, зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку; незазначення судом першої інстанції порядку оподаткування стягнутих коштів не є підставою для скасування або зміни судового рішення, оскільки сплата податків та зборів є прямим обов`язком платника (або податкового агента) за законом, а не наслідком судового рішення; судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням часткової доведеності позовних вимог ОСОБА_1 , ухвалено обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову; з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. 02 червня 2026 року АТ КБ «Приватбанк» через систему «Електронний суд» звернулось з касаційною скаргою, яка підписана представником Кобзар Ю. Б. Просили скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення залишити без змін, або змінити мотивувальну частину рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року шляхом виключення з неї фрази: «Тому, виходячи з положень статті 1059 ЦК України між позивачем та ТОВ «ФК «Фінілон» відсутні будь-які правовідносини, а укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року (з урахуванням додаткової угоди до договору від 18 листопада 2014 року) в частині зміни боржника - особи позивача є нікчемним». Змінити резолютивну частину рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року у справі № 757/20639/23-ц (у разі залишення рішення суду без змін в частині стягнення з банку відсотків на користь позивача), доповнивши тим, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у вигляді відсотків, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, оскільки судами не були враховані при вирішенні спору наступні висновки Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема: Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18; Об`єднаної палати КЦС Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17; Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, № 761/18883/15-ц від 18 травня 2018 року, № 201/13687/16-ц від 31 липня 2019 року; у справі № 757/1536/15-ц від 28 березня 2018 року; у справі № 201/15704/15 від 19 лютого 2020 року, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19. Касаційна скарга мотивована тим, що: суди не надали належної правової оцінки доказам, які містяться у матеріалах справи та не зазначили - чому надані відповідачем документи не можуть бути кваліфіковані як допустимі та належні докази відсутності з листопада 2014 року будь-якого обов`язку у банку перед позивачем за спірним договором банківського вкладу, а відтак - мотивування у судовому рішенні, яке оскаржує банк, щодо неприйняття судом кожного наданого відповідачем доказу/групи доказів у цілому - відсутнє; банк категорично заперечує те, що позивачем доведений факт внесення грошових коштів на рахунок банку. Апеляційний суд в свою чергу не перевірив зазначені обставини та неправомірно погодився із судом першої інстанції, фактично дублюючи рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту внесення позивачем грошових коштів на рахунок банку за договором № SAMDNWWFD0070054265300 та не перевірив, що матеріали справи містять документи, які не відносяться до предмету спору; суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем на підтвердження наявності правовідносин між сторонами не надано оригіналів документів, які б свідчили про укладення договору та внесення грошових коштів на банківський рахунок; суди не врахували висновки Верховного Суду , відповідно до яких письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; суди невірно витлумачили норми статті 520 ЦК України та надали невірну оцінку обставинам укладання між банком та третьою особою договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, що призвело до викладення неправомірних висновків та ухвалення незаконного судового рішення; суд першої інстанції вірно здійснив у мотивувальній частині рішення посилання на Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами згідно розділу IV Податково Кодексу України та зазначив, що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача, зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Однак, апеляційний суд помилково вказав про те, що незазначення судом першої інстанції порядку оподаткування стягнутих коштів не є підставою для скасування або зміни судового рішення, оскільки сплата податків та зборів є прямим обов`язком платника (або податкового агента) за законом, а не наслідком судового рішення; суд апеляційної інстанції не навів жодного аргументу та не надав жодної оцінки наявним доказам у справі. Суд не вказав, чому саме він не приймає до уваги докази, надані банком, на підтвердження факту виконання ним зобов`язання перед позивачем, та з яких підстав виходить. