Постанова 4855 № 826/19898/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/19898/14 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України №2490-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України з підстав, передбачених пунктом 72 статті 36 Кодексу законів про працю України; - поновити ОСОБА_1 з 24 жовтня 2014 року на посаді в Офісі Генерального прокурора, яка є рівнозначною посаді начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України, з якої ОСОБА_1 звільнено наказом Генеральної прокуратури України №2490-ц від 23 жовтня 2014 року. - стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, допустивши негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді; - вилучити персональні дані з Єдиного реєстру осіб, до яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що звільнення позивача у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади», є правомірним. При цьому, характер заборон, визначених положеннями цього закону, є індивідуальним до кожної конкретної посади та не передбачає встановлення окремої провини цих осіб. Крім того, на думку апелянта, визначений у рішенні суду першої інстанції спосіб захисту прав шляхом інформування Офісом Генерального прокурора Міністерства юстиції України про прийняття вказаного рішення щодо позивача та направлення його копії не передбачено нормами Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Генерального прокурора України №2490-ц від 23 жовтня 2014 року позивача звільнено з посади начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України на підставі пункту 72 статті 36 Кодексу законів про працю України. Звільненню передували ті обставини, що 24 червня 2014 року наказами №25-шц та №26-шц відповідачем затверджено нову структуру та штатний розпис Генеральної прокуратури України, які передбачали виведення зі штату посади начальника Головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України. У цьому зв`язку позивач отримав попередження про наступне вивільнення від 10 вересня 2014 року, тобто за 2 місяці до дати звільнення. У період перебігу двомісячного строку, позивач перебував у стані тимчасової непрацездатності та проходив відповідне лікування в Головному військово-медичному клінічному центрі. Проте, 11 листопада 2014 року позивач отримав листа від відповідача, у якому повідомлялося про звільнення з посади відповідно до оскаржуваного наказу з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», зокрема, у зв`язку з обійманням у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно не менше одного року (3 роки та 2 місяці) посад: - заступника військового прокурора Центрального регіону України - начальника управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства (з 22.11.2010 по 14.08.2012); - заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства (з 15.08.2012 по 11.12.2012); - заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника слідчого управління (з 12 12 2012 по 22.02.2014). Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з мети Закону України «Про очищення влади», перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, Генеральна прокуратура України зобов`язана була здійснити певні заходи щодо встановлення особистої участі ОСОБА_1 та доведення його вини у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом. Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно статті 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 встановлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 вказано, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення). Згідно статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження. Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні. Пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України передбачено припинення трудового договору з підстав, визначених Законом України «Про очищення влади», згідно з частиною другою якої у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади». Згідно частини 1, 2 статті 1 Закону України «Про очищення влади» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Статтями 2, 3 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії. Частиною 4, 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади» визначено, що організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка. Перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел. Орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов`язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки (ч. 11, 14 ст.5 Закону України «Про очищення влади») Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку. Керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку. Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 22 листопада 2010 року по 14 серпня 2012 року обіймав посаду заступника військового прокурора Центрального регіону України - начальника управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства; у період з 15 серпня 2012 року по 11 грудня 2012 року обіймав посаду заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства; у період з 12 грудня 2012 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - начальника слідчого управління. Зі змісту довідки про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» від 17 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року (3 роки 2 місяці) посади, які віднесені до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України». Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Положеннями статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Статтею 15 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами. Відповідно до статті 2 Конвенції «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості», яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них. Статтею 4 Конвенції визначено, що будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці. У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України "Про очищення влади" (Закон "Про люстрацію") від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації. Враховуючи норми міжнародного права та положення національного законодавства очевидним є те, що приписами Закону України «Про очищення влади» створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч.2 ст.38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України «Про очищення влади» строку. Наведене вказує на невідповідність положень Закону України «Про очищення влади» статті 38 Конституції України. Заборона перебування на посадах керівників самостійних структурних підрозділів та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч.2 ст.1 Закону «Про очищення влади»), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ч.2 ст.61 Конституції України. Особи, зазначені у п.4 ч.2 ст.3 Закону «Про очищення влади» за їх згодою підлягають перевірці в порядку, передбаченому статтями 4 та 5 цього Закону, за результатами якої підлягають звільненню з посади. Однак, метою вказаної перевірки мало б бути з`ясування того, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини, вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, іншій підхід є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості. Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади. Без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом України «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України. Як вбачається, нормами Закону України «Про очищення влади» встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст.58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому стане підставою для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років. Проте, в матеріалах справи не міститься, та апелянтом до апеляційного суду не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів про здійснення позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону України «Про очищення влади» має здійснюватися відповідно до встановленого статтею 5 Закону порядку, на що згоду позивач дав у визначений законом термін. Проведення такої перевірки має за мету виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у ст.5 Закону України «Про очищення влади». Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідний висновок складався за результатами довідки про вивчення особової справи, а не за результатами проведеної перевірки, що в свою чергу ставить під сумнів сам факт здійснення такої перевірки, за наслідками якої могли б бути виявлені обставини, за яких відповідач міг прийняти оскаржуваний наказ про звільнення позивача. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, зокрема і те, що у рішенні ЄСПЛ від 17 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України", судом встановлено, що звільнення заявників було засновано на колективній відповідальності осіб, які працювали в державних установах під час правління президента, незалежно від конкретних функцій, які вони виконували, і їх зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбулися в цей період. Крім того, у своєму рішенні суд послався на висновки рішення ЄСПЛ по справі, зокрема, «Адамсон проти Латвії», відповідно до яких, у разі, якщо національне законодавство передбачає обмеження прав, гарантованих Конвенцією з прав людини і основоположних свобод, воно повинно бути досить точним, щоб можна було індивідуалізувати відповідальність кожної із зацікавлених осіб і містити адекватні процесуальні гарантії. Зі змісту вказаного рішення ЄСПЛ вбачається, що люстрацію в Україні застосовували до дуже широкого кола осіб, вона призвела до звільнення заявників тільки на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі протягом більше ніж рік за часів президентства ОСОБА_2. ЄСПЛ наголосив, що закон про люстрацію не встановив конкретних незаконних дій зазначених чиновників. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача заборон, передбачених Законом України «Про очищення влади» та звільнення позивача, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок). Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої прокуратурою Офісом Генерального прокурора 04 лютого 2021 року №21-78зп, середня заробітна плата позивача, обчислена за останні 2 місяці роботи, становить 16678,25 грн.(без виключення сум відрахування на податки). Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Отже, за розрахунком середньоденний заробіток позивача становить: 16678,25 грн. (заробітна плата за 2 останні місяці) /20 робочих днів = 833,91 грн. Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року по 19 березня 2021 року, становить 1601 робочих днів. За таких обставин, суд першої інстанції вірно розрахував суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: з 24 жовтня 2014 року по 19 березня 2021 року становить: 833,91 х 1601 = 1335089,90 грн. Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1682-VII, відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Крім того, Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а також надання відомостей з нього. Пункт 9 Положення №1704/5 передбачає, що Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням. Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5, держателем Реєстру є Міністерство юстиції України. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом. Цей висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, висловленому в постанові від 04 червня 2020 року в справі №821/4571/14 (№К/9901/1380/18). Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов`язання Офісу Генерального прокурора надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади». Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Керуючись ст. ст. 134, 139, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства Українипротягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя: І.В. Федотов Судді: Н.М. Єгорова Є.О. Сорочко