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що: 09 січня 2014 року між позивачем та відповідачем, шляхом оформлення заяви від 09 січня 2014 року укладений депозитний договір SAMDNWFD0070054265300 по програмі «Стандарт»; за умовами договору SAMDNWFD0070054265300 сума вкладу складала 500 000 грн, строк вкладу по 09 січня 2015 року включно, відсоткова ставка 19 % річних; разом з укладенням договору від 09 січня 2014 року відповідач відкрив депозитний рахунок № НОМЕР_1 ; 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» укладений договір про переведення боргу за яким, згідно з витягом з електронного додатку 1 (Реєстр кредиторів) до договору від 17 листопада 2014 року передана кредиторська заборгованість ОСОБА_1 по договору SAMDNWFD0070054265300 банківського вкладу в розмірі 507287,67 грн депозитного вкладу та 7288,16 грн відсотків за користування депозитом, які обліковувались на депозитному рахунку №26357623158676; відповідно пункту 3 договору SAMDNWFD0070054265300 в разі не заявлення вимоги про повернення грошових коштів після закінчення строку вкладу, договір автоматично пролонгується; 08 квітня 2023 року позивачка направила на адресу відповідача вимогу про повернення вкладу за Договором SAMDNWFD0070054265300, яка була отримана відповідачем 19 квітня 2023 року; відповідно до довідки Севастопольської філії ПриватБанк від 14 березня 2014 року № 1341835/4, станом на 14 березня 2014 року ОСОБА_1 має в АТ КБ «ПриватБанк» п`ять рахунків, в тому числі на суму 500 000,49 грн., дата старту 09 січня 2014 року, дата закінчення 09 січня 2015 року; згідно зі звітом про концентрацію ризиків за пасивними операціями по формі статистичної звітності № 625 станом на 01 квітня 2014 року, що був наданий НБУ в особі Департаменту нагляду за фінансовими установами 06 березня 2020 року, в АТ «КБ «ПриватБанк» обліковується договір SAMDNWWFD0070054265300, дата виникнення зобов`язання 09 січня 2014 року, дата кінцевого погашення зобов`язання 09 січня 2015 року, загальна сума зобов`язання банку по якому становить 513 014 грн; факт розміщення депозитних коштів позивача у відповідача було визнано АТ «КБ «ПриватБанк» шляхом надання загальної інформації по клієнту ОСОБА_1 в процесі розгляду цивільної справи № 757/58860/19-ц, згідно якої стан договору SAMDNWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року - відкритий, що додатково встановлено постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року; оригіналів вказаних документів у позивача немає, всі оригінали знаходяться у відповідача та були витребувані або надані сторонами в рамках цивільної справи № 757/58860/19; виходячи з встановлених в іншому судовому рішенні (справа № 757/58860/19) обставин та додатково наданими сторонами доказами у справі № 757/20639/23-ц відповідач 09 січня 2014 року взяв у позивача вклад в сумі 500 000,49 грн, зі строком по 09 січня 2015 року, за який зобов`язався виплачувати відсотки на умовах договору SAMDNWFD0070054265300, а саме 19 % річних з щомісячним нарахуванням, та пролонгацією при не зверненні вкладника за сумою вкладу; факт внесення Позивачем депозитних коштів підтверджується квитанцією СAGAGR000000034950087 від 24 червня 2011 року про внесення 800000 грн на депозитний рахунок по Договору SAMDN01000717594637, випискою АТ КБ «Приватбанк» по рахунку НОМЕР_3 по договору SAMDN01000717594637, випискою АТ КБ «Приватбанк» по рахунку НОМЕР_4 по договору SAMDN010007732029514; 09 січня 2014 року між позивачем та відповідачем, шляхом оформлення заяви від 09 січня 2014 року фактично відбулось переоформлення раніше укладених договорів та переведення залишку депозитних коштів на депозитний рахунок № НОМЕР_1 по договору SAMDNWFD0070054265300, що не заперечується сторонами та було встановлено судовим рішенням в справі №757/58860/19; розбіжності між сумою залишку депозитного вкладу, яка зазначена позивачем 500 000,49 грн згідно з довідкою Севастопольської філії ПриватБанк від 14 березня 2014 року № 1341835/4, станом на 14 березня 2014 року, та яка міститься додатку 1 (Реєстр кредиторів) до договору від 17 листопада 2014 року в розмірі 507 287, 67 грн. та Звіті про концентрацію ризиків за пасивними операціями по формі статистичної звітності № 625 станом на 01 квітня 2014 року в розмірі 513014 грн. залежать від дати облікування відповідачем депозиту та нарахованих процентів; вимогу від 08 квітня 2023 року, що була отримана 19 квітня 2023 року відповідач не виконав. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». Згідно частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, зроблено висновок, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Згідно статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (SUK v. UKRAINE, № 10972/05, § 22, ЄСПЛ, від 10 березня 2011 року). Стосовно банківських вкладів Європейський суд з прав людини вважає, що вони беззаперечно становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Протоколу №1 і не заперечується, що заявники можуть забрати ці кошти разом з відповідними процентами, якщо забажають (GAYDUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00, ЄСПЛ, від 2 липня 2002 року). Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) зазначено, що «відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частиною першою статті 1067 цього Кодексу визначено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час, а залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (частини перша та третя статті 1071 ЦК України). Суди у справі № 910/15208/16 встановили і сторони не заперечують, що вони уклали договір міжбанківського депозиту, а позивач на виконання умов договору розмістив 20853 доларів США грошових коштів у якості суми гарантійного покриття для забезпечення розрахунків вкладника з платіжною системою Visa на відкритому відповідачем для цього рахунку. Дію договору припинено з 02 травня 2016 року, а відповідач одержані ним кошти після припинення дії договору у зв`язку зі здійсненням процедури ліквідації позивача як банківської установи всупереч умовам договору в повному обсязі не повернув. Отже, підставою для повернення банком коштів є договір міжбанківського депозиту та правовідносини сторін у цьому спорі, які регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень глави 83 ЦК України. Приписами частин першої та четвертої статті 1061, статті 1070 ЦК України визначено умови щодо сплати банком процентів на суму вкладу та процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку в банку, під час дії укладеного сторонами договору». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Під час розгляду справи суди встановили, 09 січня 2014 року між позивачем та відповідачем, шляхом оформлення заяви від 09 січня 2014 року укладений депозитний договір SAMDNWFD0070054265300 по програмі «Стандарт», за умовами якого сума вкладу складала 500 000 грн, строк вкладу по 09 січня 2015 року включно, відсоткова ставка 19 % річних, відповідно пункту 3 договору в разі не заявлення вимоги про повернення грошових коштів після закінчення строку вкладу, договір автоматично пролонгується, вимогу позивача про повернення коштів від 08 квітня 2023 року, що була отримана 19 квітня 2023 року, відповідач не виконав. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги про відсутність доказів укладення депозитного договору необґрунтовані. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що: «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень». Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про те, що у справі № 757/58860/19-ц постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа: НБУ про захист прав споживачів, стягнення процентів за депозитним договором, трьох процентів річних та пені відмовлено. Під час розгляду справи апеляційний суд встановив, що сума зобов`язань банку по становить 513 014 грн по договору SAMDNWWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року, як пояснив представник відповідача, грошові кошти, що обліковуються за договором № SAMDNWWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року були переведені банком з ПАТ КБ «ПриватБанк» на нового боржника - ТОВ "ФК «Фінілон» на підставі укладеного між ними договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року (з урахуванням додаткової угоди до договору від 18 листопада 2014 року), позовних вимог про стягнення грошових коштів по договору № SAMDNWWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року по справі заявлено не було. Отже, суди зробили обгрунтований висновок про доведення укладення депозитного договору № SAMDNWWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року. Доводи касаційної скарги про неналежного відповідача безпідставні. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) зазначено, що: «доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) зазначено: «Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Оскільки ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не надавали згоди на переведення боргу від АТ «КБ «Приватбанк» доТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між Банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що саме АТ «КБ «Приватбанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі». Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Як свідчить тлумачення статей 520, 521 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником. Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу. У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не надавала згоди на переведення боргу за депозитним договором № SAMDNWFD0070054265300 від 09 січня 2014 року. За таких обставин правильним є висновок судів, що договір переведення боргу за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, які укладені структурними підрозділами, що здійснювали діяльність на території АР Крим, укладений 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», є таким, що не породив правових наслідків для кредитора ( ОСОБА_1 ), тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме банк є належним відповідачем. За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги банку про пред`явлення позову до неналежного відповідача. Доводи касаційної скарги про незазначення в резолютивній частині рішення суду стягнення депозитних коштів без відрахування податків, необґрунтовані. Обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Відповідні обов`язки визначені податковим законодавством. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду суми стягнення (зокрема, процентів за користування вкладами) з розмірами обов`язкових платежів до бюджету. Тому необґрунтованим є зазначення у шостому абзаці резолютивної частини рішення суду першої інстанції про те, що «сума відсотків на депозитні кошти зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягають утриманню у встановленому законом порядку». Це є підставою для зміни рішення суду першої інстанції, яке апеляційний суд залишив без змін, шляхом виключення з резолютивної частини зазначеного абзацу (див. близькі за змістом висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22). Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка підписана представником Кобзар Юлією Богданівною, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: Національний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення суми депозиту та процентів за ним. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: І. О. Дундар Є. В. Краснощоков В. І. Крат